Шокуюча буденність

Квартет iз допрем’єрних фільмів «Французької весни» постав у вигляді комедійних, загрозливих, сороміцьких і трагічних історій. Те, чого бракує багатьом європейським кінематографіям, тут постало у всій красі — французи вміють дивувати буденними речами.

У комедії «Не турбувати» відомий актор Іван Атталь («Мюнхен», «Невловимий», «Перекладачка») продовжує експериментувати в режисерському кріслі. В акторському ансамблі — суцільно зірки французького кіно, серед яких сам Атталь, Франсуа Клюзе, Летиція Каста, Шарлотта Генсбур і Азія Ардженто. Головні герої — двійко друзів, які щойно зустрілись після довгої розлуки. У Бена тепер розмірене життя в заміському будинку з красунею дружиною, а у Джеффа кожен день — нова подруга і щовечора — нова вечірка. Хильнувши зайвого, друзі підпишуться на авантюру — зняти порно, в якому головними учасниками дійства стануть вони самі. Ціль такого фільму буде суто мистецькою — показати ще одну грань чоловічої дружби, адже товариші себе вважають абсолютними натуралами і жодних гейських натяків у подібному акті виявлення найщиріших почуттів не бачать. Сороміцька тема у комбінації із темою найщирішої чоловічої любові — ні що інше, як той інший кут, під яким французи намагаються дивитись на явище сексу, — риса, притаманна їхньому кінематографу. Парадокс ситуації тут складає те, що фільм є рімейком американської незалежної стрічки Humpday Лінн Шелтон. І якщо у американському варіанті двоє друзів — фактично юнаки, то у французькому варіанті пікантності ситуації додає те, що спати один з одним зібрались бородаті мужчини, яким далеко за 40. У київських кінотеатрах фільм стартує з 25 квітня.

У стрічці Франсуа Озона «В домі» викладач літератури Жермен вже давно втратив віру в обдарованість та ерудованість своїх учнів. Шкільні твори на тему «Як я провів уїк–енд» він читає з байдужістю, аж поки на очі не потрапить папірець із розповіддю, що розбурхає його творчу душу. Не обділений талантом юний Клод описує будинок свого однокласника та його сім’ю, наче натураліст, що потрапив у чуже для себе середовище. Хлопець, що виріс без матері, розглядає під збільшеним склом сім’ю середнього класу, а результатами своїх досліджень підгодовує свого вчителя з літератури, пишучи щотижня новий твір. Психологізм та фрейдистські нотки, в яких зображує Озон світи цих двох графороманів, згодом набуває хворобливого відтінку. Стрічка постала симбіозом кіно та літератури, де інтриги та провокації у стилі Флобера більш ніж достатньо. «В домі» отримав головну нагороду на фестивалі у Сан–Себастьяні в 2012 році. У прокаті фільм з’явиться вже цього тижня — 25 квітня.

Драматична історія від каннського призера Жака Одіяра з Маріон Котіяр у головній ролі — історія, що покликана підняти на ноги навіть тих, хто втратив останню надію. Фільм «Смак іржі та кістки» — це романтичний фаталізм, що спіткав двох полярних за світосприйняттям людей. Алі — боєць не лише на рингу, а й у житті. Недолугий та емоційно замкнутий, він бореться за повноцінне життя для себе та свого малого сина. Стефані — красуня, що зробила собі вельми успішну кар’єру дресирувальниці касаток. Нещасний випадок, що залишить її калікою, змусить Стефані по–новому поглянути на життєві істини та орієнтири. Простуватість та прямолінійність провінційного Алі виведе її з тривалої депресії, адже він єдиний залишатиметься невимушеним у присутності дівчини у візку. Химерно–романтичні стосунки, що їх матимуть головні герої, змусять тваринно боротись за виживання навіть попри злий фатум. Підхід, з яким Одіяр звернувся до цієї історії, здавалося б, не залишає місця для маневрів — перед глядачами чергова «важка соціалка». Свою історію, натомість, режисер розгортає як у драматичному ключі, так і в трагікомічному, вразливому, зворушливому, гальмуючи на поворотах, аби глядач сам довів усі лінії до кінця. Чи з’явиться фільм в українському прокаті, поки не відомо, натомість стрічка вже є у вільному доступі в мережі.

Доволі проста на перший погляд мультиплікаційна історія «Ернест і Селестина» покликана розказати про дружбу ведмедя із мишею. Усе б нічого, та у їхньому дуалістичному суспільстві, що складається винятково з мишей та ведмедів, така дружба неприпустима, оскільки два види бояться і цураються один одного. Скрипаль–ведмідь Ернест щойно прокинувся зі сплячки і намагається заробити на хліб, розважаючи людей на головній площі своїми піснями. Селестіна у його планах мала б стати випадковою знахідкою, якою він збирався поживитись. Однак у мишки довгий язик і хист до малювання, тому невдовзі дві творчі душі потоваришують і доводитимуть усім навколо, що неможливе можливо. Головна цінність та краса цієї анімації — стиль, у якому вона зроблена: жодної комп’ютерної графіки — лише акварельно–олівцева методика. Пригоди Ернеста та Селестіни відхопили нагороду за найкращу анімацію на останній церемонії французького «Оскара» — кінопремії «Сезар». На жаль, фільм показали лише в рамках «Французької весни». Та всі бажаючі можуть його знайти у мережі.