Мотанку не продають, її всиновлюють

30.05.2013
Мотанку не продають, її всиновлюють

Натхненниця фестивалю Ірина Сорокіна. (автора.)

Сотні авторських ляльок, виготовлених майстрами з усіх куточків України, можна побачити сьогодні у львівському Палаці мистецтв. Арт–проект «ЕTNO’лялька» діє в рамках уже традиційного для міста фестивалю «Ляльковий світ». Головна увага в проекті, як і зазвичай, відводиться українській ляльці–мотанці. Оглядаючи експозицію, ловиш себе на думці: скільки копіткої праці вкладено майстрами в цих маленьких «жіночок», чий одяг вишитий вручну, а крихітні деталі — парасольки, сережки, капелюшки тощо — відтворені з науковою точністю. Так–так! Майстри часто годинами просиджують не стільки за роботою, скільки за науковими трактатами, аби бути чесними й точними у відтворенні історичних деталей тієї епохи й регіону, якому відповідають їхні ляльки.

У хутрах та капелюшках

Скажімо, вражає продуманістю деталей робота на весільну тему. З цікавістю розглядаю на стенді мотанки, вбрані в народний та весільний одяг кінця XIX — початку XX століття різних регіонів України. Деталі одягу відтворені до найменших дрібниць. Одна кралечка навіть тримає в руках мініатюрний весільний коровай. Для такої деталізації автору довелося немало часу посидіти в бібліотеках та перечитати не одну наукову роботу на цю тему.

А ось — ляльки з полімерної пластики. Такі зазвичай роблять iз полімерних глин. Вони або самозастигаючі, або такі, які треба випікати в печі. Весь їхній одяг автор вишивала власноруч (сорочка, спідниця, рукави). Оскільки на 30–сантиметрову ляльку досить складно знайти тканину з відповідним візерунком, а тим паче елементами вишивки, от і доводиться цю майже ювелірну роботу виконувати вручну. Волоссям для таких ляльок слугують шкіра кози чи лами, шерсть, звичайні нитки або шиньйони зі штучного волосся. Якщо ж лялька порцелянова, то для неї можуть використовувати перуку з натурального волосся. Крім цього, ляльки мають навіть «справжні» вії.

«Загалом у нас представлено роботи 58 авторів з усіх куточків України, — розповідає Ірина Сорокіна, мистецтвознавець, автор ідеї фестивалю «Ляльковий світ». — Ляльки в експозиції розставлені за тематикою. Ось, наприклад, африканський стенд (пані Ірина показує темношкірих ляльок. — Авт.). Тут у нас ляльки Катерини Кирилової, Олени Князєвої та Юлії Дмух».

Проходимо далі до тематичної експозиції «Слідами Анни Ярославни» Оксани Смереки–Малик: майстриня «одягла» ляльки–мотанки в одяг тогочасних львівських та паризьких панянок iз парасольками, хутрами та капелюшками. Є серед них і боярині. «Це мотанка, але осучаснена, — пояснює мистецтвознавець. — Пані Оксана вигадала власний варіант каркасу. До прикладу, руки в ляльок піднімаються».

Мотанку робили як оберіг

Ірина Сорокіна пояснює, що не обов’язково кожна мотанка повинна мати звичний хрест на обличчі: «Хрест на обличчі — особливість саме української мотанки. Слово походить від — «мотати», тобто її не шили і не різали. Тканину рвали руками і мотали, за допомогою ниток в’язали вузлики. Саме тіло мотанки вважається тілом людини. А хрест — солярний оборонний знак. Ляльку робили як оберіг. Але щоб мотанка була справді оберегом, її треба спеціально замовляти, аби майстер робив її з особливим настроєм. Ще краще мотанку зробити самому на хорошому майстер–класі. А є стилізовані, авторські інтерпретації ляльок–мотанок. Їх автори роблять для декору або на продаж. Така лялька вже не буде оберегом».

«Тіло» класичної мотанки робиться з трави, качана кукурудзи, палички чи соломи. Звертаю увагу на дуже цікаву ляльку у дівочому українському вбранні з вінком на голові. От тільки від усіх ляльок вона відрізняється тим, що обличчя її зроблене зі стрічки, яка закручена у спіраль. Виявляється, це старовинна техніка ляльки–мотанки.

«Тут маємо ще кілька авторських ляльок, — продовжує натхненниця фестивалю. — Вони називаються «маґодзи». Це авторський бренд Інни Івасюк. Її бабця так називала ляльку — «маґодза». Ляльки–маґодзи пані Інни яскраво й вишукано вбрані — жінки на Буковині, звідки родом майстриня, любили гарний одяг, і це авторка перенесла на своїх «дівчат». Зізнається, що може собі в чомусь відмовити, але клаптик хорошої тканини від відомого дизайнера для ляльки нізащо не пошкодує».

Невипадково на професійному сленгу авторок ляльок називають «мамами». А ще на професійному сленгу ляльку не продають, її — всиновлюють. Тобто вона переходить від одних батьків до інших.

«Лялька, як жива істота, іноді не любить фотографуватися»

Є в експозиції роботи на теми українських казок, де автори розробляють кожному персонажу образ і, відповідно, одяг до нього. Так у казці «Лисиця та журавель» автор придумала і жупан, і пояс, і навіть сережки для лисички. Неподалік стоїть стенд iз мотанками з казки про кривеньку качечку. Ще далі — в техніці валяння англійська казка «Будинок, який збудував собі Джек».

Найдрібніші експонати виставки — пташечки, жучки, квіточки — розмістили на спеціальних підставках — деревах. Двоє умільців за шість днів до відкриття терміново «зліпили» їх, витративши шість літрів клею та мішок цементу.

А найароматнішими на виставці є іграшки, які колись вивішували на горищi. Зазвичай, це м’які пташечки з приємним запахом. Аби ляльки були пахучими, використовують спеціальну методику. Вже зроблену ляльку підфарбовують розчином кави з корицею і кладують у піч на кілька хвилин. Так пташечки стають світло– чи темнокоричневого кольору та набувають смачного аромату.

«Ми зараз обираємо ляльку, яка стане обличчям наступного фестивалю, — каже наостанок Ірина Сорокіна. — Цікаво, що лялька, як жива істота, іноді не любить фотографуватися. Можна скільки завгодно наймати професійних фотографів, а світлина все одно не вийде такою ж гарною, як лялька».

ЦІНИ

Коштують авторські ляльки дорого. Ігрові забавки для дітей обійдуються в межах 200–400 гривень. Ті ж ляльки, що створені для прикрашання інтер’єру, можуть коштувати й тисячу гривень. Усе залежить від складності роботи, кількості елементів і ще багатьох нюансів.

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>