Юлія Паратова: Я називаю штангу «Малючкою»

Певно, у більшості вітчизняних любителів спорту не тільки жіноча, а й чоловіча важка атлетика асоціюється з потужними важковаговиками. Як розповів «УМ» новий головний тренер української збірної Юрій Кучинов, після повернення українських штангісток із першості Європи тележурналісти, за традицією, сконцентрували увагу на представниці табору «супертяжів» Світлані Чернявській, не помітивши іншу чемпіонку Європи. Мініатюрна Юлія Паратова справді більше схожа на фотомодель, а не на важкоатлетку. В Албанії вона перемогла в другій найлегшій категорії — до 53 кг, піднявши в сумі 194 кг (90+104). «УМ» дізналася, яким був шлях 26–річної одеситки до євротріумфу.

«Коли грав Гімн України, душа виверталася навиворіт»

— Юліє, на чемпіонат Європи до Албанії ви їхали як фаворит, маючи найбільшу заявочну вагу поміж усіх учасниць категорії до 53 кг. Наскільки цей статус допомагає або, навпаки, заважає змагатися за перемогу?

— Вирушаючи на турнір, я взагалі не думала про перше місце. Налаштовувала себе просто на хороший результат. Коли в ривку відірвалася від найближчої суперниці на 8 кг, я зрозуміла, що стала лідером, але сказала собі: не зупиняйся, рухайся вперед. У перемогу повірила лише тоді, коли заграв Гімн України. Всередині все перевернулося, й по тілу побігли мурашки.

— Коли спортсмени так яскраво описують свої емоції від звуків гімну, чомусь не всі люди вірять у їхню щирість. Але й ваш колега Олексій Торохтій казав, що піднімає тонни заліза задля однієї хвилини щастя під час виконання «Ще не вмерла…».

— Емоції й справді незабутні. На перших місцях я стояла часто, але на дорослих змаганнях міжнародного рівня — уперше. Та ще й на мою честь грав гімн! Душа виверталася навиворіт.

(Після паузи). Мій третій підхід у поштовху виявився невдалим — я вдарила себе штангою по голові й розплакалася через те, що не впоралася із заключною спробою. А до мене підійшов тренер і сказав: «Чого ти плачеш, ти ж перша». Я трохи повеселішала, але усвідомлення золотої медалі справді прийшло вже тільки з нотами нашого гімну. Насправді, гімн лунає лише для однієї людини, знаменуючи її чемпіонство, і саме в цю мить, коли всередині нуртують емоції, ти, власне, розумієш, що ти зробив.

«У вирішальні моменти я називаю штангу «Малючкою»

— Раніше ви змагалися в категорії до 58 кг, тепер виступаєте в нижчій вазі. Як проходив процес схуднення?

— Зараз усе вже нормально — вага стабілізувалася, організм звик, ніяких обмежень у харчуванні немає. Але, коли за один місяць довелося скинути 12 кг, було дуже тяжко.

— Чи не могли б ви розповісти подробиці тієї дієтичної історії?

— Коли я виступала в категорії до 58 кг, тренерський штаб вирішив перевести мене у вищу категорію — і я набрала 65. Проте незадовго до Олімпіади мені сказали: хочеш поїхати до Лондона — у нас є шанс пробитися лише в категорії до 53 кг. Відтак за місяць мені довелося зігнати 12 кг. Ось тоді мені було важко, адже з раціону довелося повністю виключити всі вуглеводи. Навіть шматочка хліба не їла — спала й мріяла про бутерброд з ікрою. Не просто ікру їсти ложкою, а так, щоб із хлібом. До того ж на той момент було літо, спека, дуже хотілося пити. А мені не можна. Думала — здамся, але дотерпіла.

— Зараз ви можете сказати, що знайшли свою вагу?

— Так, у цій категорії я почуваюся добре. А у вазі до 58 кг я була «недоважком», набирала від сили 56–57 кг, лише якщо мене примушували їсти. Зараз у мене 55 кг, і мені не потрібно переїдати. Харчуюся у своє задоволення, а за кілька днів до змагань обмежую вживання рідини й виходжу на потрібний ваговий рівень.

— Якщо порівняти результати в категоріях 65 та 53 кг — наскільки серйозно впали ваші показники?

— Скажу, що не набагато. У поштовху стала піднімати трохи менше, а от у ривку — моєму коронному виді — практично нічого не втратила.

— А як ви могли б оцінити своє п’яте місце на Олімпіаді–2012?

— Тоді перед Лондоном потрібно було зігнати вагу і водночас залишити сили. Я описую ту ситуацію так: зносила себе ще до Олімпійських ігор.

— Виходить що ви більше боролися не зі штангою, а з власною вагою.

— Справді, так.

— Власне, як ви описали б стосунки з вашою головною суперницею — штангою?

— До снаряда потрібно ставитися з добром та ласкою, любити, леліяти. Це важливо.

Може, прозвучить смішно, але коли я виходжу на рекордні показники, завжди звертаюся до штанги — «Малючка» (рос. — «Малишка»). А мама, коли бажає мені успіху на змаганнях, каже: «Нехай твоя дівчинка сьогодні буде легкою».

«На іспитах викладачі думали, що я балерина»

— Головний тренер збірної Юрій Кучинов з огляду на ваші габарити назвав вас «важкоатлеткою модельної зовнішності» і додав, що може пальцями охопити вашу талію. Скажіть, чи важко, маючи модельну зовнішність, займатися такою немодельною справою?

— Я й не знаю (замислилася). Не скажу, що я — модель. Так, я важу небагато, в мене немає двометрових плечей, й талія менша за 60 см. Але, щоб так виглядати, я нічого особливого не роблю. Просто займаюся спортом.

— Хай там як, але на змаганнях ви завжди виглядаєте красивою та привабливою.

— Вважаю, що яким би видом спорту дівчина не займалася — вона насамперед жінка й повинна виглядати відповідно до свого роду, а не махнути рукою на свій зовнішній вигляд. Коли я вдома, то в салоні краси обов’язково роблю манікюр, педикюр, фарбування волосся. А якщо на зборах, то сама займаюся всіма цими процедурами.

Так, на тренуваннях немає поділу на дівчат та хлопців — ми всі спортсмени. Але поза спортивним залом, виходячи на люди, я надягаю сукню, підбори, намагаюся виглядати гарно.

— Ви — одеситка, провели все своє життя в місті, де є сонце, море, пляж. Як ставитеся до засмаги?

— Скажу відверто, я не любитель пляжів та засмаги, оскільки дуже важко переношу спеку. Для мене значно приємніше провести час у затінку або біля кондиціонера. Тепло — люблю, а 40–градусну спеку — ні. Тож на пляжі буваю дуже рідко.

— Хай там як, але на пляжі ваші м’язи без уваги точно не залишалися.

— Звичайно, навіть були моменти, коли доводилося лаятися з хлопцями через їхню неадекватну поведінку.

— А якою саме була їхня реакція?

— Буває, прийдеш, роздягнешся, а вони мало того, що витріщаються, так ще й пальцями починають тицяти. Я цього зрозуміти не можу. Дивишся на цих хлопців — сам знаком питання ходить, із пляшкою пива та цигаркою. У нього ноги — як у мене руки, і він дозволяє собі таку нахабну поведінку! Так, я підкачана, але ж не потворна.

Що цікаво, через місяць, якщо я не походжу в зал, по мені й не скажеш, що я займаюся важкою атлетикою. А коли в мене була травма спини і я півроку не підходила до штанги, то важила 44 кг. Коли здавала сесію в юридичній академії, мені не вірили, що я важкоатлетка. Думали — балерина.

«Великий спортсмен мусить обмежитися в спокусах»

— Юрій Кучинов усіх призерок чемпіонату Європи назвав професіоналами своєї справи. Сказав, якщо треба, то можете прийти в зал о шостій ранку...

— У попередників Юрія Павловича все було за розкладом — зарядка, прогулянки, тренування, відбій. Натомість у Кучинова фіксований час мають лише харчування та тренування, решта — за бажанням. Просто я вже знаю: якщо рано–вранці зроблю розминку, то о 10:00 на тренуванні буду повністю готова до роботи.

— Не секрет, що спортсмени не люблять порівнювати колишніх і нинішніх наставників. Але, якщо можете, скажіть, чим принципово відрізняються Денис Готфрід, який готував жіночу збірну до Олімпіади–2012, та Кучинов, з яким ваша команда здобула на ЧЄ–2013 чотири нагороди?

— У них різні методики. Кучинов хоче виховати в кожній із нас професіонала, який знає, що йому потрібно робити. Він не хоче бігати по номерах, контролювати всі наші дії. Скажімо, я знаю, що коли в мене два тренування, то гуляти в місто я не піду.

— Здається, тут буде доречним вислів, що чемпіоном потрібно стати насамперед у голові.

— Зрештою, той, хто хоче стати великим спортсменом, повинен обмежити себе в багатьох спокусах. Дехто з молодих каже — «я ще не нагулявся». А от я обмежила себе в усьому.

— Але колись прийде час будувати сім’ю. Після стількох років підіймання тягарів ви, напевно, захочете, щоб уже вас носили на руках?

— Я — не лідер і не бачу себе главою сім’ї. Хочу бути маленькою, беззахисною, кохати й бути коханою.

ДОСЬЄ «УМ»

Юлія Паратова

Заслужений майстер спорту з важкої атлетики (вагова категорія — до 53 кг).

Народилася 7 листопада 1986 р. в Одесі.

Чемпіонка Європи 2013 р., срібна призерка першості Європи 2011 р., чотириразова чемпіонка України. Учасниця Олімпіади–2012 в Лондоні (п’яте місце).

Представляє спортивне товариство «Колос».

Зріст — 158 см, вага — 53 кг.

Перший тренер — Дмитро Старощук. Тренер — Юрій Кучинов.

Закінчила Одеську національну юридичну академію, факультет «міжнародно–правові стосунки та юридична журналістика».

Хобі — колекціонування значків спортивної тематики.