Сільський голова Криворівні Василь Зеленчук проводить п’ятигодинну екскурсію по селу. Фото автора.
«Не викидайте сміття. Бійтеся Бога!!!» — такі гасла висять по всіх стовпах у селі Криворівня на Верховині замість пустослівних «Дякуємо за чисті узбіччя». Про страх Божий гуцули написали не в рамках фестивалю горянської та туристичної культури «Черемош–фест», який проходив минулих вихідних, а задовго до нього. Бо проблема з викиданням сміття у ріки така ж давня, як історія з Адамом і Євою. Це розуміє кожен порядний мешканець планети, але мало хто намагається припинити процес забруднення довкілля. Задумавши свято на ріці Черемош, організатори першим ділом ставили перед собою завдання закохати якомога більше людей у природу Карпат і наголосити, що чисті ріки і ліси — це рай наш і наших майбутніх дітей, а не забаганка екологів.
Отож перший карпатський фестиваль «Черемош–фест» розпочався з того, що приїжджі засукали рукави, взяли мішки в руки і на чолі з музикантами з франківського гурту «КораЛЛі» пішли вздовж Черемошу збирати сміття. За кілька годин плідної праці на березі ріки «красувалися» гори зібраних пластикових і скляних пляшок. Не знаю, чи місцеві жителі задумалися над тим, щоб більше ні папірця не кинути в Черемош, але ті, хто приїхали на фестиваль, упродовж кількох днів справді поводилися ґречно і шанобливо до природи.
Та, щоб привернути увагу до екології, мало просто запросити людей на толоку, потрібно після роботи організувати для них файну забаву, щоб людям хотілося ще і ще приїжджати у мальовничий край, де закінчується хліб і починається вода. Саме так гуцули кажуть про свої гори, бо чистої води у них хоч відбавляй, а от iз пшеницею не склалося. Потрібно хліб привозити з рівнинних областей.
На Гуцульщині, коли гості приходять у хату, ґазда після гостини за традицією говорить: «Вибачийте, якщо щось було не так». Один «добрий» гість якось сказав: «Та все було не так!». Не буду вдаватися в сарказм і уподібнюватися гостю того ґазди, але й співати дифірамби «Черемош–фесту» теж особливо немає за що.
До самої Криворівні претензій немає. Село, як завжди, виправдало всі сподівання найвибагливішого гостя. Фестивальники залюбки відвідували музей Івана Франка, тобто садибу, де відомий діяч зі своєю сім’єю багато років проводив літні вакації, виставку місцевої художниці Параски Плитки–Горицвіт, яку мистецтвознавці ставлять в один ряд із Катериною Білокур і Марією Примаченко, а також хату–ґражду, де Сергій Параджанов знімав фільм «Тіні забутих предків».
Сільський голова Василь Зеленчук особисто для всіх охочих провів п’ятигодинну екскурсію по Криворівні та її присілках. За його словами, на ознайомлення з пам’ятками села потрібно виділити щонайменше три дні. Один — на музеї в центрі Криворівні. Офіційно в селі два музеї — Франка і Грушевського. Але, як підкреслив Зеленчук, у їхніх горах що не хата — то музей. Бо в одного гуцула винаймали кімнату відомі діячі, в іншого — надзвичайно красива різьба на стелі, а третій славиться тим, що вміє мольфарити і змій приговорювати. Тому й не дивно, що влада Криворівні писала листа у Міністерство культури і туризму з проханням надати селу статус музею. Та хоч відповіді зі столиці так і не надійшло, Гуцульщина все одно де–факто уже не одне століття входить у топ–10 найпривабливіших місць, які потрібно відвiдати.
Тому, якщо хтось уже вирішив приїхати у Карпати, на другий день у Криворівні варто піти по присілках iз правого боку Черемошу, а третій день — витратити на прогулянки по горах iз лівого берегу Черемошу. По обидва боки від річки на високих полонинах живуть гуцули, яких і зі свічкою вдень не знайти у центральній частині. У добу цивілізації і передових технологій гуцули в горах продовжують жити за законами природи: прокидатися і лягати спати з сонцем, бо електрики немає; харчуватися дарами природи, бо до магазину треба йти дві години туди і дві назад; ставитися одне до одного з пошаною і спілкуватися винятково на «Ви», бо, крім однієї сім’ї, на горі більше нікого немає. А для чого тобі таке життя, коли тебе твій чоловік чи жінка не шанують?
«Черемош–фест» ніби й добре планувався і задумувався тільки з кращих намірів, але залишив після себе разом із купою захоплення природою жмуток розчарування щодо організації. Сплави по Чорному Черемошу, які так гарно рекламували, не завжди вдавалися через природні умови. Через те, що дощу в Карпатах після закінчення зими ще досі не було, ріка обміліла настільки, що доводилося під час сплаву місцями не пливти, а переносити свої байдарки на руках або ногами попихати.
Те ж саме і з музичною програмою. Як підмітив один із приїжджих, відразу видно, що фестиваль організовували діти. «Байдарки розсипаються під час сплаву, звук на сцені паршивий. А це сильно відбивається на якості виступу музикантів. Який би гарний гурт не був, чи то «Рура», чи «Фолькнери», та коли то мікрофони по кілька разів виключаються, то такі децибели звукорежисер врубає, що голова розколюється, важко сказати, що було фист файно. Треба хлопцям–організаторам вчитися і вчитися», — резюмував гість, який побажав залишитися анонімним.
Для 26–річного Андрія Мельничука «Черемош–фест» був справді першим фестивалем, який він задумав на Новий рік, відпочиваючи біля Криворівні, і втілив через пару місяців. Хлопець не приховує, що було багато прогалин в організаційних моментах, та це не тому, що він лінивий чи погану команду зібрав. Найбільший недолік — це відсутність будь–якого фінансування. Мельничук зі своїми однодумцями за власні кошти провели перший «Черемош–фест», таким чином показавши, що кожен, хто любить фестивальний рух і хотів би привернути увагу туристів до свого краю, може провести таку ж забаву. І яким би свято не вдалося, тут важливий факт, що хлопці принаймні спробували, а не просто ляпали язиками, що «такий чудовий край, а так мало про нього знають».
Незважаючи на густу, як дим, пилюку під сценою під час танців, на паршивий звук і зміни у програмі, про які мало хто знав, приїжджі й місцеві побавилися на славу. Напевне, взнаки дався гуцульський девіз: «Набуваймоси!» Якщо будь–якого гуцула запитати, в чому сенс життя він не задумуючись скаже: «Щоб набутися», тобто від усього отримати насолоду і розвагу. Гуцули вміють набуватися навіть на похоронах. Ще донедавна в Криворівні при покійнику грали в ігри і частувалися. Бо поки живий — треба набутися! Поки є «Черемош–фест» — треба танцювати, сплавлятися і любуватися Карпатами!
Під сценою всі дні красувалася велетенська дримба у людський зріст. Після закінчення фестивалю її встановлять на подвір’ї біля музею Івана Франка. Найбільша дримба має 175 см. Важить 270 кг. Завдання–максимум, яке стояло перед командою ковалів, виконано — язичок дримботить. Тепер найбільша дримба буде символом усіх наступних фестивалів на Черемоші.
Гуцули для гуцулів
Під час «Черемош–фесту» франківський письменник і перекладач Тарас Прохасько презентував переклад книги «На високій полонині» уродженця Криворівні Станіслава Вінценза. Свою трилогію про код Гуцулії Вінценз написав у Швейцарії і видав у Варшаві у 1936 році. Прохасько відзначив, що першу частину трилогії — «Правда старовіку» — письменник почав писати після сороківки. «Чомусь це здається важливим, бо вже набувся і міг робити тільки те, що справді хотів», — підкреслив Прохасько.
Найбільше, що перекладача вразило під час роботи над книгою «На високій полонині», це інформація про те, що Олекса Довбуш був на Чорному морі. А ще Прохасько розтлумачив, де починаються правдиві гори, чим відрізняються гуцули від фляків, хто такі холєрники, шарапатки і чому мешканці гір нічого не мають, крім чєсу.
Пообідати з предками
Гості Криворівні під час «Черемош–фесту» безпосередньо змогли торкнутися тіней незабутих предків. Раз на рік, на Праведну неділю, рівно тиждень після Великодня, гуцули поминають покійних. Цьогоріч цей день випав якраз на другий день фестивалю — 12 травня. Після богослужіння у церкві все село, гарно, по–гуцульськи, вбравшись у вишиті сорочки і кожухи, з кошиками, повними їжі, йде на цвинтар. Біля кожної могили стоїть стіл. Жінки застеляють його білим обрусом. Спершу всю їжу в пакетах ставлять посеред могили. Після того як священик покропить могилку і помолиться за покійних разом з усією родиною, господині пишно накривають стіл пасками, ковбасами, шинками, писанками, овочами та фруктами. Обід на цвинтарі затягується на кілька годин. Гуцули зазвичай розходяться пізно ввечері, доки не з’їдять і не вип’ють усього, що принесли на гробки.
Перше, що вражає того, кому пощастить поспiлкуватися з панi Есрою Шакар — її пристойне володiння українською мовою. Усе стане зрозумiлим, якщо скажу, що панi Шакар вiсiм рокiв працювала в посольствi Туреччини в Українi i офiцiйна її посада — аташе з питань культури, туризму та iнформацiї посольства Турецької Республiки в Українi. >>
Туризм поєднує в собі і пізнання світу, і спорт, і відпочинок. Отже, може задовольнити смаки й уподобання кожного небайдужого до мандрів. Зважаючи на ветеранський вік більшості учасників нашої подорожі-керівнику групи Володимиру Дімітрюку майже 63, дещо менше Володимиру Грипасю й Олегу Дубині, і лише Михайла Квартюка та Ольгу Давидову можна вважати молодими, — ми мали б обрати останнє. >>
Мандрівники, які найбільше цікавляться давніми фортецями та палацами, серед найпривабливіших для себе регіонів однозначно назвуть Тернопілля. Адже за кількістю старовинних замків ця область займає перше місце в державі (тут зосереджено більше третини всіх українських оборонних споруд або їх руїн — 34). >>
Відомий російський мандрівник, засновник туристичного «Форуму Вінського» Сергій Вінський отримав відмову при спробі в’їхати в Україну. Скандал? Не без того. Формальною причиною видворення Вінського одразу по прибуттю із Москви в аеропорт «Жуляни» стала «не підтверджена мета перебування на території України». >>
Після того, як припинила роботу авіакомпанія «Wizz Air Україна», у наших мандрівників помітно звузилося поле для маневру — вже не так просто знайти дешеві варіанти мандрівок у Європу. Доводиться або платити більше, або пересідати на автобуси, або шукати точки вильоту в сусідніх країнах — Польщі, Словаччині, Молдові тощо. Але, як виявилося, припинення діяльності «Wizz Air Україна» не є остаточним. >>
Красиво жити хочуть терористи не лише «ДНР». У другому за кількістю населення місті Іраку — Мосул, яке торік перейшло під контроль джихадистів із терористичного угруповання «Ісламська держава Іраку та Леванту», на початку травня відкрився після реконструкції розкішний готель Waritheen (стара назва — Ninawa International Hotel). >>
