Успіх для сиріт

16.05.2013
Успіх для сиріт

Заняття з фінансової грамотності.

Чи можливо за рік–два навчити вихованця інтернату бути відповідальним за себе, визначати своє майбутнє, свідомо будувати дружні стосунки, не шукати «легкого хліба»? І то людину, за яку доти все робив персонал інтернату, а усміхнені «спонсори» раз по раз привозили пакунки з цукерками й путівки на закордонний відпочинок? Проте «Програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування «Впевнений старт», яку реалізує з 2010 року Міжнародна благодійна організація «Партнерство «Кожній дитині», розробила комплексну модель підтримки випускників у час їх виходу в самостійне життя. Вже третій рік, як у чотирьох «пілотних» місцевостях Київщини запрова­джено персональні програми підтримки випускників інтернатів і клуби «Як стати успішним». А в травні організовується «підсумкова» таборівка. Основні кошти на втілення цих добрих задумів ідуть iз рахунку Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, проте за останні роки і земляки стали збирати кошти для цієї реальної справи.

 

Праска «без дозволу»

«Замість одноденних подарунків ми пропонуємо інвестувати кошти у майбутнє дітей–сиріт і підтримати їх у період виходу з інтернатів», — говориться у зверненні ініціаторів проекту. Наприкінці минулого року наші громадяни зібрали 7200 гривень на продовження та підтримку роботи клубів «Як стати успішним» для 60 випускників інтернатів із Київської області. Пілотні території проекту: місто Біла Церква, Вишгородський, Іванківський і Таращанський райони Київщини. Ідею підтримали Київська обласна державна адміністрація та Міністерство соціальної політики України. «Досі вже впроваджувалося чимало проектів усередині інтернатів для випускників. Наші ж підходи базуються на тому, що підготовка до самостійного життя має відбуватися за стінами дитбудинку, — розповідає «УМ» кандидат педагогічних наук, заступник директора МБО «Партнерство «Кожній дитині» Зінаїда Кияниця. — Інтернат не може навчити дитину організувати своє життя, бо там немає тата і мами, сімейних відносин зі спільними обов’язками, відповідальністю та подоланням труднощів. До того ж в інтернаті діти не можуть «без дозволу» увімкнути праску, зварити їсти». Зінаїда Петрівна наголошує, що одне з головних завдань — це створити мережу підтримки для такої молоді. Адже вони багато років жили своєю «комуною» і, вийшовши з інтернату, за компанію ідуть навчатися в один заклад, бояться встановлювати нові контакти.

«Часто, вступивши до вишу, діти не можуть там довчитися або ж, отримавши хорошу роботу, не можуть там утриматися, — коментує «УМ» менеджер проекту Ігор Носач. — Бо вони не привчені робити зусилля, систематично працювати, заробляти гроші. В інтернаті формується життєва установка, що їх постійно мають усім забезпечувати. Вступивши до ВНЗ, іноді сироти отримують стипендію навіть 2000 гривень — це на сьогодні зарплата вчителя чи медика. Коли вони йдуть на роботу й отримують менше, то питають: а навіщо працювати?». Старшокласників тепер спрямовують на те, щоб вони вміли користуватися своїми можливостями. Підтримка триває і після закінчення школи, при потребі — протягом перших двох років здобуття вищої освіти.

На роботу — з професією

Координатор проекту в Білій Церкві Юлія Васильонок розповідає, що на заняття клубу приходять діти з інтернатів та з сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах. «Ми навчаємо їх бути відповідальними за свої вчинки, — каже Юлія. — Нещодавно була низка занять, присвячених фінансовій грамотності. Діти вчилися розподіляти бю­джет, дізнавалися про фінансову безпеку та деталі «повсякденного шахрайства». Уявлення про гроші і те, як їх слід використовувати, в таких дітей відрізняється. Коли в руках випускника інтернату опиняється велика сума грошей, він може витратити її за кілька днів. Хоча й не всі діти, які виховуються в сім’ях, уміють розпоряджатись грошима. Утім дітям зi звичайних сімей батьки завтра дадуть нову суму, а сироти залишаться ні з чим». Тренінгова програма для молоді включає і виїзди на природу, екскурсії, майстер–класи. Скажімо, з макіяжу — фахівці навчали дівчат, як правильно використовувати косметику. Важливо, що підліткам допомагають обрати майбутню професію. До клубу запрошують спеціалістів, які тестують дітей щодо профорієнтації і проводять тренінги.

«Я ходжу на заняття клубу з 9–го класу. З дитинства хотіла стати медсестрою, і в клубі мене підтримали, розказали, куди краще поступати, як готуватися. Зараз ходжу на заняття з біології, вступатиму до медичного коледжу», — розповіла одинадцятикласниця, вихованка дитячого будинку «Материнка», що в Білій Церкві, Олександра. Дівчина згадує, що раніше була не впевнена в собі, сором’язлива, ні з ким особливо не спілкувалася. А тепер стала відважніша, відповідальніша, дізналася, які права і пільги є в дітей–сиріт.

Житло власноруч

До професійної орієнтації дітей організатори проекту залучають представників місцевого бізнесу. А до постійної дружньої підтримки молоді без батьківського піклування запрошують охочих iз місцевої громади. Такі люди стають наставниками для сиріт. «Ми підбираємо людей, які могли б стати наставником для конкретної дитини, допомагаємо встановити між ними дружні відносини. Наставників навчаємо, підтримуємо та консультуємо», — розповідає заступник директора МБО «Партнерство «Кожній дитині» Зінаїда Кияниця. — Важливо, щоб ця людина була цікавою для дитини та близькою по духу, вміла почути, простити й зрозуміти — і ніяких жалощів. Не вважати за дитину, а порадити, дати вибір: ти можеш вчинити так — і це призведе до такого, а якщо вчиниш таким чином — то буде ось так».

Сироти–випускники інтернату, відповідно до закону, мають бути забезпечені житлом. Ті, хто раніше не мали закріпленого житла, отримують кімнату в гуртожитку. «У деяких є житло, дуже занедбане. Його потрібно відсудити, а потім відремонтувати, — каже вихованець дитячого будинку сімейного типу, нині студент коледжу в Києві. — Соціальна служба їм у цьому допомагає. Якщо в дитини немає житла, їй радять, як і де стати на квартоблік». «Поки діти були в дитбудинку, їхнє житло залишалося без нагляду, руйнувалося. І тепер там голі стіни, дірява підлога, — каже вихованка дитбудинку Олександра. — У багатьох немає навіть такого — їх випускають, а нема куди йти. На пальцях можна порахувати дітей, які, випустившись з інтернату, отримували від держави кімнату чи квартиру. Тепер, завдяки підтримці соціальних працівників і наставників, у випускників є шанс не залишитися на вулиці».

Зінаїда Кияниця наголошує, що в проекті є кошти для ремонту житла цих дітей. «Та ми ніколи не покриваємо цілком суму на ремонт, — каже Зінаїда Петрівна. — Намагаємося, щоб дитина, з допомогою наставника, сама шукала ресурси. Адже за щось можна поторгуватися, щось узяти таке, що було у використанні. Так, одна дівчина з Білої Церкви взяла чверть потрібної суми, а решту роздобула своїми силами». Утім не всі випускники навчаються бути щасливими і самостійними. «Бо ми запізно починаємо їх навчати», — робить висновок педагог.

Підсумок на природі

Наприкінці навчального року організатори проекту влаштовують для учасників клубів «Як стати успішним» таборівку на природі. «Упродовж року цих дітей навчали, а тепер у цікавій ігровій формі підбиваються підсумки, — каже Зінаїда Кияниця. — Діти знайомляться між собою і з багатьма іншими людьми. Тут вони можуть відчути себе господарями і більш–менш обладнати свій побут по–своєму. Бо, живучи в інтернатах, вони з усім мають погоджуватися». Минулого року в таборі були консультації психолога, юриста. «Наше завдання — навчити цих дітей створювати нові позитивні контакти, — продовжує Зінаїда Петрівна. — Бо негативних контактів їм не бракує — їх швидко знаходять шахраї. Поки дитина була в інтернаті, нею дуже опікувалися, а по випускові вона різко переходить в інше середовище і не знає, як скористатися своєю свободою».

Цьогорічний табір заплановано на 25 — 26 травня. Утім для того, щоб він відбувся, потрібно назбирати ще 15 тисяч гривень. Як розповів спеціаліст проекту Андрій Чиж, табір для 50 дітей буде наметовий, спортивно–туристичний. Діти з допомогою волонтерів готуватимуть їжу на вогнищі. Перед табором діти попрактикуються в шопінгу. Їм видадуть певну суму грошей на групу, і вони самі купуватимуть продукти, потрібні їм для приготування задуманих страв.

«Минулого року ми кожній делегації видали кошти і завели дітей до супермаркета. Це був своєрідний залік за пройдений курс у клубі, — розповідає Зінаїда Кияниця. — Хтось набрав лише солодощів, інші закупили і хліб, і овочі. Дорослі стояли біля каси, щоб підстрахувати дітей у разі несподіванки. Звісно, перед цим ми домовилися з господарями магазину».

«Цим дітям потрібно багато що підказувати, показувати, як це робиться. І вони тоді пробують робити щось самостійно, — підмітив Олег, колишній вихованець білоцерківського дитбудинку «Волошка». Нині хлопець навчається на кухаря–кондитера в Києві і мріє продовжити освіту в Національному університеті харчових технологій на факультеті готельно–ресторанного бізнесу. «Мені подобається спілкуватися з людьми, відкривати для них щось нове, — каже юнак. — Я хочу допомогти хлопцям і дівчатам з інтернатів, бо я знаю їхні проблеми. Коли я тільки познайомився з підлітками із проекту «Впевнений старт», вони були скуті, неговіркі, закриті. А в ході проекту вони відкриваються, вже знають, що саме хочуть робити після виходу з інтернату».

Восени організатори проводять збір випускників інтернатів, які в травні брали участь у таборі — щоб дізнатися, як склалися їхні долі. «Хтось навчається в університеті, хтось в училищі, хтось повернувся до місця, де народився, — розповідає Ігор Носач. — Хлопцям і дівчатам важливо, що є люди, які їх підтримують і хочуть, щоб у них усе добре складалося».

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>