«Зустрічі на життєвій дорозі. Популярний катехізис для молоді» — це доступний і зрозумілий для всіх підручник iз християнської віри, побудований у вигляді запитань і відповідей. Минулого тижня видання, яке ще пахло друкарською фарбою, презентували в приміщенні Молодіжного націоналістичного конгресу в Києві. Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор понад 30 років викладає в Харківському університеті, ще й опікується молодіжними патріотичними організаціями. Отож знає, як і про що говорити iз сучасним юним поколінням. Книжка буде корисною також дорослим — учителям, хрещеним батькам, тим, хто готується до таїнства шлюбу й взагалі, людям, далеким від церкви.
«Життєва дорога може бути важкою і небезпечною. Особливо тоді, коли почуваєшся самотнім, загубленим, коли не розумієш мотивів і мети свого руху, — пише архієпископ Ігор Ісіченко в передмові до книги. Дорога духовного вдосконалення відкривається перед її читачем як захоплива пригода. «Якість подорожі залежить від того, що людина взяла з собою в дорогу. А владика Ігор ще й навчає нас користуватися цими речами, — каже настоятель однієї з київських парафій Української автокефальної православної церкви протоієрей Валерій Копійка. — Адже мало запам’ятати церковні догми, як абетку в школі, ці істини слід пережити».
«В Україні спостерігається латентна антирелігійність, — говорить архієпископ Ігор. — Вона проявляється у подвійності сумління. Опитування Центру Разумкова показало, що в нас «понад 60 відсотків віруючих». Але звідки тоді в нас найбільша в Європі кількість абортів, перше місце по хабарах?». Владика нагадав, що у Російській імперії церкву було перетворено на державну інституцію і її очолював цар. Парафіяни там не мали «права голосу». «Але ж церкву становимо всі ми, — переконує владика. — І доки ми не знаходимо свого місця в церкві — доти розмови про «розв’язання міжконфесійних проблем» є безперспективними». До речі, архієпископ Ігор разом iз директором золочівського видавництва «Святогорець» (де вийшов друком катехизис) отцем Василем Саганом зробили книгу справді поліконфесійною. Передбачаючи, що різні гілки Київської церкви мають свої уявлення про ті чи інші канони, владика Ігор звернувся по допомогу до православного отця з Канади та до греко–католицького ієромонаха–василіянина. Вони ретельно вичитали рукопис і не знайшли нічого «неканонічного». Отож ця книга і нам дасть відчути універсалізм християнства, який часто губиться за нав’язуваним образом церкви як «клубка суперечностей».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
