Художник–жебрак. Никифор iз Криниці

Недоладний капелюх, вузенька смужка їжакуватих вусів, по–дитячому наївно відкопилена нижня губа і глибокий погляд крізь величезні круглі окуляри — це дивиться на нас зі своєї фотокартки лемко Єпіфаній Дровняк, більше відомий як Никифор Криницький. Цей дивак із сорту «міських божевільних» став людиною, завдяки якій світ укотре заговорив про Україну.

Нинішня виставка у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, що триватиме до 30 червня, відкриває для нас творчість видатного співвітчизника, про якого, відверто кажучи, пересічному українцеві відомо небагато. Ось такий парадокс, яким, на жаль, у нас нікого вже не здивуєш. Проте Никифора ставлять в один ряд із такими метрами наївного мистецтва, як Марія Примаченко, Ніко Піросмані, Анрі Руссо та Іван Генералич. «Наша виставка — це спільний українсько–польський проект, завдяки якому вперше на наш культурний простір повертається ім’я цього художника, — зауважує Адріана Вялець, генеральний директор музею, організатор виставки. — На ній представлено 100 робіт Никифора із колекції Окружного музею у Новому Сончі, виконаних у різних техніках: акварель, гуаш, олівець та пастель. А також фотографії та фотокопії робіт митця».

Народився Никифор у 1895 році і все своє життя, а це 73 роки, провів у невеликому містечку Криниця, яке зараз розташоване на території Польщі. Його виховувала мати–одиначка, яка не мала свого дому і фактично постійно жебракувала й жила в наймах. Почасти через бідність і злиденність Никифор не мав спеціальної художньої освіти. Та, власне, жодної освіти — він був неписьменним: не вмів доладно ні писати, ні читати. Окрім того, мав успадковану ваду вимови. Це також віддаляло його від людей, які не могли і не хотіли його розуміти. Єдиним засобом комунікації зi світом для нього були картини.

Щодня Єпіфаній брав до рук свою незмінну валізку, приходив на найбільш жваві вулички курортного містечка, розкладав свій нехитрий реманент і починав творити. Він малював своє рідне місто Криницю, часто дофантазовував його архітектуру. Своїх картин ніколи не підписував, але позначав красномовними символами. Тому на шпилі бальної зали намальована танцювальна пара, а на тютюновій фабриці — чоловік із цигаркою.

Його пейзажі, зазвичай, урбаністичні. Часто трапляються динамічні краєвиди, нібито з вікна поїзда. Крім того, у Никифора багато релігійних мотивів. «Церква була для нього найбільшою святинею, тому він постійно її малював. При хрещенні він отримав ім’я Єпіфаній, що в перекладі з грецької означає «одкровення», «явлення Бога». В картинах Никифора справді є Бог, — відзначає Воланін Збігнєв, директор Музею Никифора в Криниці та найвідданіший дослідник творчості цього художника. — Немає людини, яка б знала про Никифора все. Я вже 30 років працюю з його творами і щоразу знаходжу щось нове у змісті та у символіці».

Никифор Криницький був вільним від догм художником і, коли малював свої шедеври, не знав, що прості пласкі форми, локальні чисті кольори, відсутність перспективи, світлотіні та інших ознак академізму єднають його з представниками художнього напряму, який через подібність до дитячої творчості та архаїчного мистецтва називають примітивізмом. Водночас Никифор завжди вважав себе професійним художником. Нічим іншим він ніколи не займався, лише малював iз ранку і до ночі. Малював дешевими фарбами, на справжнісінькій макулатурі: картоні, плакатах, старих шкільних зошитах, на пакувальному папері.

Неможливо полічити, скільки картин він написав. Дослідники стверджують, що десятки тисяч. Картинами художник розраховувався із земляками за різні послуги, наприклад, за їжу чи нічліг. У деяких родинах їх накопичувалось так багато, що люди просто спалювали ці «сумнівні шедеври» у грубках, навіть не уявляючи, скільки вони коштуватимуть у майбутньому. А от Никифор завжди знав їхню справжню вартість. На кожній картинці він ставив ціну з енною кількістю нулів. І хоч потім продавав їх за копійки, все ж пояснював людям, що стільки його картини будуть коштувати в майбутньому. І не помилився.

На відміну від інших художників, зневажених і неоцінених сучасниками, Єпіфаній Дровняк зазнав слави за життя. Завдяки клопотанням своїх більш пристосованих до життя друзів–художників він отримав змогу виставлятися у найпрестижніших галереях Європи. Переломною у його житті стала експозиція у Парижі у 1959 році. Тоді світова еліта визнала його як високого митця.

«Никифор — митець найвищого світового рівня, — каже пан Варкович, земляк Никифора, меценат, на кошти якого були відкриті пам’ятники Никифору і в чиїй приватній колекції перебуває близько 110 його робіт. — Французи по праву пишаються своїм Анрі Руссо на прізвисько «Митник». Никифор — художник трохи іншого роду, однак він належить до еліти світового наївного малярства. Україна має небагато таких людей. Тож, ми просто зобов’язані знати Никифора і пишатися ним».