«Тобі, Луцилію, найдостойніший із мужів, звісно, відомі Помпеї — багатолюдне, квітуче місто в Кампанії, що лежить на березі чудової затоки, відділене від відкритого моря з одного боку Суррентським і Стабійським, а з другого — Геркуланумським узбережжям. І от недавно ми дізналися, що місто це зруйновано землетрусом, і сталося це взимку, всупереч запевненням наших предків, що взимку землетрусів не буває...
Треба знайти спосіб утішити вражених людей і позбавити їх безмежного страху. Якщо сам світ похитнувся, якщо з–під ніг тікає все, що було в ньому надійного, де шукати опори?»
Так писав давньоримський філософ Сенека у своїх «Філософських питаннях» про землетрус, який 5 лютого 62 року неабияк перелякав мешканців кількох населених пунктів на родючих землях біля підніжжя Везувію. Найбільших руйнувань зазнали Помпеї — велике портове місто з населенням близько 20 тисяч осіб, де вирувала торгівля, процвітали науки та мистецтва. Життя, що кипіло в цьому квітучому куточку Кампанії, приваблювало до Помпей купців і любителів розваг з усіх куточків неозорої Римської імперії.
До Помпей і тепер стікаються людські юрби з усього світу — тепер уже на екскурсію. Сідаємо в Неаполі на електричку «Чіркум везувіана» та виходимо на зупинці «Помпеї скаві». Сьогодні Помпеї — це й невелике містечко, типове для півдня Італії, і велика археологічна територія на його околиці. Щось на кшталт музею під відкритим небом. Його унікальність полягає в тому, що вулканічний попіл від виверження 79 року «законсервував» побут давніх римлян саме в такому вигляді, як це було в ті прадавні часи. Тож, відвідуючи Помпеї та археологічний музей Неаполя (а саме там зараз перебуває більшість артефактів, знайдених у загиблому місті), ти ніби переносишся в іншу епоху за допомогою машини часу.
Ми прямуємо вулицями стародавніх Помпей, ступаючи по тій самій бруківці, яку майже дві тисячі років тому топтали сандалі гладіаторів і рабів, елегантних красунь із вигадливими зачісками та храмових жерців. Іти збіса незручно — доводиться постійно дивитися під ноги. І як тільки вони ходили, а головне — їздили по цій горбатій бруківці з високими бордюрами?
Особливо вправними доводилося бути візникам — тутешні пішохідні переходи, як і тротуари, майже на півметра вивищуються над рівнем вулиці. Із дренажною системою в Помпеях були проблеми, тому під час злив по вулицях стікали в бік моря потоки води. Але завдяки високим «зебрам» городянам не доводилося мочити ніг, аби перейти на інший бік. До того ж такі «направляючі» камені на проїжджих частинах вгамовували швидкість екіпажів — аби втрапити колесами візка в потрібні отвори, доводилося постійно гальмувати.
Таких дрібниць, які робили життя людей зручнішим, у Помпеях чимало. На кожній вулиці й досі стоять громадські фонтани, з яких численні туристи охоче поповнюють пластикові пляшки чистою водою. Точнісінько так, як це робили помпейці на початку нашої ери — завдяки технологічно досконалій системі давньоримських акведуків, вода до кранів у Помпеях надходила просто з гірських джерел. А водопровідні крани, до речі, мало відрізнялися від сучасних. Їх, як і багато інших речей та пристосувань із І ст. н. е., сьогодні можна побачити в Музеї археології в Неаполі.
Чи не найбільше в цьому музеї вражають медичні й стоматологічні інструменти. У голові не вкладається, що дві тисячі років тому давньоримські ескулапи, оглядаючи жінок, застосовували майже таке саме гінекологічне дзеркало, яким користуються сучасні лікарі. Якби не «старання» Везувію, про такі деталі ми б, можливо, не знали й досі.
Переляк помпейців після першого землетрусу тривав недовго. Городяни скористалися нагодою та оновили і ще пишніше прикрасили свої оселі, міські будівлі та храми. Стихія нібито вгамувалася. Звісно, час від часу в шафах подзенькував посуд, а свіжий тиньк на розписаних новими фресками стінах розходився дрібними тріщинами, але таких дрібниць у цьому куточку Італії звикли не помічати. Не помічають і досі — живучи в сейсмічно активному регіоні, постійні підземні поштовхи починаєш сприймати, як хвилі, без яких не буває моря.
Але виверження вулкану, що сталося в 79 році, стерло Помпеї та навколишні міста (Геркуланум, Стабії) з лиця землі на довгі 15 віків. Архітектор Фонтана, прокладаючи в 1592 році канал від річки Сарно, докопався до старої міської стіни. Ще майже через століття — у 1689–му — при побудові колодязя виявили руїни давньої споруди зі написом «Помпеї». Утім, тодішні науковці вважали, що це не загибле місто, а вілла Помпея Великого. Та й іспанець Алькуб’єрре, який почав повноцінні розкопки 1748 року, гадав, ніби знайдене ним місто — Стабії.
Уже згодом археологи усвідомили, що постає з–під лопат, й найближче італійське містечко Чівіта було перейменоване на честь античних Помпей. Вони, законсервовані під восьмиметровим шаром вулканічного попелу й лави, забезпечили археологів та істориків безцінним матеріалом на багато років уперед. Наразі розкопано лише дві третини Помпей — решту залишили для досліджень нащадкам.
Тисячі й тисячі предметів побуту, меблів, іншого хатнього начиння, витворів мистецтва, навіть харчових продуктів — усе в похованому місті збереглося майже недоторканим і тепер дозволяє відновити картину життя давніх римлян до найдрібніших деталей.
Виявляється, уже дві тисячі років тому в Римській імперії пили вино зі скляних келихів — майже таких, як нинішні, хіба що трохи кривуватих. Вставляли в шибки трохи каламутне, але все ж повноцінне скло. Сиділи за шинквасами та столиками у вуличних кафе, схожих на сучасні. Перед виборами розписували стіни політичною агітацією: «Пан такий–то — найкращий едил!» — і досі читаємо на стінах будинку помпейського достойника, який бажав бути обраним у тогочасну міськраду.
З точки зору геолога, виверження Везувію 79 року було досить «буденним» і малоцікавим. В історії, навіть у менш віддаленій, зафіксовано значно потужніші й більш руйнівні вулканічні вибухи. За півтори тисячі років до нашої ери виверження вулкану Санторін стерло з лиця землі цілий острів і поклало край величній Мінойській цивілізації. А лише два сторіччя тому, у квітні 1815–го, внаслідок десятиденної діяльності індонезійського вулкану Тамбора хмари попелу затулили сонце для мешканців більшої частини Землі, що призвело до зниження температури на всій планеті впродовж кількох місяців.
Проте саме Везувій, який і досі попихкує неподалік Неаполя, залишив людству найбільш вражаючий спогад про свою діяльність, перетворивши на «скансен» двотисячолітньої давнини ціле місто. І тільки в Помпеях досі можна в буквальному сенсі побачити нажахані обличчя людей, яких ховає під собою вбивча хвиля із жерла вулкану. Так і є: то тут, то там у Помпеї розкладені — наче фігури з музею мадам Тюссо — посмертні скульптурні зображення конкретних мешканців міста.
Коли у ХVIII сторіччі почалися розкопки, археологи звернули увагу на те, що в багатьох будинках трапляються дивні порожнини, скупчені переважно в підвалах та коморах. Науковці здогадалися заливати їх гіпсом — і перед їхніми очима постали людські фігури. В одному з будинків знайшли ціле сімейство — судячи з коштовних прикрас і решток дорогого одягу, багатий домовласник разом із вагітною дочкою та зятем, дружиною й численними рабами вирішив пересидіти удар стихії в погребі. Дехто ховався у громадських лазнях. Якесь дитя, очевидно, загубивши в темряві й хаосі матір, забилося в нішу в стіні храму. Ось закоханий юнак намагається закрити своїм тілом дівчину... На деяких гіпсових лицях прочитуються емоції останніх хвилин життя цих нещасних. До речі, завдяки цим «документальним» статуям ми переконуємося, що люди в ті часи зазвичай були помітно менші на зріст, ніж нині.
Насправді з 20 тисяч жителів Помпей більшість врятувалася. Загинуло тільки близько двох тисяч — ті, хто сподівався перечекати вулканічну бурю, замість чимдуж утікати з приреченого міста. Усі вони задихнулися в отруйних випарах, коли на зміну вулканічному попелу й пемзі, якими Везувій «плювався» близько доби, з кратера на місто посунула лава.
Упродовж сторіч останки похованих зотліли, але спресований попіл зберіг їхні обриси. Згодом ці фігури дали поживу для фантазії літераторів, які описали побут Помпей у художніх творах із конкретними історичними персонажами. Одним із найвідоміших (і найперших) таких романів є «Останні дні Помпей» англійського аристократа ХІХ ст. Едварда Бульвера–Літтона. На основі знайдених останків і табличок з іменами господарів будинків він створив захоплюючу історію про багатія Діомеда, сибарита Саллюстія, любителя азартних ігор Клодія, прекрасну неаполітанку Іону і красеня Главка. Прототипом останнього героя став власник Дому трагічного поета, де було виявлено мозаїки із зображенням театральної репетиції та пса з підписом Cave Canem — «Стережіться собаки».
Стіни атріуму цього дому були прикрашені зображеннями Зевса й Гери, сценами з «Іліади» тощо. Тепер усі ці фрески виставлені в експозиції музею Неаполя, й ми можемо пересвідчитися, що давні римляни були не тільки чудовими скульпторами (а в музеї — сотні чудових статуй із засипаних попелом Помпей та Геркулума), а й художниками.
Що цікаво: майстерність розпису на стінах будинку була ознакою заможності та смаку його господаря. У бідніших людей стіни прикрашали картини з сякою–такою мазаниною, у скоробагатьків бачимо щось на кшталт нинішнього кітчу (як в «Операції «И» — «Налеєтай нє скупісь покупай живопісь»), а в оселях багатих людей, що розумілися на мистецтві, зустрічаємо справжні шедеври, нічим не гірші за художні твори часів Ренесансу.
На порозі Дому Фавна — найрозкішнішого в Помпеях, площею 3 тис. кв. м — викладено мозаїчний напис HAVE («Здрастуй»). Тут у вітальні між двома перистилями знайшли знамениту мозаїку, що зображує битву Александра Македонського з Дарієм III. Тож занальноприйняте нами уявлення про видатного полководця походить саме з Помпей.
Будинок мораліста названо з огляду на написи–правила в літньому триклінії: «Тримати в чистоті ноги і не бруднити білизну та ліжка. Поважати жінок і уникати непристойних промов. Утримуватися від гніву і бійок. Інакше повертайтеся до себе додому».
А найвідомішою в Помпеях є багата вілла на околиці давнього міста, розташована вже аж за античним кладовищем, яка отримала назву Вілла містерій. Її будівлі менше постраждали від виверження вулкану. Ця вілла отримала назву завдяки чудовим стінописам на сюжети містерій із 29 реальними та міфічними персонажами.
І щоб ви знали: вілла та дім (домус) — терміни з тих часів, що слугують для позначення, відповідно, будинків за містом та в самому місті.
Нині залишки будівель у Помпеях переважно одноповерхові, хоча до фатального виверження більшість із них мала два–три поверхи. Але під вагою каміння, пемзи, лапілі та лави з Везувію перекриття не витримували й обвалювалися.
Одна зі споруд, яка й нині має два поверхи, — лупанарій, або ж будинок розпусти. Повій у Римській імперії називали «лупа» — омонім до «вовчиці», тож публічний дім мав назву на кшталт «лігво вовчиць».
Ця будівля частково збережена, частково відновлена. Адже дерев’яні перекриття під дією вулканічних впливів та часу руйнувалися, але в порожнини, що утворювалися, археологи мали змогу завести такі самі балки, як і в І ст. н. е. Тож ця «висотка» — один із найпопулярніших об’єктів у Помпеях серед туристів. Навіть у «низький» сезон до лупанарію стоїть черга.
Усі фрески тут залишили на своїх місцях, тож відвідувачі мають змогу переглянути еротичну «інструкцію до застосування» такою, як її бачили хтиві помпейці І століття. Яскраві картинки чудово збереглися, і туристи надовго затримуються в коридорі, гигикаючи та вивчаючи античну камасутру.
Спершу цнотливі археологи зараховували до «публічних» усі будинки Помпей, де було знайдено «непристойні розписи», а таких 35. Згодом учені підкоригували ці дані, визнавши, що фресок із зображенням ерегованого фалоса (і тим паче «профільного» божка Пріапа) вистачало і в звичайних домах. Тому зійшлися на тому, що борделів у місті було близько десятка. З них дев’ять — окремі кімнати, де повії приймали клієнтів, і один — головний лупанарій. Дорогу до нього знайти нескладно — її вказують рельєфні зображення фалосів на бруківці.
У цьому будинку розпусти є туалет на першому поверсі — фактично такий, як у селах, та десять маленьких кімнат (кубікул), де повії приймали клієнтів. Кам’яні ложа, які були вкриті матрацами й подушками, явно закороткі навіть для низькорослих — порівняно з нами — давніх римлян. Але ніжитися, витягуючи ноги, вони могли в інших місцях.
Якщо в лупанарій ходили менш заможні люди (адже багачі мали змогу замовляти повій додому), то терми й театри були улюбленим місцем зборів громадян усіх суспільно–майнових верств.
Нині в Помпеях можна побувати в трьох амфітеатрах. Головний — на кшталт римського Колізею, як стадіон з ареною посередині, — вміщав 20 тисяч глядачів, тобто геть усіх громадян міста, та ще й з околицями. Збудований близько 80 року до н. е., він є одним із найстаріший амфітеатрів у світі, що зберігся до наших днів.
Поруч, на краю пінієвого гаю, розташовується палестра — велика споруда для занять різними видами спорту та відкритим полем посередині. А трохи віддалік — ще два театри. Для місцевої знаті та багатіїв — на 1,5 тисячі місць, для всіх — на 5 тисяч. Ці дві споруди об’єднані величезним спільним «фойє» із колонадами з боків та прогулянковим майданчиком посередині. І раби, і вільні люди, й аристократи перед виставами або в перервах могли поспілкуватися, за мідяк підкріпитися або купити келих вина.
А от у термах (лазнях) сидіти можна було ледве не цілий день. Любителів цієї справи в Помпеях не бракувало, і серед заможних мешканців — також. Адже терми були не тільки місцем, де можна помитися й натертися різними оліями, а й традиційним майданчиком для артистичних виступів, азартних ігор, спортивної боротьби, переговорів, політінформацій, та й прийому їжі й вина також.
Басейн із гарячою водою (тепідарій), басейн із холодною (фригідарій), парилка, окреме відділення для жінок, догідливі рабині й раби, мармурові сидіння, кахлі на стінах, мозаїки на підлозі, розписи у вигляді неба (денного та нічного) на стелях — «соціалізуватися» в такому закладі було неабияк приємно.
Сусідній Геркуланум (менший за розміром) зберігся навіть краще за Помпеї, з огляду на температуру вулканічного матеріалу, яким його закидало. Але й гуляючи по напівзруйнованих Помпеях, дивуєшся «одухотвореності» тутешнього антуражу. Ось пральний комплекс — тут ніби ще зовсім недавно хлюпалися біля яскравих ночов раби, допомагаючи хазяїнові заробляти гроші на пранні та прасуванні білизни й одягу. Ось форум із центральною трибуною — тут виступали оратори й керівники, вішаючи локшину на вуха тодішній громаді. Ось пекарні, загалом їх виявили в Помпеях 34. Жорна в ручних млинах, виготовлені з вулканічних порід, досі спроможні робити свою справу. Багато пекарень не мали прилавків для продажу хліба — їхні власники або поставляли його оптом, або розносили по домівках чи продавали на вулиці з рук.
Зате чудові прилавки збереглися в термополіях — так римляни називали свої харчевні з напівкруглими заглибинами в кам’яних шинквасах, де було виставлено на продаж різні справи й напої. Подекуди на прилавках археологи знаходили монети, якими відвідувачі розплачувалися в «годину ікс», не поспішаючи тікати від виверження. Узявши страву, її можна було спожити за столиками у внутрішніх залах термополію. Таких закладів у Помпеях зараз налічують 89. Вони забезпечували людей гарячою їжею і дозволяли відмовитися від її приготування вдома. Тому багато будинків у Помпеях не мали кухні.
Дивовижно збереглися барельєфні написи на будинках латинською мовою — гранично чіткі й каліграфічні, ніби під один трафарет.
А завдяки реставрації папірусів, знайдених у Помпеях та Геркуланумі, до нас дійшли визначні твори античних авторів.
Щоб оглянути весь цей об’єкт культурної спадщини ЮНЕСКО, нам забракло цілого світлового дня. Для нас це диво–дивне, а для місцевих мешканців — просто інша частина селища за сусіднім парканом, де бігає забагато приблудних собак (до речі, написи на щитах повсюдно попереджають туристів про небезпеку бути покусаними та про непричетність адміністрації до таких ексцесів).
Дон Джованні, продавець сувенірів на виході з Вілли містерій, погоджується продати за 12 євро великий альбом, який насправді коштує 15 і зачіпає оригінальним поєднанням різних елементів одних і тих самих помпейських вулиць, площ і споруд, як вони виглядають тепер і якими були до 79 року.
За два десятки євро вам влаштують екскурсію зі спуском у саме жерло сплячого Везувію.
Його останнє наразі велике виверження датоване 1944 роком. Під час наступного в епіцентрі виверження можуть опинитися понад півмільйона людей так званої «червоної», найнебезпечнішої, зони в провінції Неаполь. Виверження точно буде, питання тільки — як скоро.
У 2004 році уряд Італії започаткував програму переселення людей із «червоної» зони Везувію. Тим, хто погоджується переїхати, виплачують по 30 000 євро.
«А що, дон Джованні, так і будете тут жити — нового виверження не боїтеся?» — запитуємо. «Ви жартуєте — щоб я та кудись звідси поїхав? Тут мій дім. Везувій, може, ще тисячу років не вибухне, то чому він має мене турбувати? Всі ми колись помремо. А я вже звик жити в раю, тож у належний момент не відчую різниці», — каже смаглявий чоловік, показуючи на бірюзове море та пишну зелень на схилах Везувію.
…Тим часом із протилежного боку Неаполь «підігріває» ще один супервулкан. Флегрейські поля, до яких можна доїхати на метро, займають площу приблизно 10 на 10 км і є надзвичайно сейсмічно активною зоною. Тут лава підходить так близько до поверхні, що земна твердь буквально плаває на ній, час від часу здимаючись і опускаючись. Унаслідок таких коливань прибережна частина містечка Поццуолі опустилася в море на десятиметрову глибину, і тепер це місце називають «підводними Помпеями».
За припущеннями деяких сейсмологів, колись з–під Флегрейських полів почнеться виверження надпотужного вулкану, від якого «запуститься» й Везувій. Результатом подвійної активності може бути знищення не лише квітучої Кампанії, а й значної частини Європи.
Вхідний квиток та територію розкопок у Помпеях — 11 євро.
Вартість загального квитка, який дає право на відвідання Помпей, Геркуланума, Стабій та ін. — 20 євро.
Квиток в археологічний музей Неаполя — 8 євро.
Форма латинських гасел, узятих у рамку, зазвичай стандартна: ім’я кандидата; заклик до голосування «просимо вас, оберіть», скорочений до трьох літер OVF (Oro vos, faciatis); згадка про заслуги, також у вигляді абревіатури — DRP (Dignum rei publicae, «гідного громадської діяльності»). Іноді — дрібним шрифтом — додається ім’я писаря–«політтехнолога».
Деякі з лозунгів, виявлених у Помпеях:
«Гая Юлія Полібія оберіть едилом (член магістрату. — Авт.), він людина хороша й до того ж пекар».
«Кандидатуру Казеллія й Альбіція підтримують Стація й Петронія. О, якби місто було повне таких громадян, як вони!»
«Бруттія Бальба обирайте в дуумвіри, він збереже скарбницю цілою».
«Цейя Секунда обери, прошу тебе, Лорею, — і він тебе обере».
«Сусіди, прокиньтеся й голосуйте за Ампліата».
«Церинія Ваттію в едили пропонують всі соньки й п’яниці» (це приклад «чорного піару»).
«Щоб ти захворів, якщо із заздрості зітреш цей напис».
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
