Аксакал приходить на допомогу

В Італії вперше за всю 67­річну історію Республіки сталася унікальна подія: чинного президента переобрали на другий термін. Хоч як Джорджо Наполітано, якому в червні виповниться 88 років, відмовлявся від перспективи залишитися в кріслі глави держави ще на сім років, а зрештою довелося. Вимушену згоду на друге президентство Наполітано дав після того, як після п’яти спроб депутати 1007 виборників — депутати Нижньої палати парламенту, Сенату та представники регіонів — так і не спромоглися обрати президентом нікого іншого.

У перших трьох турах кандидат для перемоги мав набрати дві третини голосів, а в наступних — уже бодай половину, але й це не допомогло. Невдале голосування ще більше поглибило політичну кризу в Італії й розкол у Демократичній партії. Лідер якої П’єр­Луїджі Берсані пообіцяв піти у відставку, коли висуванець лівоцентристів, екс­прем’єр Романо Проді, отримав значно менше голосів, ніж на те розраховували його прибічники. Правоцентристська коаліція Сильвіо Берлусконі «Народ свободи» голосувати за Проді категорично відмовилася, а сам Берлусконі заявив, що висунення цієї кандидатури — це «оголошення війни» правим.

Зітхнувши з такого безладу, Джорджо Наполітано взяв порятунок держави у свої руки. І шостий тур голосування, що відбувся минулої суботи, одразу приніс переможний результат — Наполітано отримав 738 голосів підтримки, тобто навіть більше ніж дві третини від кількості виборців. Усі політичні сили, окрім «противсіхів» із руху «П’ять зірок» коміка Беппе Грілло, в один голос заявили, що Наполітано врятував честь і гідність Італії.

Учора о 17:00 за місцевим часом аксакал італійської політики вдруге присягнув на президентство. Головним завданням «новообраного» глави держави буде формування нового уряду. Тепер імовірними кандидатами на посаду прем’єра називають Джуліано Амато, який уже двічі керував Радою міністрів Італії, або ж Енріко Летту з Демократичної партії. Якщо сформувати уряд знову не вдасться, Наполітано розпустить парламент і оголосить позачергові вибори. Як виявилося, нібито «церемоніальна» роль президента в Італійській Республіці насправді дуже важлива.