Сядь і конспектуй Прем’єра!

Злі, жорстокі й безсердечні люди, як і диктує їхня підступна натура, щодня, щохвилини і щосекунди намагаються образити іншого. І дарма, що цей інший — серйозний чоловік поважного віку, ветеран праці, справжній професіонал і Прем’єр–міністр України. Жити під таким жорстоким пресингом — важко, сумно, образливо і боляче. Й незаслужено скривджена людина інстинктивно намагається захиститися: то депутата вижене із зали, то журналістів. А іноді, коли руки від безнадії вже майже опускаються, він намагається апелювати до громадськості...

Інші виграли, а нам не світить...

Як відомо, опозиційний нардеп Сергій Каплін, який, попри свою політичну орієнтацію, має ще й особистий зуб на очільника українського уряду Миколу Яновича Азарова — той свого часу з гань­бою вигнав політика із зали засідань, — нещодавно вдруге подав на високоповажного чиновника до суду. Підстава — бездіяльність й ігнорування його депутатських запитів. Пан Каплін псує кров сивочолому Прем’єр–міністрові регулярно. Вперше він намагався натравити Феміду на урядовця одразу ж після того, як в обнімку з охоронцями залишив залу засідань уряду.

Але нинішній позов розсердив Миколу Яновича особливо. Очевидно, тому що в його тексті звучало практично лайливе слово «бездіяльність». А цю лексичну конструкцію трудоголік Азаров, вихований донецькими степами і київськими коридорами, терпіти не може з народження. Яке у вухах очільника уряду неприємно зрезонувало з численними звинуваченнями опозиціонерів у надмірній пасивності нинішнього Кабміну на російському фронті. Хоча перед виборами нинішня влада, тоді ще опозиція, навпаки, обіцяла бути напрочуд активною — і дружити з РФ до цілковитого здешевлення газу.

Для експертів, наприклад, є величезною загадкою, чому це наша дер­жава тільки погрожує подати позов до Стокгольмського арбітражу на газові контракти 2009 року, але не робить для цього жодного кроку. Хоча перед нашим державницьким носом — дуже багато прикладів, коли інші держави до суду йшли і там перемагали. І таким чином, або ж просто диктуючи свої умови, суттєво знижували вартість російського блакитного палива для своїх споживачів. Найкращий приклад — Німеччина, що — як неодноразово розповідав усім Микола Азаров — дуже вигідно продає Україні російський газ, отриманий, звичайно ж, через територію України.

Вчора наш Прем’єр–міністр вирішив, нарешті, дуже детально розповісти народові, чому, для чого, як і почому. «Опозиційні політики, які несуть пряму відповідальність за укладення з Росією вкрай невигідного для України газового контракту, розповсюджують абсолютно брехливу інформацію, нібито влада навіть не намагалася розірвати цю кабальну угоду», — не натякнути у своєму вступному слові під час засідання уряду про ув’язнену Тимошенко і її злослівну команду для Миколи Яновича є кричущим порушенням внутрішнього етикету.

«Я не винен, я нагадував!»

Насправді ж, за словами Миколи Азарова, все не так погано у нашому домі! Ну не виконала його команда своїх передвиборчих обіцянок — не дала щасливому народові дешевий газ, з ким не буває! Ну підписала вслід за Тимошенко з її не найкращим газовим контрактом не менш згубну для держави Харківську угоду — й отримала міфічну знижку 100 доларів за тисячу кубометрів ціною базування Чорноморського флоту до 2042 року, але не знизила при цьому базову ставку. Тобто, не розв’язала головної проблеми.

Але це, на думку самого Прем’єра, і не проблема зовсім. А все тому, що активний урядовець Микола Янович Азаров, виявляється, на своїй посаді робить головне — він наполегливо старається! Тобто, не просто сидить у своєму кабінеті, а регулярно літає до Москви і там із російськими чиновниками про газ говорить, говорить, говорить, говорить... Безрезультатно, правда, але ж сам факт! Робота, тобто, робиться. Розмови, тобто, ведуться. Слово «газ» у цих діалогах лунає!

«Хочу зі всією відповідальністю заявити: усі три роки кожна зустріч на вищому рівні — між президентами України і Росії, прем’єр–міністрами, профільними міністрами — починалася і закінчувалася нічим іншим, як вимогою української сторони переглянути укладений Тимошенко газовий контракт», — сказав як відрізав український Прем’єр–міністр Азаров. Причому не лише Микола Янович уміє — абсолютно безрезультатно — канючити у Москві, а й головний вітчизняний чиновник Віктор Федорович робить це не менш вправно. «І Президент України, і я неодноразово підкреслювали, що ця проблема є головним подразником в українсько–російських відносинах», — очільник уряду продемонстрував віртуозність у державному управлінні.

І за це такі старання його, мов якусь Тимошенко, будуть тягти до суду?!! Чи, може, хочуть примусити самим подавати до суду на російських компаньйонів у газових схемах?! Абсурд — нічого не скажеш. І хоча незалежні експерти вважають, що шансів виграти позов проти «Газпрому» в нас більше ніж достатньо, найголовніший експерт дійшов до протилежного висновку.

«Внаслідок зради попереднім керівництвом держави національних інтересів контракт складений настільки вигідно для Росії й настільки невигідно для України, що розірвати його іншим методом, ніж переговорним, не вбачається можливим», — сказав Азаров, аргументуючи свою сміливу позицію даними анонімних «експертів–юристів». Та найзворушливіше, що свою підозрілу пасивність у міжнародних питаннях наш Прем’єр обґрунтовує... турботою про долю українського народу. «А оплачувати судові витрати за спробу розірвати контракт означало б нанести черговий удар по українських громадянах», — миролюбиво прокоментував Микола Азаров.

Бережися злого, читай офіційне

Окрім опозиції, дуже сильно заважають ефективній роботі уряду різноманітні писаки. Окрім, на щастя, офіційного органу Кабінету Міністрів. А інші, які мають дурну звичку повертатися спинами і яких Прем’єр спочатку публічно виганяв, а потім непублічно просив залишитися, несуть у собі багато зла для керівництва уряду. Не менше, ніж писака Каплін!

«Змушений привернути увагу суспільства до того, що його не завжди правдиво інформують. Раз у раз громадян «лякають» «таємними зловмисними планами» влади. То нібито тарифи збираються підвищувати, то зарплати бюджетникам зменшити. Остання (на жаль, тільки за черговістю) «страшилка» — це нібито підвищення акцизів на автомобільне пальне наполовину», — застеріг усе прогресивне людство Микола Азаров.

Що ж у такій непростій, еклектичній, нездоровій ситуації робити нормальній, адекватній, розумній людині, симпатику Партії регіонів й особистому шанувальникові економічних реформ Миколи Азарова? Аби не заводити кращу частину українців у глухий кут, наш Прем’єр дав їм цінний, яскравий і потужний дороговказ. «Я скажу одразу з приводу всіх провокаційних «інформаційних викидів»: довіряти треба тільки офіційній інформації Уряду», — саме так, iз великої букви, як і зазвичай, пишуть слово «уряд» на офіційному сайті Кабміну.

Але апофеозом могла слугувати інша фраза. «Наші люди, коли йдеться про урядову політику, повинні орієнтуватися не на дискусії і особисті думки, тим більше не на чутки і політичні провокації, а на цілком доступну офіційну інформацію та коментарі — на Урядовому порталі, в газеті «Урядовий кур’єр», інших офіційних джерелах», — речення, яке заслуговує на цитатник, одразу після відомої ремарки російського спікера «Дума — не місце для дискусій».

Зробимо з Алушти Єгипет. Або «Сколково»...

Серед економічних ідей Миколи Азарова — думки не менш цікаві. Перша і найсвіжіша — розвивати туризм. «У країнах ЄС туризм формує 8% сукупного ВВП, а кількість робочих місць у індустрії туризму становить близько 12% загальної чисельності зайнятих. На такий рівень повинна орієнтуватися і Україна — це цілком здійсненна мета», — Прем’єр–міністр віртуозно змішав в одному казані норвезькі фйорди, Лазуровий берег Франції, веселий Амстердам — і роздовбані українські дороги, дорогі готелі та небезпечні для здоров’я «швидкісні» «Хюндаї».

Проте оптимістично налаштований Микола Азаров вбачає у своїх фантазіях перспективу. Й аби втілити їх у сувору реальність, за його словами, треба не так уже й багато — створити чергову державну програму. «Держтуризмкурорт уже майже два роки розробляє цю програму. Хіба це нормально?» — злегка обурився Янович.

«Треба створити систему державної підтримки розвитку сфери туризму та курортів шляхом розроблення концепції та проекту Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2023 року», — людині, далекій від державницьких реалій, такий набір слів може видатися тарабарщиною. Але ні! Державна програма зазвичай передбачає фінансування, а розподіляти державні кошти — улюблена робота будь–якого уряду. Особливо нинішнього.

Подібні ж перспективи для чиновни..., вибачте, для держави може мати дзеркальне відображення російського проекту «Сколково», про який у Москві вже розповідають анекдоти. «Саме це минулого тижня ми обговорювали з видатними представниками наукової спільноти під час Міжнародної конференції «Україна—Росія—Сколково». А також виїзного засідання Наукової консультативної ради інноваційного Фонду «Сколково» в Києві, яке проходило на моє запрошення», — повідомив Прем’єр.

Причому не просто говорили! «Було ухвалено дуже важливе рішення: українські представники ввійдуть до складу консультативної наукової та індустріальної рад Фонду «Сколково», — сказав чиновник. Тобто конкретно цей проект дерибану оригінальністю, радше за все, вирізнятися не буде. Робитимуть, як в Росії. Причому частина коштів, треба думати, рухатиметься просто до Москви.