Мода на українське

Легендарна «Червона рута» — неофіційний гімн України — його рук справа. Володимир Івасюк — визначна постать на вітчизняному культурному олімпі. Українська естрада 70–х років пишалася виконувати його лірику, а 40 років потому його пісні продовжують піднімати на ноги слухачів та об’єднувати українських виконавців. Тарас Чубай та «Плач Єремії», хорова капела «Трембіта», Павло Табаков, «Піккардійська терція» та Оксана Муха днями презентували «Проект Івасюк» — музично–мистецьку подію, що покликана модернізувати Івасюкову спадщину. Вже за тиждень, 24 травня, масштабний концерт відбудеться у Палаці «Україна», де всі бажаючі зможуть почути як хіти, так і маловідомі композиції Володимира Івасюка.

«У нас була мета — надати творам Івасюка масштабного і осучасненого звучання. — пояснює організатор проекту Андрій Сидор. — На сцені Палацу «Україна» ми спільно із заслуженою академічною капелою України «Трембіта» об’єднаємо естрадно–симфонічний оркестр, хорову капелу та естрадних виконавців. А також підкреслимо це все ексклюзивними фото та відео з домашнього архіву родини Івасюків».

«Проект Івасюк» не буде прем’єрним, адже має за собою чотири аншлагових концерти у Львівській опері та один оупенейр на Площі ринок. «Я не очікував такого ажіотажу від публіки, — зізнається Андрій Сидор, — замість запланованих двох концертів ми були змушені організувати чотири. А тепер збираємося на цілу гастроль». Так, восени проект вирушить в усі обласні центри країни.

А поки у невеличкому арт–просторі ANGAR на репетицію–вечір Івасюка 14 травня зібрались не лише учасники проекту, а й прості поціновувачі української пісні, серед яких і відомі письменники, телеведучі та виконавці. Фома з гурту «Мандри» хоч і не учасник проекту, та на презентацію прийшов iз гітарою, аби самому заспівати улюбленого композитора. «Він був і залишився першою людиною, що зробила прорив української культури у новітній музичній історії. Саме з пісень Івасюка почалася мода на українське», — впевнений співак.

Анжеліка Рудницька, що у своїй пісенній творчості також зверталася до композицій Івасюка, його лірику називає надзвичайно пластичною та непіддатливою часу.

У рамках майбутнього концерту можна буде почути не лише «модного» Івасюка, а й маловідомого. Серед таких композицій — «Колискова для Оксаночки» — твір, що його Володимир написав у зовсім юному віці для молодшої сестри. Нового звучання їй надасть Оксана Муха, котра називає творчість Івасюка прикладом якості, якого наразі бракує на українській естраді: «Це нагадування про те, що треба брати приклад із достойних. Мелодика, тексти, зміст пісні, відчуття у ній нашого коріння. Я впевнена, що старше покоління плаче, коли чує ці пісні, бо це їхня юність. А молодь, що співає «Червону Руту», співатиме і «Водограй», і «Мальви».

Про новий проект Чубай говорить із зацікавленням, каже, що буде можливість почути одразу кілька інтерпретацій відомих шлягерів. «Але думаю, за деякі аранжування особисто мене Івасюк би висварив, — жартує співак. — Але Володимир Івасюк був і є серед нас. Земного тіла нема, але з нами є значно більше — його пісні».

ДО РЕЧІ

Задум осучаснити Івасюкову спадщину втілюється вже не вперше. Зокрема, свій внесок у її популяризацію зробив Тарас Чубай, записавши зі своїм гуртом цілий альбом, присвячений творчості Івасюка. Пластинка «Наш Івасюк» вийшла у 2002 році й містила в собі 12 пісень у свіжому рок–н–рольному звучанні. 11 років потому «Плач Єремії» знову звертається до творчості Івасюка. «Знайомству з його творчістю ми завдячуємо Тарасу Чубаю. Тому що для нас, покоління, яке було піонерами, але, на щастя, не стало комсомольцями, він зробив дуже велику справу — випустив унікальний диск , осучаснив ці пісні й доніс їх до нас, тодішніх юнаків», — каже лідер гурту TaRUTA Євген Їжак. Водночас Чубай, згадуючи свою роботу над збіркою Івасюкових хітів , зізнається, що намагався не осучаснювати пісні, а радше повернутись до їх оригінального звучання: «Я хотів вивести його творчість з поля попсової музики, ось цих диско–версій. Тому що коли багато уваги до ритму, то менше уваги до тексту, а я хотів повернути його у філософське поле, аби була можливість пережити всю глибину цих текстів, адже за жвавого аранжування її інколи можна загубити».