«Війни минають, а люди прагнуть миру і спокою»

14.05.2013

У головному офісі всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль–Допомога» в рамках Форуму небайдужих відбулася урочиста імпреза, присвячена Дню кінця війни. Перейменування помпезного Дня Перемоги є невипадковим. Головний доповідач Форуму, голова організації «Чорнобиль–Допомога» Віктор Тупілко зазначив, що цього дня слід насамперед відзначати кінець бойових дій, кінець вимушених убивств. Присутні згадали слова командира партизанського загону, двічі Героя Радянського Союзу Олексія Федоріва: «У війні переможців і переможених не буває. Є загиблі і ті, хто залишилися в живих. Пощастило чи не пощастило».

Віктор Тупілко презентував нові експонати музею «Смолоскип» — це особисті речі одесита Юрія Степановича Нікандрова, олімпійця, багаторазового чемпіона світу, Європи, СРСР зі стендової стрільби. Учасник Другої світової війни, снайпер, який багато разів був поранений, Юрій Нікандров у цьому році відзначає 90–літній ювілей. Це людина–легенда, останній з живих олімпійців, що брали участь у Другій світовій. Юрій Степанович і нині сповнений сил та виходить на любительське полювання. Правда, заради лікування в Чехії був змушений продати багато власних речей, в тому числі навіть нагороди й кубки... Для музею Віктор Тупілко придбав у ветерана декілька опудал звірів, яких власноруч вполював сам Юрій Нікандров, та деякі особисті речі заслуженого майстра спорту СРСР, заслуженого тренера СРСР, багаторічного капітана збірної СРСР. «Купувати нагороди рука не піднялася, хоча я і розумію, що воно все тепер розпорошиться, але я не буду до того причетний», — пояснив свою позицію фундатор музею. А ось портрети достойника привіз до Донецька з великим задоволенням.

Учасники імпрези телефоном передали вітання Юрію Ніканорову. «Ще довго після війни я був переповнений ненавистю до німців, — сказав ветеран. — Але з плином часу все пройшло. Мені навіть мисливську дудку подарував найкращий стрілець–мисливець Баварії. І я її прийняв. Нехай тепер буде в вашому музеї як символ того, що війни проходять, а люди прагнуть миру і спокою».

Степан КОПАНКА