«Накарлюкали» з бразильцями

Напередодні Першоквітня на малій батьківщині Гоголя утринадцяте поспіль відкрили міжнародну виставку карикатур «Карлюка–2013». Власне, під її «дахом» у великій залі полтавської Галереї мистецтв презентували одразу п’ять експозицій. Перша з них вийшла найсумнішою, бо ж присвячена пам’яті відомого українського карикатуриста Юрія Кособукіна, котрий залишив цей світ у січні ц. р. Однак справжні сміхотворці регочуть, певно, навіть на небесах, коли бачать звідти «витівки» продовжувачів своєї справи. А їх — он скільки в усьому світі! Як повідомив на відкритті гість із Херсона — директор міжнародного фестивалю мистецтв «Гоголь–фентезі» Валерій Кругов, під патронатом якого відбувався приурочений до Євро–2012 міжнародний дворічний конкурс карикатур «Футбол об’єднує нас», тільки в рамках цієї творчої баталії організаторам надіслали 1662 роботи з 72 країн світу.

Та оскільки минулорічну «Карлюку» повністю віддали на відкуп згаданому «футбольному» конкурсу, то тепер тут представили тільки його найяскравіші миттєвості. Зрештою, навіть футбол у надмірних дозах набридає. На відміну од перлин живого класика карикатурного жанру, знаного у світі київського художника Володимира Казаневського, котрий також представив полтавцям експозицію власних робіт. І хоча багато його «карлюк» нагадують справжні філософські ребуси, земляки Гоголя вкотре підтвердили: ними не можна не захоплюватися. Водночас цього року в Полтаві вперше так широко, як кажуть, «на всі 32» посміхнувся чи, скоріше, показав зуби син пана Володимира, живописець із класичною художньою освітою В’ячеслав Казаневський, чиї шаржовані портрети відомих українських політиків і митців — од Януковича й Азарова до Бенюка та Подерв’янського — стали справжньою родзинкою виставки.

Хоча левову її частку зайняли роботи бразильських карикатуристів, надіслані у Полтаву фундаторами подібного гумористичного фесту в бразильському місті Пірасікаба. Як з’ясувалося, такий «пас» із країни законодавців футбольної моди у Полтаві одержали завдяки протекції того ж Володимира Казаневського, котрий побував у Бразилії зі своїми роботами й був уражений масштабами тамтешнього дійства. За його словами, в рамках фестивалю у Пірасікабі одночасно відбувалося 26 виставок карикатур. Причому майже половина з них оселилася просто в ангарах підприємства, що переробляє цукрову тростину. Тож, виявляється, бразильці попереду планети всієї не тільки у футболі... Хоча «Карлюка» дає можливість порівнювати і робити втішні висновки: наші провідні карикатуристи не тільки не поступаються зарубіжним колегам, а й у бага­тьох складових цього жанру на голову вищі за конкурентів.

Скажімо, особливо шановані «гурманами» гумористично–сатиричної думки смислові підтексти репрезентованих у Полтаві бразильських карикатур зовсім не вражають. Відчувається, що роботи ці розраховані на сприйняття передовсім серцями, емоціями «гарячих» співвітчизників. А от «забугорні» шаржі–портрети світових лідерів, знакових людей планети приголомшували багатьох. Адже митці не гребували навіть натуралістичним «смакуванням» фізичних вад. Тож дехто в таких карикатурах, здається, ладен був упізнавати почерк класиків радянського агітпропу Кукриніксів із їхніми зображеннями «акул» імперіалізму... Когось, звісно, бентежив смугастий піджак українського Президента на шаржі В’ячеслава Казаневського. Та варто поглянути на «бразильські» портрети Уїнстона Черчiлля, Фіделя Кастро чи «відставного» Папи Бенедикта ХVІ, щоб збагнути, наскільки терпимими і толерантними до сатирично–гумористичного дзеркала мають бути в цивілізованому світі публічні люди.