«Украинский выбор» — не вибiр України

Медведчук вискочив, як чортик на пружині, із забутої запиленої шкатулки тоді, коли Янукович не виправдав сподівань Москви, не віддав Путіну Україну, бо сам хоче покористуватися. Реклама Медведчука та його групи «Украинский выбор» (УВ) заполонила вулиці та метро, це обходиться, за його словами, у 200 тис. дол. щомісяця. Хоча у часи «прихватизації» Медведчук збив солідний капітал, він не з тих, хто розкидатиметься своїми «кревними», швидше за все, допомагає кум (а кумом фігуранта є сам Путін). Така підозра виникає, бо вся пропагандистська діяльність Медведчука спрямована на користь Росії, на поглинання України, перший крок — Митний союз (МС). А платить той, хто замовляє музику. Звичайно, частина гасел УВ правильна, демократична, щоб сподобатися публіці. «Країною керуєш ти» — переспів красивої, але наївної фрази з Конституції про «народ — джерело влади». Хто тільки не закликає до громадянського суспільства, до розвитку економіки, конкурентоспроможності, «наукоємних і високотехнологічних галузей», «високих соціальних стандартів». Хороші гасла. Але головна ідея Медведчука — затягнути Україну до Росії, тому в тих гаслах багато брехні.

Проти чого ж виступає Баба Яга?

Медведчук проти Президента Януковича (у цьому він знайде підтримку), проти Євросоюзу та зони вільної торгівлі з ЄС, проти спроб звільнитися від газового диктату Кремля, проти української мови, проти української державності, проти миру в Україні.

Перший випад — проти підступного «євроінтегратора» Януковича (таким він є в уявленні Кремля та Медведчука): «Для подолання кризи та повзучої узурпації влади є повністю демократичний інструментарій [мається на увазі референдум]. Окрім нас [Медведчука й УВ], ініціювати системні зміни в країні нікому... Це не потрібно ні президенту, ні парламенту, ні уряду». (Ідея змiстити Президента, розігнати парламент, уряд, управляти за допомогою референдумів — цікава, але нездійсненна). Будь–кому Янукович би помстився за «узурпацію», за погрозу відібрати владу, але тут зась: кум королю.

Ще один випад — проти престижу Євросоюзу; Медведчук малює наслідки кризи, акцентуючи на неблагополучних членах ЄС. Але криза–кризою, а ВВП Німеччини у 1,7 раза перевищує ВВП Росії. А в постраждалі від кризи країни ЄС, у ті ж таки Іспанію, Італію, як би не залякував Медведчук, наші українці їхати не бояться, міняють українське чи російське «процвітання» на кризові труднощі.

Медведчук — проти намагання України досягти газової незалежності від Росії. М. Чечетов заявив, що режисером скандалу з угодою про LNG–термінал є Медведчук, який, до того ж, лякає кінцем світу через видобуток сланцевого газу. «Природа загине» — волає він. Люди бояться? Так. А Медведчук для залякування використовує брехню: «УВ виступив проти перетворення нашої країни у полігон для випробування сланцевих технологій». Який полігон!? У США промислово видобувають сланцевий газ уже 11 років, технології відпрацьовані, екологічної шкоди не завдано; у світі є понад мільйон свердловин. Ведеться експериментальний видобуток і розвідка в Австрії, Великобританії, Німеччині, Угорщині, Ірландії, Польщі, Іспанії. Європарламент у 2012 році дозволив країнам ЄС добувати сланцевий газ, промисловий видобуток почнеться у 2014 р.

Медведчук — проти української мови. Неправдивим є його твердження, що державний статус російської мови та вступ до МС підтримує переважна більшість українців. Соцопитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології в березні 2013, показало, що 28% українців виступають за надання російській мові статусу другої державної, 47% — за регіональний статус, 19% — за виключення її з офіційного вжитку. 56% населення вважає рідною мовою українську, 40% — російську. Медведчук також зі стелі взяв 58% підтримки східного вектора. КМІС з’ясував, що майже рівна частка українців підтримує вступ у МС (41%) і в ЄС (39%). Фонд «Демініціативи» та соціологічна служба Центру ім. Разумкова з цього питання одержали такі результати (січень 2013): 48% громадян вважає, що Україна має вступити в ЄС, 40% — у МС.

У рай на аркані не тягнуть

Головною метою референдуму Медведчука (з ним солідарні комуністи) є входження України до МС. Неприйнятний сам метод «заохочення» України (точніше, покарання за непослух): на неї тиснуть несправедливою ціною за газ, періодичною забороною експорту (сир, труби, цукерки).

Пропагуючи переваги вступу до МС, Медведчук не бере до уваги світоглядні політичні та гуманітарні аспекти, «прагматично», як він висловився, акцентуючи на питаннях економіки. Сучасний стан відносин України з МС і ЄС такий: зовнішньоторговельний обiг за 9 місяців 2012–го з країнами МС становить 36%, з ЄС — 29%. Медведчук обіцяє для України в МС «розширення можливостей для авіа–, авто–, машинобудування, розвиток сільського господарства»; «сумарна вигода українців, преференції від вступу до МС — зняття мит, зниження плати за газ — становитиме від 6 до 16 млрд. дол. за рік». Чи можна вірити економічному розрахунку, що різниться у 3 рази? Самі росіяни (С.Глазьєв) називають цифру 9 млрд. дол. за рахунок поліпшення сальдо товарообігу, левову частку прогнозують завдяки здешевленню газу. Але ця вигода тимчасова, розтане рокiв за три.

Нема ілюзій щодо відро­дження українського автопрому у складі МС у конкуренції з російським; вітчизняні авіабудівники теж не одержать «зеленого світла». Продукцію нашого сільського господарства не зустрінуть «на ура» в МС. Україна має договір про безмитну торгівлю молочною продукцією з країнами СНД, вступ до МС нічого не змінить, Росія, як і раніше, може присікатися до якості; на ринок ЄС вийти буде важко. Росії не потрібне наше зерно, ми з нею конкуренти в експорті, Європа наше зерно купує, хоча й небагато. ЄС потребує нашої олії, купує біоенергетичну сировину (останнього нам треба позбутися). Україна домовилася з ЄС про непогані квоти на наші м’ясо, цукор; європейці погодилися не субсидіювати сільгосппродукцію, що йтиме в Україну. Українські металурги надзвичайно зацікавлені в ринку ЄС.

Значна частка продукції машинобудування справді йде до МС, але український експорт високотехнологічної продукції до МС становить 35%, а до ЄС — 37%. Не можна орієнтуватися тільки на МС, інакше ми законсервуємо старі енергоємні технології (у нас і в Росії однакові, ще радянські), випускатимемо лише те, що має попит у нас і в Росії. Треба тягнутися до вищих стандартів; сам же Медведчук говорив про розвиток «наукоємних, високотехнологічних галузей». А ми ж можемо! За останні роки ми вдвічі зменшили енергоємність продукції, зменшили закупівлю російського газу.

Світоглядні питання при виборі­ вектора руху теж надзвичайно важливі. Треба враховувати різницю між демократією та російською «керованою демократією», яку наслідує українська влада. Жодна з країн ЄС не має до нас територіальних претензій, а у російських політиків на думці (хоч і неофіційно) Севастополь, Крим, Коса Тузла. Асоціація з ЄС (і можливе членство через 10–20 років) не означатиме втрату Україною суверенітету; вступ до МС Росія бачить як крок до «русского мира» з наступним поглинанням.

Був наказ не йти на захід, а в інший бiк
«Выбор» може розпалити громадянськую війну

Загрозливим випадом Медведчука, спрямованим проти української держави, є вимога (у Маніфесті) подвійного громадянства: «Українські громадяни повинні мати право на подвійне громадянство». Для країн з усталеною державністю, розвиненою демократією — це нормально, для України — це загроза. Якщо значна кількість населення Криму одержить російське громадянство, то безпідставні претензії Росії на цю територію матимуть хоч якiсь пiдстави. Тоді легше буде ініціювати і легалізувати результати можливого референдуму про відокремлення Криму; Медведчук робить кроки для реалізації цього найнебезпечнішого сценарію. У Сімферополі 23 березня відбулася міжнародна конференція, яка підтримала проект медведчуківського закону про референдум, на якому можна приймати й Конституцію. Прорекламовано участь у конференції якихось видатних учених, але не сказано, учасники з яких країн надали конференції статус міжнародної (можна здогадатися, що то Росія). Штабіст УВ В. Чорний заявив, що Крим стане першим «регіоном, який зможе проводити референдуми». (А згоду ВР України відмінять?). Відомо, якого референдуму хочуть антидержавні, антиукраїнські сили в Криму. Керівник руху «Спасти Крым» М. Міллер проголошує: «Ми виступаємо за відокремлення Криму від України шляхом мирного референдуму». Цю ідею підтримують інші російські організації. «Свобода» у відповідь пообіцяла референдум про скасування автономії. У 2012 р. Ю. Мєшков із Москви заявив, що він як «легітимний президент Республіки Крим» «готовий вести переговори про вступ у Митний союз»; політологи розцінили це як сигнал Януковичу від Путіна. Регіонали і навіть комуністи (М. Чечетов, О. Голуб) бачать, що референдум про відокремлення «приведе до війни». Медведчук протягнув бікфордів шнур до півострова, він розуміє, що грається з вогнем, але саме такими є його плани; сподіваємося, що цей план не пройде. Українці, не вагаючись, виберуть мир, тому проект товариства з обмеженою відповідальністю «Медведчук i Кум» не має перспектив.

Референдуми все не вирішують

Думка, що референдумом можна вирішувати всі питання, хибна, Конституцію, складні закони опитуванням народу приймати неможливо. Хибною є думка, що референдуми — апріорі вияв демократії: вони можуть давати реакційні рішення. У 1934 р. Гітлер здобув підтримку на референдумі про суміщення посад президента і канцлера; у 1938 р. референдум в Австрії легалізував захоплення країни рейхом. Чи буде український референдум справді демократичним інструментом, залежить від того, чи будуть чесні рефері (що підраховують і визначають результат) і чи дадуть учасникам думати. В українських реаліях це сумнівно, бо на запитання «А судді хто?» — відповідь: «Влада». Продуманим буде голосування учасників, якщо їм дадуть можливість оцінити плюси та мінуси альтернатив, висвітлять це об’єктивно, а не так, як у медведчуківській пропаганді.

Крім референдуму щодо МС і ЄС, влада планує (вже є харківська ініціативна група) референдум про зміну державного устрою (двопалатний парламент, вибори тільки мажоритарні) для ще більшої «узурпації».

Для тижневика «2000» (2012 р.) Медведчук зробив кумедну заяву, буцімто його підтримують 97% громадян. Питання про довіру Медведчуку, його ідеям українці вже вирішували на виборчих референдумах. Результати парламентських виборів такі: за СДПУ(о) 1998 — 4,1% голосів, 2002 — 6,2%; за блок «Не Так» 2006 — 1%. Результати говорять самі за себе, люди не поважають Медведчука, а чому — дає відповідь книжка Д. Чобота «Нарцис». Згадаймо деякі його вчинки. Медведчук перший, усупереч Конституції, провів засідання ВР поза її приміщенням; керована ним Адміністрація Кучми подарувала нам «темники». І ця людина нині розказує про громадянське суспільство! Медведчук пише: «Я... хочу забрати те, що нам [Медведчуку та УВ] належить, — владу. І забирати владу, коли вона не працює в інтересах людей». Маніфест УВ засуджує всіх політиків і партії, що були при владі, закликає не довіряти їм; висновок: вірити треба Мюллеру. Але ж Медведчук 2,5 року був другою людиною у державі, «сірим кардиналом», «успіхи» його правління не забуто, а він лізе знову. Закидаючи Захід, ЄС брудом, щоб підштовхнути простих українців під руку «старшого брата», Медведчук рекламує той же Захід (навіть його негатив — офшори) для багатіїв, заробляючи на цьому грошики. У 90–х роках Міжнародна адвокатська компанія Медведчука ВІМ (Ben Israel Medvedchuk) пропонувала послуги: «консультації з питань банківської діяльності в головних фінансових центрах світу; реєстрація компаній та відкриття банківських рахунків у безмитних зонах; створення компаній та фірм у США, Ізраїлі, Швейцарії, Люксембурзі та інших країнах світу; сприяння у набутті нерухомості у США та Ізраїлі». Про власні уподобання він сказав у інтерв’ю: «А ось на Кіпр я їжджу відпочивати, оскільки дуже люблю цю країну. Більше того, у мене там є у власності квартира». Російські та українські «патріоти» чомусь люблять нерухомість на Заході...

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технiчних наук