Олесь Доній: Опозиція має висувати більш принципового, аніж ерудованого

Якщо в минулому скликанні ВР Олесь Доній, обраний за списком «НУНС» за квотою «Народної самооборони», мав формальні зобов’язання перед «своїми» політичними силами, то тепер він позафракційний опозиціонер у «чистому» вигляді. Він і тоді нікому не довіряв свою картку, а завжди голосував на власний розсуд, і зараз тим більше має власну позицію. В останні місяці вона — позиція — дедалі різкіша, коли йдеться про оцінки дій лідера «Батьківщини» Арсенія Яценюка. Кажуть, що іноді ця критика на руку «Регіонам». Однак Доній говорить лише про очищення та посилення опозиційних лав. Він ініціює нові форми об’єднання існуючих опозиційних фракцій та попереджає щодо програшних кроків, які дозволять Януковичу втримати владу.

«У перспективі я готовий до вступу в «УДАР»

— Пане Олесю, в минулому скликанні Верховної Ради ви були членом фракції «НУНС», тепер — позафракційний. Наскільки цей статус змінив ваші депутатські можливості (членство в комітетах, вплив на прийняття рішень і т.д.)?

— Так, на той час була фракція «НУНС», але, по суті, я був позафракційним, як і зараз. Я був у їхньому списку (квота «Народної самооборони». — Ред.), тому що на той момент діяв інакший закон щодо виборів і можна було балотуватися лише за списками. Тепер я обраний у мажоритарному окрузі, і мій статус фактично не змінився.

— Чи можливий ваш вступ до якоїсь фракції або партії? Все–таки це дає певні організаційні преференції для роботи у ВР… Чи надходили пропозиції?

— На цих виборах мені довелося змагатися на три фронти — не тільки проти влади і грошей олігархів, а, на жаль, і проти союзників, теперішньої опозиції, які де–факто допомагали представникам влади. На сьогодні я маю радикальніші погляди, аніж у деяких представників опозиції. Проте я усвідомлюю, що для боротьби з владою нам потрібна єдність усіх політичних сил. Тому зараз я пропоную створити непартійне об’єднання, куди б увійшли не тільки депутати всіх опозиційних сил, а й позафракційні. За моїми підрахунками, воно мало б налічувати 182 депутати.

— А якщо говорити про близькість до конкретної політичної партії?..

— Є партія, політику якої я підтримую більше, ніж інших. Саме Віталій Кличко під час парламентських виборів зняв свого кандидата в коломийському окрузі на мою користь. Для мене ще тоді це стало показником, що людина готова до співпраці. Саме з партією «УДАР» я найбільше співпрацюю. І думаю, що наша співпраця посилюватиметься. Політика — це колективна гра, і я це розумію.

— Тобто можна вас розглядати як майбутнього члена та одного з чільних представників партії «УДАР»?

— Поки що я кажу про співпрацю, але в перспективі цілком можливо почати говорити й про вступ до «УДАРу». Відразу зазначу, що, обираючи між Кличком і Яценюком як кандидатами в президенти, я завжди казав, що доцільніше обрати більш принципового, аніж ерудованого.

«Випускати проти Януковича Тягнибока — це неймовірний ризик для опозиції»

— Але Тягнибок, певно, ще більш принциповий, і теж потенційний кандидат у президенти від опозиції.

— Я досить багато років очолював Центр політичних досліджень, слідкував за вподобаннями українців, тож розумію, наскільки соціологія на сьогодні важлива. Я усвідомлюю, що для перемоги над Януковичем нам потрібне максимальне збільшення електорального поля, а не його звуження. Перевага Кличка над Януковичем набагато більша, ніж Тягнибокова. Небезпека програшу з Олегом у другому турі дуже висока, а для України це неймовірний ризик.

— Але варто пригадати ситуацію з парламентськими виборами–2012, коли «Свободі» прогнозували хіба що мінімальне проходження до ВР, а «УДАР», за передбаченнями соціологів, мав би одержати більше. Чи не думаєте, що соціологія може знову трохи помилятися?

— Слід розуміти, що для перемоги над цим режимом потрібен такий колосальний запас голосів, якого навіть соціологи не передбачать. І голосувати мають не тільки націоналісти і націонал–демократи, як це буде у випадку з балотуванням проти Януковича Олега Тягнибока, а й інші. Щоб цей запас голосів не можна було розікрасти.

Інші шляхи — все це буде допомога Януковичу. Недостатньо Тягнибокові його нинішніх 13% рейтингу. Уявімо навіть, що він у 2015 році набере 25–35%, у чому я сумніваюсь. Так, це буде радість, але аж ніяк не перемога.

— Останнім часом ви часто виступаєте з різкою критикою Арсенія Яценюка. Чи не є це особистою образою за те, що ВО «Батьківщина» і Яценюк особисто під час виборів не підтримали вас на окрузі, а працювали проти вас? І чи ви погоджуєтеся, що ваша гостра критика на адресу опозиції є вигідною Партії регіонів?

— Я не критикую Яценюка й опозицію завжди — я критикую дії, які йдуть на шкоду єднання опозиції. Інших союзників, аніж Яценюк, Кличко й Тягнибок, у нас немає, тому нам потрібна одностайність. Якщо ж буде підігрування владі — Президент Янукович буде вічним. Тому моя критика спрямована проти дій опозиції, які насправді на користь владі.

— Яке саме підігрування владі ви маєте на увазі?

— Я не можу спокійно сприймати ситуацію, коли Арсеній Яценюк просто бере й ховає підписи депутатів, зібрані за відставку Генпрокурора й Голови Верховної Ради. Цей факт він просто не може заперечити, хоч і які смішні «відмазки» вигадує. Чому ми маємо мовчати про те, що Яценюк має таємні домовленості з Головою Верховної Ради Рибаком та Генпрокурором Пшонкою? Тут проблема не особистих стосунків, а в дотриманні принципової позиції.

За парламентські вибори я Арсенія не критикую. Це було рішення (щодо кандидата опозиції в окрузі, де йшов Доній) не Яценюка особисто, а «Батьківщини». І я не маю права критикувати партію за те, що вона не бере когось у список, це їхня персональна справа. Мені Яценюк ніколи не обіцяв місця у списку — то були обіцянки Тимошенко, яка зараз сидить, через це її впливу немає в партії. А те, що Яценюк робить за лаштунками, що він робить на користь партії влади, — замовчувати не можна.

«Є консенсус еліт, щоб завалити вибори в Києві»

— Ви називали два основні критерії для успіху опозиції — це єднання й самоочищення. Чи є ці умови в нашої нинішньої опозиції?

— На щастя, у цій Раді є активізація дій опозиції, вони просто змушені єднатися. Ще немає структурного єднання, і саме тому я ініціюю союз не тільки трьох партій, а й опозиційних «позафракційників».

— Конкретним прикладом єднання опозиції могло б стати висунення спільного кандидата на виборах мера Києва. Проте час спливає, а домовленості немає. Чи може бути ефективною така опозиція?

— Вибори в Києві — це складніше питання. Тут, на жаль, є консенсус еліт, щоб ці вибори «завалити». І тут єдиний вихід — це суспільство, яке має тиснути на опозицію, тому що киян хочуть просто позбавити права голосу.

— На кого ж киянам тиснути, коли немає єдиного кандидата, немає публічних домовленостей?

— Ситуація насправді складна. Кияни розраховують на Кличка, але він навряд чи піде на вибори мера, оскільки він вже переріс цю посаду. На сьогодні в нього найвищий рейтинг щодо президентства, тому Віталій — реальний кандидат у президенти. І це абсолютно нормально. На відміну від Яценюка, в якого рейтинг падає. Тому й зрозуміло,чому Яценюк так активно висуває Кличка на пост міського голови столиці.

Проте ситуація може скластися й за новим сценарієм — коли будь–який інший опозиціонер, котрий переможе на виборах мера, за два ґрунтовні роки правління в Києві може наростити м’язи, щоб позмагатися на виборах Президента у 2015 році. Тож і втіленню цього сценарію є кому протистояти. На жаль, приватні інтереси беруть гору над загальнонаціональними.

— Чи правда, що ви сам розглядаєте можливість балотування в мери?

— Пропозиції такі дійсно надходили, в тому числі і від політичних партій, проте я на них відповідаю негативно. Вважаю, що на сьогодні це недоцільно, оскільки ефективнішим і дієвішим рішенням для киян має стати єдиний опозиційний кандидат.

Наразі, на жаль, маємо говорити про відсутність київської політики. Було б результативніше, якби інтереси киян у владі представляли громадські активісти, які постійно відстоюють права мешканців столиці на мітингах. Я не бачив жодного депутата Київради, який би вийшов на вулицю і виступав за збереження Києва — і це ненормально. Але позапартійних громадських кандидатів, на жаль, не розглядають політичні партії.

На сьогодні не настільки суттєво, хто стане мером, — головне, щоб він відстоював права киян. Партійні ж сили не хочуть втратити Київ напередодні 2015 року, тому так активно і борються за нього.

— Кого ви як киянин підтримали б на виборах мера?

— Я б залюбки допомагав би Володимирові Бондаренку й Олександру Бригинцю, бо знаю, що ці люди діяли б в інтересах киян. Проте за тієї умови, якби вони були узгодженими кандидатами від опозиції.

— Як ви вважаєте, чи акція 2 квітня під парламентом матиме якісь наслідки у відстоюванні права киян на вибори міської влади?

— Ця акція важлива для опозиції і для активізації її дій. Потрібно підштовхнути її до діяльності. Якщо опозиціонери побачать велику підтримку киян, вони будуть просто змушені діяти оперативно й рішуче. В іншому випадку, без підтримки громадян, це будуть безкінечні розмови.

«Цій Раді компроміс не потрібен»

— Олесю, ви в мітинговому русі ще з 1990 року, а нинішня опозиційна акція — «Вставай, Україно!» — проходить начебто без вашої активної підтримки. Які в неї перспективи, на вашу думку?

— Очевидно, те, що сказав на початку цієї кампанії Яценюк — про «повстання за графіком», — свідчення його необізнаності у вуличних акціях. Він слабо володіє терміном, що таке «повстання». Зараз це звелося до регіональних мітингів, зустрічей з опозиційними лідерами… Проте, я вважаю, що краще робити щось, аніж, як каже один наш державний діяч, «сидіти і скігліті». Я повністю підтримую цю акцію і сам беру в ній участь. Я ходжу на мітинги як рядовий громадянин, і мені не цікаво, хто стоїть на трибуні.

— До речі, які результати кампанії, оголошеної вашим Комітетом захисту української мови минулого літа після ухвалення парламентом «мовного» закону Колесніченка–Ківалова?

— Є діяльність у ВР, ми створили групу за українську мову. Зараз я подав законопроект, який підготував Юрій Гнаткевич, депутат минулого скликання від БЮТ. Це компромісний варіант, такий собі, перероблений закон про мови в УРСР 1989 року. Наша надія, що хоч у такому вигляді цей закон буде переглянуто. Також подано постанову про проведення парламентських слухань про стан української мови в державі.

За межами парламенту ми створюємо осередки. Для прикладу, минулого тижня ми провели конференцію «Українізація — це конкретна справа». В наших інтересах не закликати людей, бо це багато хто робить, а діяти. Створюємо українські розмовні клуби, ініціюємо молодь, вуличні акції на підтримку українських митців. Приємно, що люди самі організовуються, без державних коштів і підтримки. Наше головне завдання — це інформування та взаємодопомога. Що ж поробиш, коли влада українофобська.

— Як ви вважаєте, чому під час «революції на граніті» 1990 року, коли ви були одним із лідерів, студентам удалося переламати ситуацію на свою користь, а в червні 2012 року після протестів проти «мовного» закону громадяни залишили мітинг розчарованими?

— Німецька політологія вчить, що народ готовий до вуличних революцій один раз на покоління. Революція на граніті, потім Помаранчева революція… Чекати ще шість років не хочеться, звісно ж. У 1990 році нам вдалося досягти свого, тому що ми вміли співпрацювати, у нас були організації, такий собі жертовний клуб. Тоді бажання було сильніше за можливості. Не було такого, як зараз, — хто важливіший. У нас була єдність. Тим паче, варто зрозуміти, що ця влада набагато агресивніша і підступніша.

— Як на вашу думку, чи можливий компроміс у цій Верховній Раді, яка за три з половиною місяці працювала в нормальному режимі лише десять днів, а решту часу займається бійками й блокуваннями? Чи може в цій ВР бути стала більшість для ухвалення важливих рішень?

— Я не думаю, що цій Раді потрібен компроміс. Компроміс потрібно шукати серед опозиційного середовища, а не з нашою владою. Наведу вам приклад для порівняння: який може бути компроміс між грабіжником і пограбованим? От так і в Раді. Я вважаю, що опозиція припустилася помилки, коли розблокувала Раду. Я — за розпуск цього парламенту й за перевибори. Коли ж саме їх можна очікувати, не можу спрогнозувати.

— І насамкінець. Тепер ви депутат–мажоритарник. У чому полягає ваша робота в коломийському окрузі і чи можете ви щось запропонувати людям, крім патріотичних гасел?

— Ми намагаємося допомогти в усіх зверненнях громадян. Усе, що в наших силах, ми виконуємо. Те, що я не сиджу на місці й постійно їжджу на Покуття, — це факт.