Танець «на кiстках» Вуглегірки

Частка теплових електростанцій України у встановлених потужностях — 52%, натомість атомних електростанцій — 27%, дають вони відповідно 48,7% і 45,5% виробленої електроенергії. За часи незалежності добудовано три атомних енергоблоки, споруджується ГАЕС на Дністрі, але нашим, ще радянським, ТЕС щонайменше 35 років, строк їх служби вичерпався.

Плани є, грошей нема

За цей час не споруджено жодного теплового блока, капітально модернізовано один блок на Старобешевській ТЕС, дещо модернізовано у компанії Ахметова, якому належить 70% теплової електрогенерації. Наші ТЕС мають одні з найгірших техніко–економічних (ККД) і екологічних (шкідливі викиди) показників у Європі. Нині терміново треба заміщати значну частину всіх встановлених потужностей, а їх лише латають–перелатують. Енергоблоки морально застаріли, 85% з них перевищили визнану у світовій практиці межу фізичного зносу — 200 тис. годин. Деякі відпрацювали навіть по 300 тис. годин.

Цікавий факт: коефіцієнт корисної дії наших блоків становить 28—30%. Для порівняння, за кордоном блоки такого ж типу, тобто паро–конденсаційні, працюють iз ККД 47%. Парогазові установки мають коефіцієнт трохи нижчий — до 60%. При всьому цьому саме ТЕС залишаються основою нашої електроенергетики, вони необхідні в енергосистемі для регулювання потужності, адже атомні електростанції можуть працювати лише у базовому режимі.

У «Енергетичній стратегії України до 2030 року» було передбачено у 2011—2020 роках реабілітувати 4 тис. МВт потужностей ТЕС. Також вивести з експлуатації 2 тис. МВт, натомість ввести замість них 10 тис. МВт (на ТЕЦ ще 2 тис. МВт). На це треба 76 млрд. грн. Грошей у держави нема, всі вони «перетекли» до олігархів, тому оновлена «Енергетична стратегія» проблему «вирішила» напрочуд просто: до 2021 р. не споруджуватимуть взагалі нічого, а в 2021—25 роках планують ввести 3,8 тис. МВт.

Як би самим імпортерами не стати

Брак коштів — біда держави, а на нас звалилося ще одне лихо: зовсім недавно згоріла Вуглегірська ТЕС — 4 блоки по 300 МВт. Після трагедії було вирішено не споруджувати нові блоки, а поновити пошкоджені. Зношеність обладнання не є прямою причиною пожежі, але у наш час у вуглерозмелюючого обладнання повинен бути захист від розгерметизації та займання пиловугільної маси. Як відомо, у сучасних технологіях спалювання вугілля («киплячий шар», «рідке вугілля») таку небезпеку взагалі виключено. А неприємності від «старіння» металу ще попереду.

Цікава деталь: потужності державної Вуглегірки влада вирішила замістити потужностями компанії ДТЕК, яку вважають близькою до Ріната Ахметова. Тобто вітчизняний олігарх матиме зиск від цієї аварії.

Міністр Мінпаливенерго Едуард Ставицький у березні випромінював оптимізм: «Визначено амбіційні цілі.., нарощування експортного потенціалу, модернізація генеруючих потужностей ТЕС і ТЕЦ, будівництво нових потужностей». Він згадав про позики від МФО (1,93 млрд. дол.), за які насправді не введено ні одного теплового блоку. Як міністр збирається збільшити експорт на обладнанні, що ледве животіє? Тут, навпаки, є загроза стати імпортером електроенергії з Росії, бо хто не хоче інвестувати у свою енергетику, буде годувати чужу.

Компанія ДТЕК, що належить Ахметову, інвестує у реконструкцію, введення нових потужностей (у розрахунку на 1 млрд. кВт./год. виробленої електроенергії) у 5 разів менше, ніж зарубіжні енергокомпанії. Державна НАК ЕКУ — ще менше. Щоб зупинити деградацію обладнання, вводити нові, технологічно сучасні потужності, потрібні більші суми. Де держава може взяти гроші? В олігархів, у народу та в кредиторів. «Своїх» олігархів влада «утискати» не буде, є небезпека, що вона перекладе весь тягар на середній клас і на бідних.

Формальні підстави для таких побоювань є: тариф на електроенергію для населення в Україні (3 цента за 1 кВт./год.) у 2,4 раза нижчий, ніж у Росії, у сiм разів нижчий за середньоєвропейський, у 13 разів нижчий, ніж у Данії. Проте «покращить» тарифи влада після вибо­рів 2015 року. А поки все залишиться, як є, теплова електроенергетика деградуватиме, а міністр — говорити про «амбіційні цілі».

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук