Мотанка від мураліста

Три дні знадобилося французькому стріт–художнику Жульєну Маллану та його українським колегам з групи «К’ю–2», аби намалювати на стіні банальної старої харківської багатоповерхівки яскраву 22–метрову ляльку–мотанку. Вони називають себе не дуже вживаним в Україні словом «мюралісти», тобто ті, для кого мольбертом є стіна.

Чому саме мотанка? «У кожній країні я намагаюся перенести в малюнок національний елемент, символ, орнамент», — пояснює Жульєн. Він об’їхав третину Земної кулі, щоб знайти непривабливі стіни і розфарбувати їх життєствердними круглощокими дітьми чи іншими своїми мальованими фантазіями. В Україні Жульєн Маллан удруге. Тепер — у рамках «Французької весни». Невелика фотовиставка його робіт, настінних розписів iз різних країн, плюс показ у Києві та Харкові фільму «Вуличні ікони», знятого для французького телеканалу «Canal+», де Жульєн Маллан є автором програми «Нові дослідники». Минулого року він знімав цей фільм про українських стріт–художників і, схоже, знайшов у нашій країні несподівану екзотику «під боком у Європи», колоритнішу за Мумбай чи Хошимін. «Тут заро­джується одна з новаторських сцен європейського стріт–арту», — каже Жульєн Маллан в камеру. Глядачеві здається, що він відчуває себе Колумбом, який відкрив небачені береги іншого Всесвіту.

Камера вихоплює похмурі обличчя занедбаних радянських монументів, кожна голова воїна — розміром iз третину Нотр–Дама; зарослі травою печери військових бункерів у Севастополі — залишки колишньої «оборонної міці»; моторошну пустку Прип’яті... Звичний для нас, обридлий пейзаж, «від руїни — до стабільності». «За цими сірими фасадами криється цікаве, кольорове життя», — обіцяє автор і веде глядача дивитися захоплюючі настінні розписи. «Україна перейшла етап графіті, простих написів на стінах, тут розвивається цікаве, енергетичне стріт–мистецтво, і про це так мало знають на Заході, — скаже Жульєн після презентації своєї «української» стрічки і додасть напівжартома: «Зрештою, у вас так багато покинутих будівель, нічийних бетонних парканів».

А ще у нас є багато картинок з натури, з якими ми непомітно зжилися і які наново помічаємо тільки переглядаючи такі фільми, як Жульєнів. Ось око кінокамери вихоплює на вокзалі в Яремче поважного діда, що дудлить пиво з горла, закинувши пляшку, як сурмач. (У Парижі чи Ліоні він би сидів iз квартою на плетеному стільці в якійсь дешевенькій кав’ярні). Ось юнка на підпільному фестивалі мюралістів у Яремче підсовує Жульєну олов’яну солдатську кружку з «йоршем». Ось тлусті тьоті у вицвілих купальниках ніжаться на мілководді севастопольської бухти, недовірливо позираючи на художників, які розмальовують пірс. «А чо он рісуєт чото нєпонятноє», — перемовляються молодики. Підходить десятирiчний хлопчина і пояснює, «чо оні рісуют» — він відчув задум картини, він усе зрозумів правильно.

Наполегливий француз веде далі, до головного — до людей, які розмальовують наш урбаністичний світ, і як вони це роблять. «Я ніде більше такого не бачив — такої духовності вуличних художників, — зізнається Жульєн Маллан. — Митці так вкладаються у свої твори, начебто це для них питання життя і смерті». Та найбільше його вразило «неканонічне православ’я» молодих художників, які на обдертих стінах часто малюють божественні образи. Ікону скорботного Христа намалював у покинутому будинку піді Львовом тамтешній художник Teck. «Я знаю, що її тут ніхто не побачить, але хай так. Це моя підпільна, власна галерея», — каже Teck. Ще один новий знайомий Жульєна Маллана — Володимир Манжос, що малює під ніком Waone, — стверджує: «Я не вчився малювати, але вмію. Це Божий дар». Кияни бачать малюнки Waone чи не кожен день, але не знають авторства. Цей молодий чоловік нещодавно висвятився в диякони.

Відкриттям для француза стали і зовнішні розписи новозведених храмів. Нанісши на незавершений німб святого пластинку сусального золота, Жульєн Маллан вигукнув у камеру: «Овва! Такого у Франції не робили вже більш як 500 років»...

На згадку країні, яка його вразила, Жульєн Маллан залишить, окрім харківської мотанки, ще один малюнок, так би мовити, освітній — завтра спільно з Waon’ом він завершує розпис стіни одного з корпусів Києво–Могилянської академії.