«Крамола» від Міхновського

140–річчя видатного борця за волю нашої держави, правника і публіциста, автора брошури «Самостійна Україна» Миколи Міхновського полтавські «свободівці» та представники патріотичної громадськості відзначили урочистою ходою до будинку, в якому він уперше виголосив згаданий програмний маніфест.

«Самостійна Україна» списана iз сьогоднішніх реалій

Тут відбувся мітинг за участю народного депутата Олега Сиротюка, на стіні історичної споруди відкрили «тимчасову меморіальну дошку» з відповідним написом і пообіцяли через рік відкрити дошку «постійну». Адже поки що йшлося про прикріплений до цегли звичайними шурупами великий заламінований аркуш цупкого паперу. Дозволу на його встановлення від міської влади «свободівці», звісно, не одержували. Та кому заважав той фактично інформаційний стенд, який не протримався на будинку навіть двох діб? Адже відкрили його минулої неділі, а на ранок вівторка тієї «крамоли» там уже не було...

Нагадаємо, що саме в «Самостійній Україні» Микола Міхновський уперше блискуче, із застосуванням юридичних постулатів аргументував необхідність побудови нашої незалежної держави й водночас відверто назвав головного її ворога — російський імперіалізм, затаврував «помірковане» українофільство та закликав українців виборювати, у тому числі й зі зброєю в руках, «одну, єдину, неподільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі». При цьо­му більшість тодішніх тез і запитань Міхновського на кшталт: «На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян (москалів) або змоскалізованих ренегатів?» — нібито списані з сьогоднішніх реалій. Брошура «Самостійна Україна» була видана у Львові 1900 року й мала підзаголовок — «Промова». Вперше ж ту промову–маніфест автор виголосив публічно 19 лютого 1990 року саме в Полтаві, у будинку засланого сюди подружжя відомих педагогів–просвітителів і патріотів Олександра та Софії Русових, — це загальновідомий факт.

Стіни, які чули Міхновського

А де стояла та історична споруда і чи збереглася до нашого часу? Перед цими запитаннями досі «пасують» більшість місцевих дослідників минувшини та краєзнавців. То йдеться все–таки про автентику чи тільки про святе місце, що, як відомо, порожнім не буває? «За більш ніж століття той одноповерховий будинок, без сумніву, зазнав якихось змін, — зазначає для «УМ» голова Спілки екскурсоводів Полтавщини Тамара Кулінич. — Та ви ж бачили його старі цегляні стіни, які потьмяніли від часу, а деінде навіть потріскалися. Саме вони — у мене немає в тому жодних сумнівів! — чули ту знакову для кожного українця промову. Довів це фундатор нашої Спілки, краєзнавець Анатолій Чернов, який розробляв тематичну екскурсію «Петлюра в Полтаві» й вивчав стежки останнього за архівними матеріалами. Одна з них вела тодішнього семінариста й одного з провідників місцевої «Української громади» Симона Петлюру до будинку Русових, у якому й Микола Міхновський опинився зовсім не випадково».

За свідченнями істориків, у таємному «громадівському» гуртку, що діяв у Полтавській духовній семінарії, налічувалося близько тридцяти осіб. Послухати ж нечувану на той час крамолу від харківського адвоката, одного з фундаторів Революційної української партії, у будинку Русових зібралося удвічі більше людей. Власне, такого «революційного» виступу неможливо було б навіть уявити, якби для сприйняття головних його тез у Полтаві місцеві патріоти заздалегідь не підготували благодатного ґрунту. Водночас кинуте Міхновським «зерно» проростало так швидко, що менш ніж через місяць після його промови у місті з’явилися осередки репрезентованої ним партії... Зрозуміло, що в будь–якій країні світу місце, де закладався фактично наріжний камінь її незалежності, стало б однією з найбільших національних святинь, справжньою Меккою для паломників. Скрізь, тільки не в Україні... Причому справа тут не лише у миттєвому зникненні тієї інформаційної «дошки», яке важко уявити без участі чи «патронату» сьогоднішньої українофобської влади.

Не менше вражає і жалюгідний вигляд того будинку з по­трісканими стінами та вибитими шибками (сьогодні тільки в одній його половині живуть люди, другу донедавна займала майстерня художника, зараз її нібито використовує підприємець, але якихось ознак поліпшення там не помітно). Зрештою, донедавна й вулиця, на якій він розташований (колишні Воскресенський та Миколаївський провулки), називалася вулицею Братів Литвинових, котрі, як свідчила меморіальна дошка на сусідньому будинку, загинули у боротьбі з «петлюрівськими бандами». Хоча насправді братів–чекістів Литвинових та їхніх спільників, які здійснювали продрозверстку на Миргородщині, у 1919 році знищили доведені до відчаю таким червоним бандитизмом повсталі селяни. Після здобуття Україною Незалежності цю вулицю таки перейменували на Воскресенський узвіз, меморіальну дошку прибрали, але... У травні минулого року за якусь сотню метрів од «будинку Міхновського» обласна і міська влада Полтави встановили меморіальну дошку на честь царського сатрапа фельдмаршала Івана Паскевича. Навіщо? На це запитання Микола Міхновський у своїй «Самостійній Україні» відповів 113 років тому...