Не радій радію

Запорізька обласна рада, з огляду на її «червоно­регіональну» більшість, належить до обойми таких органів влади, які служать не стільки своїм обранцям, скільки сучасним «грошовим мішкам». Вчергове депутати це підтвердили 24 грудня 2012 року, ухваливши на сесії рішення № 29.

Згаданим «циркуляром» обранці кинули на поталу приватному капіталу більше тисячі гектарів сільгоспугідь (десять відсотків iз них — рілля) Гуляйпільського району. Без будь­якого погодження з «маленькими українцями» депутати облради вирішили, що гуляйпільцям краще житиметься­дихатиметься, якщо під носом у них запрацює залізорудний комбінат. І дали дозвіл якомусь ТОВ «Гайчурський ГЗК» на дослідно­промислову розробку залізорудного родовища, що неподалік Гуляйполя. З огляду на надто низький, до десяти відсотків, вміст заліза у місцевій руді й досить складні геологічні умови її видобутку бізнес­проект інвесторів викликає сумнів: який сенс вкладати мільйони у нерентабельне виробництво? І де візьмуться ресурси для обіцяних представниками згаданого ТОВ високих зарплат? Проте на купу обіцянок (робочі місця і високі зарплати) купилися й гуляйпільські депутати, бо ж 26 грудня 2012­го, услід за обласними обранцями, ухвалили аналогічне рішення на сесії райради.

Робочі місця — «смертникам»?

Насправді в гуляйпільських покладах інвестора приваблює вміст не заліза, а радіоактивних речовин. Їхня концентрація у руді була темою серйозних геологічних досліджень ще радянських фа­хівців. Про це кореспонденту «УМ» розповів голова громадської організації «Гуляйпільська громада» Серій Левченко. Ініціативна група, створена як фактор протидії намірам ТОВ «Гайчурський ГЗК», вельми оперативно «накопала» доста фактів й аргументів для скасування депутатських рішень.

З’ясувалося, зокрема, що двічі, у 1953—1954 та 1971—1984 роках, під час пошуково­розвідувальних робіт на Гуляйпільському родовищі було пробурено майже чотириста свердловин і встановлено, що вміст заліза в місцевій руді удвічі менший, аніж у покладах, скажімо, криворізького залізорудного басейну.

А ось свинцю, який є «супутником» радіоактивного урану­238, тутешня руда містить у сім­вісім разів більше, аніж криворізька.

Очікувано, що в процесі досліджень гуляйпільського родовища буровики геологорозвідувальної експедиції скаржилися на раптову слабкість і навіть запаморочення. Тоді Міністерство геології СРСР вимушено скоротило вахти на тиждень, підвищило платню буровикам, а втрату ними здоров’я вирішило «компенсовувати» продпайками. Попри низку негативних обставин у 1988 році таки був намір запустити на Гуляйпіллі потужний комбінат. До робіт, з огляду на їхню шкідливість, планували залучити 16 тисяч зеків. Та двома роками до цього стався вибух на Чорнобильській АЕС, й усі інші проекти, пов’язані з потенційною радіацією, «заморозили».

Спокійно жили гуляйпільці аж до 2004 року, коли одне з донецьких ТОВ придбало ліцензію на освоєння родовища. Відкритим, до того ж, способом — на кшталт того, як це роблять у криворізькому басейні. Тодішній гуляйпільський мер Олександр Жигалко відстояв інтереси громади («донецьким» дали по руках завдяки і тому, що при владі була команда Віктора Ющенка). Ще сім років спокою — і в 2011­му — чергова атака на екологічну безпеку Гуляйпілля й здоров’я людей: бізнесмени з начебто Канади добивалися восьми тисяч гектарів земель в оренду, обіцяючи за розробку родовища купу дивідендів. Місцеві депутати не купилися на обіцянки аферистів, які представляли фірму з копійчаним статутним фондом.

І ось — атака чергового інвестора­«благодійника». Очільники ТОВ «Гайчурський ГЗК», як і попередні потенційні «роботодавці», знали, що добивалися освоєння не залізорудного, а радіоактивного родовища. Та правду свідомо замовчували. Очі на проблему людям розкрила ініціативна група протидії реалізаторам небезпечного бізнес­проекту. Навіть без комбінату­монстра екологічна ситуація тут складна. Суттєвим показником наявності урану є радон. А концентрація цього газу, який є «дитям» радіоактивного радію, у повітрі житлових приміщень Гуляйпільського району перевищує норму на 62 відсотки, в Оріхівському — на 53, у Токмацькому — на 43 відсотки... Навіть у екологічно брудному Запоріжжі цей показник становить п’ять відсотків. Важко й прогнозувати наслідки «дослідно­промислової розробки» гуляйпільського родовища. Кар’єр, як і за часів радянських, буде місцем роботи смертників?

Афера не пройде!

Вперше свою незгоду свавіллю чиновників, розповідає Сергій Левченко, громада сказала в березні — вустами семиста найактивніших гуляйпільців. Голова Запорізької ОДА Олександр Пеклушенко назвав їх «лжеактивістами». Хоча на зустрічі з представниками ЗМІ запевняв, що влада тільки «придивляється» до інвесторів, що робіт не буде, доки вони не доведуть, що реалізація проекту загрози не становить. Згода громади, мовляв, — найголовніше!

Громада ж налаштована радикально: ніяких досліджень на уже давно вивченій території! Найгучніше люди заявили про це днями на протестній акції біля Гуляйпільського КСК: п’ять тисяч мешканців Гуляйпільського, Пологівського та інших районів дали публічного відкоша «благодійникам». Учасники зібрання акцентували на невідворотності екологічного лиха й одностайно ухвалили звернення до депутатів обласної і районної рад, аби ті скасували свої рішення щодо розробки родовища біля Залізничного, освоювати яке не відважилися навіть радянські «вожді». А нардепи­свободівці Ірина Сех та Андрій Міщенко, повідомила прес­служба ГО, звернулися з депутатським запитом до міністра екології та природних ресурсів Олега Проскурякова і Генпрокурора Віктора Пшонки щодо легітимності «радіоактивного» дозволу Запорізької обласної ради на геологічне дослі­дження Гуляйпільського родовища (розробка залізистих кварцитів). Депутати вимагають накласти прокурорський протест на рішення облради. Андрій Міщенко акцентує, що саме на Запоріжжі розташовані головні олійні комбінати країни — в Оріхові, Гуляйполі, Пологах і Токмаку. «Запорізькі чорноземи годують країну, але хіба це хвилює окупаційну владу? Заради наживи вони готові перетворити цей край в радіоактивну пустелю».

ДО РЕЧІ

А «благодійник» хто ж?

Гуляйпільцям вдалося встановити, що лобістом небезпечного проекту є нардеп­«регіонал» Юрій Іванющенко, відомий у певних кола як Юра Єнакіївський. Власниками Гайчурського ТОВ є з листопада 2012 року НАК «Надра України» і компанія Gazoil Corporation Limited. Перша з юридичних осіб відома, а ось друга вельми «специфічна». Зареєстрована за адресою London, Tooley Street, 122­126 (як і ще аж 1269 інших компаній); директор Gazoil, 73­річний Hugh Richard Rowland Meirion Lloyd, є водночас очільником ще 23 компаній!

Хто заснував Gazoil? Його «батьками» є британські компанії Rollexa Limited і Pallace Limited, зареєстровані за тією ж таки адресою (London, Tooley Street, 122­126). Їхні керівники очолюють ще кількасот компаній. Достеменно встановлено, що недавніми власниками Rollexa Limited були Даяна та Ірина, донька і дружина нардепа Юрія Іванющенка. У річному звіті компанії Pallace Limited як акціонер фігурує і бізнес­партнер українського парламентарія, почесний консул Болгарії в Україні Іван Аврамов. Спільники зусиллями вони й добилися того, що ліцензію на користування надрами у Києві їм надали без аукціонних торгів. Прикметно, що на початок року на офіційних сайтах державної податкової служби Запоріжжя і Києва такий платник податків, як ТОВ «Гайчурський ГЗК», не значився. Не було його й у Єдиному ліцензійному реєстрі...