Успіх для сиріт

Чи можливо за рік–два навчити вихованця інтернату бути відповідальним за себе, визначати своє майбутнє, свідомо будувати дружні стосунки, не шукати «легкого хліба»? І то людину, за яку доти все робив персонал інтернату, а усміхнені «спонсори» раз по раз привозили пакунки з цукерками й путівки на закордонний відпочинок? Проте «Програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування «Впевнений старт», яку реалізує з 2010 року Міжнародна благодійна організація «Партнерство «Кожній дитині», розробила комплексну модель підтримки випускників у час їх виходу в самостійне життя. Вже третій рік, як у чотирьох «пілотних» місцевостях Київщини запрова­джено персональні програми підтримки випускників інтернатів і клуби «Як стати успішним». А в травні організовується «підсумкова» таборівка. Основні кошти на втілення цих добрих задумів ідуть iз рахунку Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, проте за останні роки і земляки стали збирати кошти для цієї реальної справи.

Праска «без дозволу»

«Замість одноденних подарунків ми пропонуємо інвестувати кошти у майбутнє дітей–сиріт і підтримати їх у період виходу з інтернатів», — говориться у зверненні ініціаторів проекту. Наприкінці минулого року наші громадяни зібрали 7200 гривень на продовження та підтримку роботи клубів «Як стати успішним» для 60 випускників інтернатів із Київської області. Пілотні території проекту: місто Біла Церква, Вишгородський, Іванківський і Таращанський райони Київщини. Ідею підтримали Київська обласна державна адміністрація та Міністерство соціальної політики України. «Досі вже впроваджувалося чимало проектів усередині інтернатів для випускників. Наші ж підходи базуються на тому, що підготовка до самостійного життя має відбуватися за стінами дитбудинку, — розповідає «УМ» кандидат педагогічних наук, заступник директора МБО «Партнерство «Кожній дитині» Зінаїда Кияниця. — Інтернат не може навчити дитину організувати своє життя, бо там немає тата і мами, сімейних відносин зі спільними обов’язками, відповідальністю та подоланням труднощів. До того ж в інтернаті діти не можуть «без дозволу» увімкнути праску, зварити їсти». Зінаїда Петрівна наголошує, що одне з головних завдань — це створити мережу підтримки для такої молоді. Адже вони багато років жили своєю «комуною» і, вийшовши з інтернату, за компанію ідуть навчатися в один заклад, бояться встановлювати нові контакти.

«Часто, вступивши до вишу, діти не можуть там довчитися або ж, отримавши хорошу роботу, не можуть там утриматися, — коментує «УМ» менеджер проекту Ігор Носач. — Бо вони не привчені робити зусилля, систематично працювати, заробляти гроші. В інтернаті формується життєва установка, що їх постійно мають усім забезпечувати. Вступивши до ВНЗ, іноді сироти отримують стипендію навіть 2000 гривень — це на сьогодні зарплата вчителя чи медика. Коли вони йдуть на роботу й отримують менше, то питають: а навіщо працювати?». Старшокласників тепер спрямовують на те, щоб вони вміли користуватися своїми можливостями. Підтримка триває і після закінчення школи, при потребі — протягом перших двох років здобуття вищої освіти.

На роботу — з професією

Координатор проекту в Білій Церкві Юлія Васильонок розповідає, що на заняття клубу приходять діти з інтернатів та з сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах. «Ми навчаємо їх бути відповідальними за свої вчинки, — каже Юлія. — Нещодавно була низка занять, присвячених фінансовій грамотності. Діти вчилися розподіляти бю­джет, дізнавалися про фінансову безпеку та деталі «повсякденного шахрайства». Уявлення про гроші і те, як їх слід використовувати, в таких дітей відрізняється. Коли в руках випускника інтернату опиняється велика сума грошей, він може витратити її за кілька днів. Хоча й не всі діти, які виховуються в сім’ях, уміють розпоряджатись грошима. Утім дітям зi звичайних сімей батьки завтра дадуть нову суму, а сироти залишаться ні з чим». Тренінгова програма для молоді включає і виїзди на природу, екскурсії, майстер–класи. Скажімо, з макіяжу — фахівці навчали дівчат, як правильно використовувати косметику. Важливо, що підліткам допомагають обрати майбутню професію. До клубу запрошують спеціалістів, які тестують дітей щодо профорієнтації і проводять тренінги.

«Я ходжу на заняття клубу з 9–го класу. З дитинства хотіла стати медсестрою, і в клубі мене підтримали, розказали, куди краще поступати, як готуватися. Зараз ходжу на заняття з біології, вступатиму до медичного коледжу», — розповіла одинадцятикласниця, вихованка дитячого будинку «Материнка», що в Білій Церкві, Олександра. Дівчина згадує, що раніше була не впевнена в собі, сором’язлива, ні з ким особливо не спілкувалася. А тепер стала відважніша, відповідальніша, дізналася, які права і пільги є в дітей–сиріт.

Житло власноруч

До професійної орієнтації дітей організатори проекту залучають представників місцевого бізнесу. А до постійної дружньої підтримки молоді без батьківського піклування запрошують охочих iз місцевої громади. Такі люди стають наставниками для сиріт. «Ми підбираємо людей, які могли б стати наставником для конкретної дитини, допомагаємо встановити між ними дружні відносини. Наставників навчаємо, підтримуємо та консультуємо», — розповідає заступник директора МБО «Партнерство «Кожній дитині» Зінаїда Кияниця. — Важливо, щоб ця людина була цікавою для дитини та близькою по духу, вміла почути, простити й зрозуміти — і ніяких жалощів. Не вважати за дитину, а порадити, дати вибір: ти можеш вчинити так — і це призведе до такого, а якщо вчиниш таким чином — то буде ось так».

Сироти–випускники інтернату, відповідно до закону, мають бути забезпечені житлом. Ті, хто раніше не мали закріпленого житла, отримують кімнату в гуртожитку. «У деяких є житло, дуже занедбане. Його потрібно відсудити, а потім відремонтувати, — каже вихованець дитячого будинку сімейного типу, нині студент коледжу в Києві. — Соціальна служба їм у цьому допомагає. Якщо в дитини немає житла, їй радять, як і де стати на квартоблік». «Поки діти були в дитбудинку, їхнє житло залишалося без нагляду, руйнувалося. І тепер там голі стіни, дірява підлога, — каже вихованка дитбудинку Олександра. — У багатьох немає навіть такого — їх випускають, а нема куди йти. На пальцях можна порахувати дітей, які, випустившись з інтернату, отримували від держави кімнату чи квартиру. Тепер, завдяки підтримці соціальних працівників і наставників, у випускників є шанс не залишитися на вулиці».

Зінаїда Кияниця наголошує, що в проекті є кошти для ремонту житла цих дітей. «Та ми ніколи не покриваємо цілком суму на ремонт, — каже Зінаїда Петрівна. — Намагаємося, щоб дитина, з допомогою наставника, сама шукала ресурси. Адже за щось можна поторгуватися, щось узяти таке, що було у використанні. Так, одна дівчина з Білої Церкви взяла чверть потрібної суми, а решту роздобула своїми силами». Утім не всі випускники навчаються бути щасливими і самостійними. «Бо ми запізно починаємо їх навчати», — робить висновок педагог.

Підсумок на природі

Наприкінці навчального року організатори проекту влаштовують для учасників клубів «Як стати успішним» таборівку на природі. «Упродовж року цих дітей навчали, а тепер у цікавій ігровій формі підбиваються підсумки, — каже Зінаїда Кияниця. — Діти знайомляться між собою і з багатьма іншими людьми. Тут вони можуть відчути себе господарями і більш–менш обладнати свій побут по–своєму. Бо, живучи в інтернатах, вони з усім мають погоджуватися». Минулого року в таборі були консультації психолога, юриста. «Наше завдання — навчити цих дітей створювати нові позитивні контакти, — продовжує Зінаїда Петрівна. — Бо негативних контактів їм не бракує — їх швидко знаходять шахраї. Поки дитина була в інтернаті, нею дуже опікувалися, а по випускові вона різко переходить в інше середовище і не знає, як скористатися своєю свободою».

Цьогорічний табір заплановано на 25 — 26 травня. Утім для того, щоб він відбувся, потрібно назбирати ще 15 тисяч гривень. Як розповів спеціаліст проекту Андрій Чиж, табір для 50 дітей буде наметовий, спортивно–туристичний. Діти з допомогою волонтерів готуватимуть їжу на вогнищі. Перед табором діти попрактикуються в шопінгу. Їм видадуть певну суму грошей на групу, і вони самі купуватимуть продукти, потрібні їм для приготування задуманих страв.

«Минулого року ми кожній делегації видали кошти і завели дітей до супермаркета. Це був своєрідний залік за пройдений курс у клубі, — розповідає Зінаїда Кияниця. — Хтось набрав лише солодощів, інші закупили і хліб, і овочі. Дорослі стояли біля каси, щоб підстрахувати дітей у разі несподіванки. Звісно, перед цим ми домовилися з господарями магазину».

«Цим дітям потрібно багато що підказувати, показувати, як це робиться. І вони тоді пробують робити щось самостійно, — підмітив Олег, колишній вихованець білоцерківського дитбудинку «Волошка». Нині хлопець навчається на кухаря–кондитера в Києві і мріє продовжити освіту в Національному університеті харчових технологій на факультеті готельно–ресторанного бізнесу. «Мені подобається спілкуватися з людьми, відкривати для них щось нове, — каже юнак. — Я хочу допомогти хлопцям і дівчатам з інтернатів, бо я знаю їхні проблеми. Коли я тільки познайомився з підлітками із проекту «Впевнений старт», вони були скуті, неговіркі, закриті. А в ході проекту вони відкриваються, вже знають, що саме хочуть робити після виходу з інтернату».

Восени організатори проводять збір випускників інтернатів, які в травні брали участь у таборі — щоб дізнатися, як склалися їхні долі. «Хтось навчається в університеті, хтось в училищі, хтось повернувся до місця, де народився, — розповідає Ігор Носач. — Хлопцям і дівчатам важливо, що є люди, які їх підтримують і хочуть, щоб у них усе добре складалося».