Життя після життя

200 експонатів з понад 60 музейних закладів України, які потребували термінової реставрації і таки були врятовані, можна побачити на виставці «Минуле, врятоване для майбутнього», що відкрилася в Національному музеї Тараса Шевченка. У такий спосіб вирішено відзначити 75–річчя Національного науково–дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ). Над завданням працювала команда з 80 чоловік протягом двох років. «Усі роботи, які ви бачите сьогодні, просто врятовані завдяки рукам наших майстрів. Більшість цих робіт були просто в жахливому стані», — каже директор реставраційного центру Світлана Стрєльнікова.

Це вже друга подібна виставка в музеї Шевченка. Проте, за словами його директора Дмитра Стуса, «можна сказати, що це одна з найбільших як в історії музею,так і Києва».

Наприклад, картина Василя Полєнова 1880 року «Христос на Генісаретському озері». Як розповідає реставратор Тетяна Бичко, картину неодноразово реставрували, але вона потребує постійного догляду, оскільки свого часу була порізана і відновити її було дуже важко. «Це найстаріша тут робота з погляду реставрації, але виглядає як одна з найкращих. Вона є шедевром нашої виставки», — стверджує пані Бичко. Схожу історію має й картина, яка поки перебуває у процесі реставрації, проте також була представлена на відкритті виставки, — «Портрет Єлизавети Василівни Сапожнікової» Іллі Рєпіна, створений також у 1880 році. Це полотно викрали з будинку–музею художника в Чугуєві: вандали вирізали його з рами, зім’явши, кинули через кватирку, проте чомусь — очевидно, забувши, — залишили на вулиці.

Роботи, над якими було найскладніше працювати, — це картини Айвазовського, оскільки кольорова гама художника унікальна і відтворити її важко, кажуть реставратори.

Відвідувачі також матимуть змогу побачити роботи Полєнова, «Христос і самаритянка» Луки Джордано (1684), «Юродивий» (1883) Павла Свєдомського, відновлені графічні твори Григорія Світлицького, Вільгельма Котарбінського, Івана Шишкіна, Ореста Кіпренського, розфарбовані китайські лубки ХІХ—ХХ ст. А ще — меблі й порцеляну, античне скло, ікони. Окрасою виставки є плащаниця, гаптована золотими нитками і вишита шовком по саєту. Реставратори зазначають, що робота з тканинами — одна з найскладніших: часом доводилося розбирати полотно до ниток, а от найважче працювати із сакральним шитвом.

Відвідувачам буде з чим порівняти відреставровані роботи, оскільки до кожного з виробів представлено фотографії, на якій показаний стан до реставрації.