Витри сльози, селянине

Цивілізовані народи, об’ївшись «ніжок Буша», сирів із пальмової олії та інших загрозливих для шлунка харчових новоутворень, спритно розвернули свого аграрного воза на 180 градусів — назад до дідівського органічного виробництва. І продукти з позначкою «organik», тобто екологічно чисті й безпечні, в розвинених країнах — нарозхват, позаяк такі харчі позбавлені підступних ГМО, мегаантибіотиків, шкідливих консервантів, отрутохімікатів, міндобрив та іже з ними.

Рівнятися на заможні суспільства і нам — не гріх. Тим паче що далекоглядніші з українських аграріїв кілька років тому також засукали рукави, ступивши на тернистий (за вітчизняних реалій) і перспективний (за світовими тенденціями) шлях виробництва «чистого» продовольства.

Свій завод біля своєї хати

Серед тих, хто одним із перших в Україні взявся «за органіку», — прикарпатський підприємець Михайло Стовп’юк. До того він вивчав премудрості ведення натурального гуцульського господарства, пройшов солідний бізнес–вишкіл у фонді «Карпатський женьшень», програмі «Лікарські рослини» та у створеному ним «Галка–чаї» — дочірньому підприємстві відомого кавового бренду. «У Львові переді мною насправді відкривалися привабливі перспективи, — зізнається 45–річний пан Михайло. — Керівництво «Галки» пропонувало добротну квартиру, фінансово вигідний контракт, але я прийняв рішення повернутися додому, на Коломийщину. Тут чуюся найкомфортніше. Ввівши батьківську присадибну ділянку у зону виробництва, побудував у селі власний завод iз виготовлення фітопродукції. Завiз сучасне автоматизоване обладнання із–за кордону, найняв працівників — переважно сусідів. І справа пішла».

І пішла вона так вдало, що закордонні фахівці не могли в це повірити, поки не пересвідчилися на власні очі. Приміром, експерти зі Швейцарії, країни, що посідає друге місце у світі за споживанням екологічно чистої продукції на душу населення, не знайшли жодної заковики на всьому ланцюгові Стовп’юкового виробництва, яка б зашкодила отримати міжнародний сертифікат. Він засвідчує бездоганну якість і природне походження виготовленої на підприємстві пана Михайла продукції. Крім України, її успішно реалізують також у державах Балтії, Росії, Білорусі, Фінляндії, Австрії, Німеччини, Швейцарії. Фіточаї його фірми вперше представляли нашу державу на виставці–продажу в німецькому Нюрнберзі.

Це, безумовно, особистий успіх засновника «Чистої флори». Проте він мислить масштабами значно ширшими свого обійстя і власного бізнесу.

Михайло Миколайович просидів не один вечір над штудіюванням праць відомих економістів, вивчив унікальний аграрний досвід дідів–прадідів і розробив модель ефективного функціонування агросадиб у сучасних умовах з урахуванням якості ґрунтів, кліматичних умов та уподобань господарів. Теорія Стовп’юка пройшла бездоганне випробування на «полігоні» асоціації «Чиста флора», створеної ним майже п’ять років тому. «Упродовж усього цього часу ми не переставали об’єднувати людей, задіяних в агро– еко– й зеленому туризмі та зайнятих вирощуванням органічної продукції з подальшою її переробкою», — стверджує автор унікального проекту.

Привабливі Карпати — альпійцям гризота

За п’ять непростих років, пройдених «Чистою флорою», передусім щодо стандартизації власної продукції за внутрішніми й зовнішніми нормативами, пан Михайло ні на йоту не розчарувався у своїх амбітних планах. Більше того, він уже встиг створити об’єднання «Великий карпатський бренд», яке взяло під свою опіку виробників «чистих» харчів, ініціював проведення міжнародного фестивалю автентичної кухні «Смачний Спас». У Коломиї за його сприяння відкрито два спеціалізовані магазини органічної продукції, де кожен бажаючий може придбати фіточаї з трав, зібраних в екологічно безпечних регіонах України, соки, сиропи, гуцульську бринзу, виготовлені за швейцарською технологією тверді сири, лісовий мед, сухофрукти тощо. Ціни на продукцію — по кишені навіть людям із не дуже високими заробітками. Любителі шашликів уподобали органічну свинину й баранину вартістю близько 60 гривень за кілограм, вирощену в сертифікованих домашніх господарствах регіону. Прихильники фруктових екзотів зупиняють погляди на малині, полуниці, смородині, чорниці, виготовлених за спеціальним методом висушування замороженого продукту, що дозволяє зберегти значно більше вітамінів, ніж традиційні способи.

— Пане Михайле, зарубіжні колеги вже побачили у вас гідного для співпраці партнера?

— Про це доцільніше було б їх запитати. Мабуть, побачили, бо лише торік і в перші місяці нинішнього року до нас приїжджало понад півтора десятка зарубіжних делегацій різного рівня. Представники міністерства економіки Швейцарії підтвердили свою незмінну підтримку карпатської торгової марки. Фахових експертів американської фундації Хайфер Інтернешнл дуже зацікавила наша ідея об’єднання під егідою «Великого карпатського бренду» кооперативів «Добробут громад» не лише Галичини, Закарпаття, Буковини, а й Поділля. Нам запропонували взяти участь iще в кількох перспективних проектах із розвитку органічного землеробства.

— Тобто вас iще не сприймають як впливового конкурента на міжнародному ринку органічних продуктів харчування?

— За час співпраці з іноземними партнерами вдалося зрозуміти найважливіше: якими б безкорисливими і щирими вони не були, та найперше — цілеспрямовано дбають про економічну безпеку своїх держав. Так, хтось обіцяє надати нам технічну підтримку, інші — маркетингову, та це не те, на що ми робимо ставку. Звісно, їм важливо, дбаючи про здоров’я своєї нації, отримувати органічну продукцію з Карпат чи інших благополучних територій Земної кулі. Ми ж попервах сподівалися, що зарубіжні партнери допоможуть нам, окрім виробництва якісних продуктів, цілісно розвивати регіон, зокрема туризм і народні ремесла. Аж ні, їм невигідно створювати райський куточок у Карпатах, аби мати серйозного конкурента Швейцарським чи Баварським Альпам. Тоді ми остаточно й безповоротно відмовилися від ілюзій, що нам хтось щось має дати. Розрахунок — винятково на власні сили.

«Покупець знайдеться на все»

— Чи охоче наші селяни сприймають пропаговані вами «органічні» ідеї?

— Добре сприймають, бо вже бачать перспективу й розуміють переваги ведення такого господарства. Нещодавно мене запросили на Верховинщину. З–поміж іншого розмова зайшла про ситуацію десятирічної давності, коли я попереджав: «Хлопці, не рубайте так безбожно смереки — заробите мізер, а втратите своє рекреаційне майбутнє». Тоді вони недовірливо хитали головами. Мовляв, добре, що маємо синицю в руці, а не видивляємося журавля в небі. Нині горяни міркують по–іншому: «Бігме, ви тоді добре казали. Тепер ми думаємо, як у наші гори заманити туристів». А їх сьогодні лише чудовими краєвидами не привабиш. Тому на Прикарпатті мало не щодня відкриваються то колиби–ресторани, то зелені садиби, то приватні готелі. І все це прагне базуватися на автентичному здоровому харчуванні. Якщо до оригінальної кухні додати етнічні «родзинки», пов’язані з народними ремеслами, звичаями та обрядами, турист обов’язково сюди приїде. Тож система органічного, екологічного й природного добування їжі як один із важливих елементів туристично–рекреаційного ланцюга стає надактуальною. І в цьому вже не треба довго переконувати.

— Ви окреслили чудові перспективи. Проте доводиться чути, що українське село продовжує занепадати — люди не знають, чим зайнятися після розпаду колгоспів та агрофірм.

— Знаєте, про катастрофу села здебільшого говорять політики та особи, котрі не хочуть працювати, — лайдаки і ледарі. Поясню: якщо ти маєш біля хати ділянку землі, то можеш не тільки виживати, а й стати заможною людиною. Господь обдарував довкілля річкою, горами, лісом чи озером — розвивай у себе зелений туризм (із чого починати, можна знайти поради хоча б в інтернеті). Якщо в тебе родючі ґрунти — візьми брошуру з органічного землеробства і визначся, яку саме культуру тобі цьогоріч вигідніше вирощувати. Якщо маєш коня — надавай транспортні послуги односельцям або прогулянкові — туристам. Плакати над своєю долею ми навчилися так віртуозно, що сльози інколи не висихають днями, хоча знаходити вихід із таких ситуацій зовсім нескладно. Просто треба сісти й серйозно поміркувати над тим, що ти можеш робити найкраще, — й робити. Це набагато продуктивніше, ніж скиглити в очікуванні манни небесної.

— Добрі поради, та вочевидь не всі селяни спроможні самотужки дати собі раду в нинішньому економічному хаосі.

— Якщо не говорити про невеличкий відсоток люмпенів, то нормально жити в селі навіть за нинішніх не надто стабільних соціально–економічних умов цілком під силу. Справді ж бо: війни, слава Богу, немає, бомби на голови не падають, природні катаклізми не перетворюють поля на пустелі. То невже наша благодатна земля нездатна нас прогодувати? Навіть гріх таке думати. Головне — покладатися на особисту ініціативу як рятівне коло. Приміром, можна ще закласти біля хати шкілку плодових дерев чи накрити плівкою міні–тепличку з сіянцями оригінальних дикорослих кущів. Усе це — рентабельно і не потребує великих фінансових затрат. Вирощуй розсаду овочів — й отримуй гроші. Покупець гарантовано знайдеться на все, треба лише вміти продати свої послуги. Навчитися цієї премудрості можна різними способами, зокрема й завдяки фахівцям благочинних фундацій, котрі діють по всій території України.

Звісно, певна частина мешканців села, як стверджує соціальна психологія, нездатна до прийняття продуманих самостійних рішень й успішного ведення приватного господарства. Тоді їм знайдеться робота в більш підприємливих односельців. Є ще один варіант для масових заробітків, проте він уже потребує підтримки народних депутатів, делегованих нами до Верховної Ради. Йдеться про Кіотський протокол — міжнародну угоду про обмеження викидів в атмосферу парникових газів, аби запобігти небезпечному антропогенному впливу на клімат планети. Наші люди могли б і біля своїх осель садити обліковані дерева та кущі, збагачувати довкілля чистим повітрям й одночасно отримувати за це гроші, які, за протоколом, вносять країни — найбільші забруднювачі атмосфери.

Словом, я раджу читачам надіятися лише на свої сили і вірити у власні можливості досягнення успіху. Це — однозначно спрацьовує. Перевірено на собі.