Між гламуром і Великою депресією

Якщо ви колись потрапите сюди, то обов’язково першим ділом підете на славнозвісний Голлівудський бульвар — потовктися у натовпі туристів, знайти на Алеї Слави зірку свого кінокумира і пробувати вихопити її спалахом фотоапарата з–під ніг чисельних перехожих, побачити домівку «Оскара» — театр «Кодак», а заразом і ще пару театрів, що збереглися із золотих часів Голлівуду.

Але не варто обмежувати свої знання про Місто Ангелів лише дев’ятьма грандіозними літерами (Hollywood) на узвишші Голлівудських пагорбів. Лос–Анджелес, заснований у 1781 році невеличкою, але барвистою групою, переважно з мулатів, індіанців і негрів, дотепер залишається плавильним казаном, у якому змішалися раси, нації, мови й культури. Одним iз культурних «сплавів» став популярний у 1920—30–х роках стиль арт–деко. Красиві будинки, зведені у цьому стилі, заселяють центральну частину міста, так званий downtown. Колишні бізнес–центри, сьогодні вони перетворені або на житлові комплекси з дорогими квартирами, або ж потерпають від неуваги місцевої громади. Але в жодному разі не втратили духу епохи джазу, хмарочосів, гламуру й щасливих часів Голлівуду, котрий — ніде від правди дітися — живив це місто у лихоліття Великої депресії.

Американці «підгледіли» арт–деко на Міжнародній виставці сучасних індустріальних та декоративних мистецтв у Парижі 1925 року (скорочення від французького arts d’coratifs у назві експозиції дало ім’я новому художньому стилю). Тут не можу втриматися від ремарки патріотичного характеру: учасниками тої виставки були, зокрема, Олександра Екстер, Соня Делоне та Вадим Меллер, який отримав золоту медаль за оформлення вистави театру «Березіль». Але повернімося до американців: буйним цвітом на американському континенті архітектура арт–деко розцвіла у Нью–Йорку, Детройті, Чикаго і Лос–Анджелесі. У даній статті йдеться про кілька найяскравіших будівель лос–анджелеського середмістя.

Будинок Джеймса Овіатта

У сучасній поп–культурі він може бути відомий тим, що саме тут героїня Джулії Робертс iз фільму «Красива жінка» їла ескарго. Історії ж, пов’язані із ранніми його роками, не такі близькі нам, проте значно цікавіші. Власником і замовником висотки був такий собі Джеймс Овіатт, галантерейник, який у 1925 році відвідав славнозвісну паризьку виставку і скопіював звідти вітрини чоловічого одягу для оформлення свого дорогого бутіка на першому поверсі новобудови. Вище були офіси, а нагорі обладнали розкішний пентхауз для власника.

Крім красивого будинку, де значну художню цінність становить оформлення першого поверху (зокрема, це скляні ворота й стеля, наче заґратовані ламаними лініями залізних каркасів), Овіатт залишив кілька оригінальних історій із власного життя. Будучи антикомуністом, друкував у «Лос–Анджелес Таймз» політичні статті, вкривав терасу свого шикарного пентхауса піском із французької Рів’єри і мало не до смерті перелякав одну з продавчинь, коли викликав її нібито для наганяю, а натомість запропонував вийти за нього заміж. Ще донедавна естетичні смаки Овіатта можна було оцінити, потрапивши в його колишні апартаменти у складі екскурсійної групи, але кейтерингова компанія, що владарює нині на цій території, вхід закрила. Натомість ніхто не може вам заборонити відчути себе у ролі голлівудської зірки, відвідавши ресторан, що розташувався на першому поверсі колишнього універмагу, а по неділях живий бенд на хвилях музики віднесе вас у 1920—30–ті.

Центральна бібліотека Лос–Анджелеса

Це втілення наочного посібника, за яким можна вивчати ранній період арт–деко. І важко повірити, що цю будівлю, яка сьогодні перебуває у Національному реєстрі історичних місць, у не такі вже й далекі 1970–ті збиралися стерти з лиця землі. Але культурно–стурбовані мешканці Лос–Анджелеса відстояли право бібліотеки на життя. Будівлю зводили довгі чотири роки — з 1922 по 1926 рр., причиною затримки був... архітектор, модний і дорогий самоучка Бертрам Гудх’ю, який постійно змінював плани будівництва. Тому надміру креативного художника замінили його колегою на ім’я Карлтон Уїнслоу.

Загальний силует бібліотеки дуже простий — сірий прямокутник основного корпусу, і, якщо стояти здалеку, крім кольорового пірамідального купола на горішній башті, око не вихоплює жодних надмірностей. При ближчому ж ознайомленні біля цього храму знань можна провести добру годину. Особливо примітне оздоблення входів, яких у бібліотеки три: тут і Давній Єгипет, і Рим, і Візантія, й ісламські мотиви, й іспанський колоніальний стиль. Той, що на П’ятій вулиці, коротко представляє історію Каліфорнії — над дверима розміщено рельєф чотирьох прапорів, під якими перебував цей штат (іспанський, мексиканський, каліфорнійський, американський). З боку вулиці Квіткової (Flower St.) дві монументальні скульптури тримають сувої, озаглавлені «Мудрість Сходу» і «Мудрість Заходу», де перелічені видатні мислителі від Мойсея до Канта. Звідси вниз до вулиці ведуть сходи, розписані цифрами, знаками, різними шрифтами (наприклад, готичним) й мовами, зокрема, давньогрецькою. Тут же фонтан, затишний парк і кафе, очевидно, сприятливі для перетравлення знань. А з вулиці Надії (Hope St.) бібліотеку охороняють алегоричні фігури Філософії, Державництва, Мистецтв, Науки; під символічним сонцем вигравіювано: «У цьому­ світі ми проживаємо життя нашого віку. У книжках ми проживаємо віки».

Будівля компанії «Істерн Коламбіа»

Щоб не втомлювати читача переліком визначних рис цієї архітектурної пам’ятки — як–то насичений бірюзовий колір, підкреслений золотими вставками, чіткі вертикальні лінії в основі конструкції, що витягують будівлю вгору, знаменитий годинник на башті — повідомимо: тут живе Джонні Депп. Тобто володіє парою люксових апартаментів.

Хоча на початку свого існування (зведений за якихось 9 місяців і відкритий у 1930 році) хмарочос слугував як величезний магазин одягу та меблів, що займав 11 із 13 поверхів. Коштувало це архітектурне диво на той час десь в межах мільйона доларів. Коли ж у 2006 році його перепрофілювали у респектабельний житловий будинок iз дорогими кондомініумами, реконструкція обійшлася у 30 мільйонів.

Будівля One Bunker Hill

Цей колишній офіс компанії «Едісон Південна Каліфорнія» зведено у 1931 році. Тепер тут розмістився банк, проте вхід до історико–культурної пам’ятки Лос–Анджелеса — вільний, для цього варто лише не побоятися натиснути на кнопку виклику охоронця, який має відчинити двері і прослідкувати акуратне поводження відвідувачів у будівлі.

У цій конструкції використано принцип «весільного торта», верхівку башти колись прикрашав неоновий знак Edison. Але і без нього будівля зберегла достатньо ознак, котрі підкреслювали маніфест компанії, — power (тобто сила, енергетика). Так, над входом розмістилися барельєфні фігури чоловіків, що тримають той чи інший символ power: ось, наприклад, смолоскип (електрична лампочка) чи глечик, з якого ллється вода (гідроенергетика). А поки чекатимете на охоронця на вході, роздивіться уважно поверхню вапнякових стін із закам’янілими у них рештками мушель.

Розмах і багатство, а також еклектичне поєднання мотивів різних епох, що визначають арт–деко, можна по–справжньому відчути у лоббі цієї будівлі. Це ряди струнких колон (як у давніх храмах), мармурове облицювання (товщиною понад 7 см), соти кесонів на стелі, позолота, глибокий синій колір у декоруванні стін і фрески відомого у Лос–Анджелесі художника Х’юго Балліна.

ГІД

Піший тур по визначних пам’ятках арт–деко у Лос–Анджелесі пропонують різні групи: всю необхідну інформацію можна знайти в iнтернеті. Ми обрали екскурсію від Los Angeles Conservancy, комітету з охорони Лос–Анджелеса. Це неприбуткова організація, що функціонує за рахунок членських внесків. Вартість 2,5 год. туру — 10 дол. з особи.