Платна масовка революцію не зробить

Цього мітингу в Києві чекали. Від його масовості залежав висновок, чи може опозиція після виборів зібрати критичну масу людей на ключову маніфестацію, чи ні. Відповідь виявилася негативною. Вчора під Верховну Раду наполягти на своєму праві обирати міську владу вже цього року (конкретно — 2 червня) прийшло близько 5–7 тисяч осіб.

Криза протестного руху була дещо змазана антуражем, за умов якого масовка була затиснута у вузький простір на вулиці Грушевського між комітетами ВР, самим будинком парламенту та готелем «Київ». Далебі, на маніфестації й близько не було тих 20 тисяч осіб, про які говорили організатори з ВО «Свобода». Більшу частину масовки становили оплачені прапороносці та «майданарбайтери» тих партій, які прагнули показати свій вплив на вирішення питання щодо призначення виборів у Києві в червні 2013 року. Аби справити вирішальний вплив на владу, цього, на жаль, недостатньо.

Проходьте, оплачено

Депутатка від Партії регіонів Таїсія Повалій, яка вранці разом з охоронцем активно пробиралась крізь натовп опозиціонерів до будинку парламенту, почула у свій бік не один осудливий вигук. «Ганьба!», «Запроданка Тая!» — кричали люди вслід депутатці. Вона ж лише встигла обернутися і усміхнулася. Багато людей у колонах опозиції справді були «заведені» на вербальну боротьбу.

Під час мітингу в колонах опозиції можна було побачити багато школярів та студентів із прапорами, які навіть не знали, чому присвячений мітинг. На питання: «Чому ви сьогодні тут і чи принесе цей мітинг якісь результати?» — вони відповідали: «Ми прийшли підтримати Юлію Тимошенко». На запитання «УМ», до чого тут Тимошенко у питанні виборів у Києві, школярі замислювались і не могли дати відповідь: «Ну якщо не Тимошенко, то «УДАР». Очевидно, що це були саме ті люди, яких напередодні збирали на пікет через мережу «ВКонтакті». Через півгодини вони вже отримували свої 50 грн. за три години оплаченого стояння під ВР.

А першими платними активістами на цьому мітингу були близько двох сотень прапороносних найманців Європейської партії України. Її очолює нардеп Микола Катеринчук, який дуже хоче бути єдиним кандидатом на мерських виборах від опозиції.

У той час, як «УМ» опитувала школярів, до них підбігла жінка, яка, не помітивши журналіста чи прийнявши за свою, почала активно розповідати: «Не забудьте, що о 12:30 ви всі маєте кричати «Геть владу» і активно махати прапорами. Зрозуміли? Я перевірю, бо ви не активні. Вас же для чогось тут зібрали?»

Питання — наскільки багато було оплачених мітингарів з боку опозиції? Половина? Більше? Хай там як, а кількість молодих людей індиферентного вигляду з прапорами наштовхувала на думку, що справді ідейних борців у лавах київської маніфестації — хіба тисячі півтори. Тобто стільки, скільки приходить на важливі мітинги щоразу, без особливих прохань. Агітаційна робота в соціальних мережах та на вулицях була марною. Час революції, про яку гукали другорядні промовці зі скромної сцени навпроти ВР, ще не настав.

Хоча, звісно, супротивників влади на цей мітинг вийшло чимало. Вистачало і нешаблонних плакатів із вимогами виборів міського голови. І позначень на кшталт «позапартійна політична одиниця» — як в одного з хлопців, учасників мітингу.

Микола Азаров — киянин, який є реальним однофамільцем Прем’єр–міністра, — сказав у коментарі «УМ», що глава уряду ганьбить його прізвище. Микола показав «УМ» паспорт: він справді Азаров. «Ми з дружиною прийшли сьогодні для того, щоб підтримати опозицію, нам ніхто не платив, хоч я й знаю, що тут є ті, кому платять. Не можна бути байдужими, коли нас позбавляють міста. Попов — не керівник, і останні події в столиці зі снігопадом стали підтвердженням цього», — каже Микола Азаров.

Компроміс щодо тисняви

Невеликий простір, відведений опозиціонерам біля ВР, спричиняв враження, що всі свої — в цих лавах. У натовпі ледь не задушили Андрія Халпахчі, директора кінофестивалю «Молодість». Був присутній на мітингу і Владислав Троїцький, директор театрального центру «Дах». «Я сьогодні тут не для того, щоб підтримувати якусь політичну партію або ж опозиційних лідерів, — сказав він у коментарі «УМ». — Я хочу, щоб Київ відстояв своє право обирати власну долю. Я прийшов сюди разом зі своїм театром і бачу, що зібралося немало людей, яким ситуація в Києві небайдужа».

На запитання, чи вплине якось цей мітинг на подальший перебіг подій, Владислав Троїцький відповів: «Не можу точно сказати, оскільки хлопці, які сидять у Раді, — дуже цинічні люди. Проте стримувати їх і їхні дії сьогоднішній виступ киян точно буде. І якби сьогодні на мітинг прийшло тільки кілька тисяч людей, то вони б остаточно перестали рахуватися зі столицею. А так у нас ще є надія».

Утім, «надія» — питання досить розмите. Подейкують, що «регіони» погоджуються допустити вибори в Києві не раніше осені наступного року. Й опозиціонери з різних фракцій не проти їм у цьому посприяти, оскільки не мають єдиного кандидата на виборах мера та мають власні амбіції на виборах Президента.

«Насправді цей мітинг — лише створення ілюзії боротьби, — визнав у коментарі «УМ» один з опозиційних нардепів, присутній у мітингових масах. — Дві еліти дійшли до компромісу. Вони вважають, що вибори в Києві в цьому році їм не вигідні. А думка киян — то справа десята».

ПО ТОЙ БІК БАРИКАД

«Регіонали», хочете в Європу? — Тиша...

На альтернативний мітинг ПР зібрала приблизно 300 осіб, здебільшого петеушників. Перекричати головну трибуну їм не вдавалося, але дуже треба було. Всіх учасників зібрали в обгородженому гратчатим парканом квадраті. У їхніх руках були жовто–блакитні знамена, багато знамен, але це нічого не значило. Тому що коли ведучий з дзвінким голосом діджея закликав: «Молодь, ми за майбутнє України?», молодь у загородці відповідала мовчанкою. Якби хтось із тих, хто оплачував мітинг, спостерігав за процедурою, то гонорарів, певно б, не заплатив, тому що масовка вперто мовчала. Може, їй не сказали, що треба казати, а може, й не треба було казати, бо просто не треба. Але я не заздрю тому діджею, який розпинався хвилин п’ять: «Ми за європейське майбутнє?», а у відповідь чув тишу. «Молодь України, ми — за Європу! Ми — за Європу!» — кричаав він. А потім протестував масу на самовизначення. «Молодь України, ми — за... що?» У відповідь — тиша. «Ми — за європейський вибір? Так? Так же?» У відповідь — тиша. Кореспондент «УМ» спостерігала цю ситуацію впродовж двадцяти хвилин, але вона не змінювалася. Ведучий закликав щось відповідати, радив тупотіти ногами, але запрошені учасники мітингу не вiдгукувалися. Шкода було зусиль діджея, сумно було, що таке взагалі може бути. Але факт: три сотні юних людей, які прийшли під ВР, не тільки не мають своєї позиції, а й «глибоко імєлі» взагалі смисл цього мітингу, був очевидний усім, хто бачив і чув це дійство з–за огорожі, ретельно очепленої, про всяк випадок, міліціянтами–спецпризначенцями. З боку Маріїнського парку прихильників «Молодих регiонiв» охороняли дві сотні бійців міліції. А від табору опозиції їх від’єднувала ще сотня. Демократичність висловлювань була забезпечена. Але чи це були висловлювання?