Коли 27 квітня 2012 року у самісінькому центрі Дніпропетровська ось–ось мав розпочатися мітинг опозиційних сил, пролунали вибухи. Один, другий, третій, четвертий... Автор цих рядків по гарячих слідах побував на місці одного з них, що стався на трамвайній зупинці «Вулиця Сєрова» — через дорогу від театру опери і балету. Машини «швидкої допомоги» під завивання сирен везли до лікарень поранених, для іншого транспорту рух по центральному проспекту Карла Маркса перекрили. Моторошно було бачити свіжі сліди крові на асфальті, а малу архітектурну форму трамвайної зупинки вибухом буквально розтрощило... Про силу вибуху свідчили сліди від численних осколків на будівлі, розташованій через дорогу від епіцентру вибуху.
Коли я вже повертався назад, рвонуло буквально за моєю спиною. Помчав назад. Ще один вибух стався на тій же трамвайній зупинці «Вулиця Сєрова», тільки у зворотному напрямку. І знову вибухівку було закладено до залізобетонної урни. На щастя, цього разу обійшлося без поранених, бо місце події вже було оточене правоохоронцями.
Усіх охопила небачена дотепер тривога. Чутки, страшніші одна за одну, переповнювали місто. Немовби таких вибухів сталося десять чи й більше... Пізніше ситуація прояснилася: вибухів було чотири. Два — на вищезгаданій трамвайній зупинці, один — на бульварі перед монтажним технікумом, ще один — на бульварі вздовж проспекту Карла Маркса. У всіх випадках вибухівку було закладено до масивних залізобетонних урн для сміття. У результаті терактів постраждало 30 осіб — вони отримали різні за ступенем тяжкості ушкодження. Одні обійшлися, як кажуть, легким переляком, а інші надовго потрапили до лікарень.
«Назло всім буду жити»
Найбільше дісталося керівникові лабораторії дніпропетровського відділення «Укрпошти» Валерію Рутковському. Чоловік постраждав через жахливий збіг обставин. Разом із дружиною вирушив до центру міста на трамваї, щоб вибрати подарунок на день народження приятелеві. Проте трамваї на той час уже зупинилися через вибух на зупинці «Вулиця Сєрова». Отож подружжя вирушило пішки по проспекту Карла Маркса. Коли проходили повз одну з залізобетонних урн для сміття, знову рвонуло. Рутковському відірвало ліву руку по самісіньке плече.
Через декілька днів після трагедії ми спілкувалися з Валерієм Владиславовичем у палаті Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова. Не могло не вразити, як мужньо чоловік тримався — своєю поведінкою не видавав і найменшої пригніченості, в деталях розповідав подробиці пережитого.
Відтоді минув рік. В усіх травмованих рани загоїлися. От тільки страшний спогад залишиться на все життя. Єдиний, кому доведеться згадувати про пережите ще й, так би мовити, фізично — Валерій Рутковський. Біда ніскільки не зламала цього худорлявого чоловіка. Наприкінці минулої зими він, уже без руки, знову гайнув до Буковеля — покататися на гірських лижах. Як зізнається, відмовитися від свого улюбленого заняття не зміг навіть за таких обставин. Бо з горами дружить вже майже 40 років.
По поверненні з Карпат Валерія Владиславовича очікувало нове випробування. А з іншого боку, й нечувана радість — диво–протез. Днями він свою «руку» охоче продемонстрував журналістам.
— Працює протез за принципом подачі імпульсів від решток культі, — зі знанням справи розповів Валерій Владиславович. — Причому моя штучна долоня може повертатися, стискатися–розтискатися, ворушити пальцями, якими будь–який предмет можу так вхопити, що спробуй вирвати. Проте, кажуть фахівці, мені знадобиться добрий рік для того, щоб бути на «ти» зі своєю новою рукою. А зараз перш ніж зробити протезом якийсь рух, слід добре подумати.
Як зазначає головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко, біоелектричний протез, який освоює Валерій Рутковський, є на сьогодні кращим зразком на теренах України. Саме на протез та лікування й були витрачені 400 тисяч гривень, що їх Рутковський отримав від держави як компенсацію.
— За будь–якої ситуації не слід впадати у відчай, — вважає пан Валерій. — Інакше це буде не життя, а існування. Я щодня ходжу повз дитячий майданчик, довкола якого через кожні п’ять метрів стоять залізобетонні урни. Там граються діти, ходять дорослі, і ніхто нічого не боїться. У мене від цього не страх, а злість з’являється: «Ні, я пройду повз — назло всім і вся буду жити».
У «пекельному пеклі»
Інформація про затримання підозрюваних у здійсненні теракту була несподіваною і приголомшливою. Бо, по–перше, мало хто сподівався на затримання зловмисників. По–друге, підозрюваними виявилися не якісь там рецидивісти «без даху», а інтелігентні молоді люди. Один із них, Віктор Сукачов, викладав політологію в Дніпропетровському національному університеті, активно «світився» як фахівець на численних прес–конференціях. Навіть після гучного теракту 27 квітня 2012 року він розмірковував перед журналістами про те, хто теоретично міг бути причетним до вибухів. А тим часом затіяв sms–переписку з компетентними органами щодо «ціни питання» — суми відкупу від подальших терористичних актів. Притиснуті до стінки, Сукачов і Віталій Федоряк, брат якого працює в прокуратурі Дніпропетровської області, в скоєному зізнаються.
А щодо Дмитра Реви та Льва Просвірніна, які теж потрапили до переліку звинувачених, дотепер більше запитань, аніж відповідей. Ідеться про їхню сумнівну причетність до вибухів у Дніпропетровську. Заступник начальника відділу закупівель виробничого об’єднання «Дніпровагонрембуд» Дмитро Рева того дня вирвався з роботи на трамваї на правий берег міста з метою погасити банківський кредит, а заодно навідатися до штабу одного з кандидатів у народні депутати, чию передвиборчу кампанію вів разом зі своїм однокурсником по історичному факультету Дніпропетровського національного університету Віктором Сукачовим. Там ось–ось обіцяли розрахуватися за виконану роботу.
Як потім зізнається Дмитро, для нього стало повною несподіванкою, що його телефонне спілкування з Сукачовим на той час уже перебувало під пильним наглядом компетентних органів. Sms–ка від Віктора близько 14–ї години того трагічного дня «Ти там у порядку? Ніхто з наших не постраждав?» начебто сприймалася закономірною підставою для підозри. А наступне повідомлення — тим паче: «Пекельне пекло! У нас усе о’кей». Саме з такою «начинкою» і вийшов в ефір скандальний фільм на Першому Національному, який так і називався — «Пекельне пекло». Адвокат Дмитра Реви оскаржив дані цього відеоматеріалу щодо причетності його підзахисного до теракту. Суд цей позов задовольнив, визнавши розповсюджені відомості недостовірними. Хай там як, із п’ятисот сторінок обвинувального висновку тільки одна присвячена Реві.
Не набагато більше зібрано доказів і щодо сусіда Сукачова Льва Просвірніна, що керував фірмою, яка торгувала автоматичними системами крапельного поливу. З цього приводу вони інколи один одному телефонували. Того злощасного дня Просвірнін під час вибухів саме проходив митний контроль у дніпропетровському аеропорту, прилетівши з Москви. Лев звинувачується у тому, що придбав для Сукачова пакети мобільного зв’язку, за допомогою якої відправлялися погрози в СБУ, а також виносив з квартири Федоряка пакети з рештками хімічних компонентів. Підсудний свою провину заперечує. Мовляв, він тільки дав грошей на покупку картки мобільного зв’язку Сукачову, а про вміст пакетів, які допомагав виносити з квартири Федоряка, і найменшої уяви не мав.
Та й сам Сукачов у ході судового засідання заявив, що ані Рева, ані Просвірнін до теракту непричетні. Однак судова колегія Індустріального райсуду Дніпропетровська, двоє членів якої дотепер досвіду ведення кримінальних справ не мали взагалі, залишається невблаганною...
Невблаганним залишається й основний постраждалий внаслідок теракту.
— Я цих людей пробачити не можу, — каже Валерій Рутковський. — Адже вони спаскудили мені життя. Я думаю, що й суспільство їм не пробачить. Це буде добрим уроком для всіх, хто навіть думку допустить скоїти щось подібне.