Тонке місце газової труби

Українська газотранспортна система, яку в народі ласкаво називають «труба», невдовзі може стати приватною. Таке рішення — скасувати заборону на відчуження структурних підрозділів НАК «Нафтогаз України» — запропонував ухвалити Кабінет Міністрів. Віце–прем’єр Юрій Бойко пояснив алгоритм дій влади так: «Ми створили акціонерні товариства, зараз ініціювали закон про скасування обмежень. Після приватизації ГТС і справді реально розділять».

Як відомо, реформувати «Нафтогаз» від України вимагали зарубіжні експерти, пропонуючи розділити видобуток палива, його розподіл та транзитування. Таким чином, компанія стала б прозорішою, а деякі структурні підрозділи — зокрема, які займаються транзитом, — ще й прибутковими. Нинішня урядова реформа на перший погляд iде в руслі цих вимог. «Приватизація — це те, що рекомендують нам наші консультанти з «Ернст енд Янг», — каже Бойко. — Роздержавлення збільшить прозорість холдингу та дозволить нам направити частину коштів на погашення західних кредитів».

Таким чином, вічна українська дилема «Як нам облаштувати свою ГТС?» набуває нового забарвлення. Цілком iмовірним є варіант, що наша влада планує реалізувати двосторонні домовленості з Москвою. Вiдповiдно до них, між двома країнами створять спільне підприємство, якому й передадуть в оренду українську «трубу». За це наша країна отримає «знижку» в оплаті за російський газ — до 260 доларів за тисячу кубометрів. Таким чином може збутися віковічне прагнення Москви — здобути контроль над ГТС України.

Саме на цих аспектах наголошує українська опозиція, яка вважає подібну схему неприйнятною. «Уряд хоче приватизувати, а точніше — вкрасти об’єкти державної власності — газотранспортну систему, видобувні підприємства по наф­ті й газу та газосховища. Зараз навіть не йдеться про приватизацію ГТС — iдеться про те, що вони хочуть через рішення Кабінету Міністрів або собі передати цю ГТС, або передати її сусідній державі без будь–якого конкурсу, без будь–якої відкритої процедури», — Арсеній Яценюк навів сценарій, який наша влада, в прин­ципі, може реалізувати. Якщо серед очільників держави виявиться достатня кількість самогубців... Адже подібний сценарій означає, що принаймні енергетичній незалежності держави настає повільний кінець.

Дещо оптимістичніше звучать прог­нози, за якими приватизація ГТС — це можливість для України зіграти тонку гру, маневруючи між Москвою та Брюсселем. «Наша країна намагається викликати активний інтерес до нашої ГТС iз боку Росії та Євросоюзу, — каже директор Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук. — Саме з цією метою з’явився документ, на який уже давно чекають і на Сході, і на Заході. Раніше наша держава пропонувала потенційним учасникам консорціуму «кота в мішку», а нині ухвалила рішення: «трубу» буде приватизовано і продано по частинах».

На думку Корольчука, звичайно, краще, аби ГТС залишалася у власності дер­жави й приносила доходи у бюджет. Але економічні проблеми, зменшення обсягів транзиту газу, неможливість домовитися з Росією та ЄС на вигідних для нас умовах — все це штовхає владу на те, щоб розв’язати наші проблеми за рахунок продажу газогону.

Як вважає експерт, українська ініціатива більше розрахована таки на Європу, ніж на Росію. З огляду хоча би на «круглий стіл» на тему нашої ГТС, який має відбутися у Брюсселі 3 травня. «Для України позитивним результатом перемовин буде офіційна заява Єврокомісії про вступ у переговорний процес та готовність виділити 2,5 млрд. доларів на модернізацію газогону», — підсумовує Корольчук.