Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Члени журі Каннського кінофестивалю Ніколь Кідман, Даніель Отей, Відья Балан, Енг Лі, Наомі Кавасе, Крістоф Вальц, Крістіан Мунджиу та Лінн Ремсі під головуванням Стівена Спілберга. (Рейтер.)
Тріумфатором вечора стала французька картина про одностатеву любов під назвою «Життя Адель» туніського режисера Абделатифа Кешиша.
Щойно картину Кешиша показали в основному конкурсі, експерти зарахували її до числа фаворитів. Картина розповідає історію 17–річної Адель, котра мріє стати вчителькою. Несподівано в її житті з’являється загадкова дівчина Емма із синім волоссям, в яку Адель закохується. Цікаво, що за цей фільм журі під головуванням Стівена Спілберга присудило одразу три пальмові гілки: не лише режисерові, а й виконавицям головних ролей — Адель Екзаркопулос та Леа Сейду. Мовляв, гра актрис заслуговує більше, аніж нагороди у номінації «Краща жіноча роль». Ще в суботу картина була удостоєна нагороди Міжнародної федерації кінопреси ФІПРЕССІ, а режисер Кешиш жартував зі сцени, що це, певно, якась помилка, а вже наступного вечора його відверту еротичну драму визнав найвищий суддівський склад фестивалю — журі основного конкурсу.
Стівен Спілберг зазначив, що жодної пропаганди одностатевої любові у стрічці не побачив, натомість був по–справжньому розчулений історією кохання: «Ми були абсолютно заворожені чудовою грою цих приголомшливих актрис і тим, як режисер спостерігає за персонажами, як дозволяє їм дихати. Жодні політичні події ніяк не вплинули на наш вибір. Ми просто щасливі, що хтось набрався сміливості розповісти таку історію». Очевидно, під політичними подіями Спілберг мав досить конкретні ініціативи: за іронічним збігом обставин, одночасно з нагородженням лесбійського фільму у Канні неподалік, у Парижі, проходила мирна демонстрація проти одностатевих шлюбів, що згодом закінчилась вуличними погромами. Фільм Кешиша, що прославився чималою кількістю відвертих сцен, у міжнародному прокаті вийде під назвою «Синій — найтепліший колір».
Наступна, після Золотої пальмової гілки, за значимістю нагорода — гран–прі кінофестивалю — дісталася улюбленцям Канну, американцям Ітану та Джоелю Коенам. Драма «Всередині Льюїна Девіса» розповідає історію молодого фолк–виконавця, котрий мріє про світову славу та бореться зі страхом сцени. Музична одіссея, в якій Льюїн подорожує Америкою у компанії рудого кота, постає дещо невибагливою історією невдахи під щедрий супровід кантрі та фолку. Брати Коени завжди мають що показати в Канні. Цьогорічна нагорода є вже четвертою в їхньому активі (в 1991 році режисерський тандем отримав «золото» за «Бартона Фінка», в 2001 році — режисерську премію за «Людину, якої не було», і в 2004–му — приз журі за «Ігри джентльменів»).
Мексиканець Амат Ескаланте лаври перемоги в Канні теж вдягає не вперше. Цього року режисера назвали найкращим у своєму амплуа за стрічку «Елі», в якій 12–річна Естела закохується у поліцейського, причетного до торгівлі наркотиками. У 2005 році тоді ще 26–річний дебютант Ескаланте отримав нагороду ФІПРЕССІ за не менш провокативну драму «Кров».
Приз журі віддали японській стрічці «Який батько, такий і син» Хірокадзу Корееди про дві сім’ї, що стали жертвами підміни дітей у пологовому будинку. Фільм, як і більшість цьогорічних призерів, отримав схвальні відгуки преси, отже, його перемога нікого не здивувала. Натомість по–справжньому здивувала нагорода за кращу жіночу роль, що відійшла Береніс Бежо (сімейна драма «Минуле»). Фільм хоч і назвали гідним режисерським продовженням минулої роботи іранського режисера Асгара Фархаді (йдеться про переможця Берлінале та «Оскара» — стрічку «Розлучення Надера та Симін» 2011 року), натомість прогнози стосовно жіночої нагороди говорили далеко не на користь француженки Бежо. Більш прогнозованою стала премія для американця Брюса Дерна за найкращу чоловічу роль у фільмі «Небраска» Александра Пейна. Дерн зіграв батька–алкоголіка, який виграв у лотерею мільйон доларів і разом із сином вирушив до Небраски по джекпот.
Нагороду за найкращий сценарій отримав китайський режисер та сценарист Цзя Джанке за моторошну драму під назвою «Доторк гріха» про шахтаря, що береться вершити правосуддя своїми руками. Відомий у Європі кіномитець є радше улюбленцем Венеціанського кінофестивалю (беручи участь у форумі шість років поспіль, чотири з них Джанке отримував нагороду).
Як і годиться, не обійшлося без провалів та свисту в бік деяких картин учасників. Так, японську кримінальну драму Такеши Міїке «Солом’яний щит» критики назвали занадто прохідною як для основного конкурсу Канна. Довгоочікуваний трилер Ніколаса Віндінга Рефна «Лише Бог простить» освистали за надмір насилля. Нову стрічку улюблениці Європи Софії Копполи «Елітне товариство» журналісти назвали мало не найгіршою у кар’єрі режисерки.
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
У місті Парк-Сіті американського штату Юта в день відкриття кінофестивалю Sundance 23 січня відбудеться світова прем’єра другого повнометражного фільму українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». >>
До основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю вперше за 25 років відібрали стрічку української режисерки: цьогоріч - це фільм Катерини Горностай "Стрічка часу". >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>