«Влада посилає? Надішли їй запит!»

Позавчора на кінофестивалі документального кіно про права людини Docudays.UA відбулася світова прем’єра українського альманаху «Відкритий доступ». Сюжет альманаху присвячено виконанню Закону України «Про доступ до публічної інформації». Завдяки історіям героїв можна побачити, що закон переважно не виконується, і лише завдяки винятковій наполегливості дехто досягає бажаного.

«Відкритий доступ» — альманах, присвячений історіям людей, які мешкають у різних регіонах, мають свої проблеми і хочуть їх вирішити, спираючись на Закон «Про доступ до публічної інформації» Герої стрічки надсилають запити, щоб отримати доступ до інформації, важливої не тільки для них, а й для інших громадян, іноді навіть для усієї країни, але двері державних закладів перед ними зачиняються. І комусь вдається відстояти свої права, а хтось усе ще чекає на якийсь результат», — розповідає PR–директор і член відбіркової ради Docudays.UA Дар’я Аверченко. Гасло альманаху — «Влада посилає? Надішли їй запит!»

Першою новелою альманаху є історія журналіста сайту «Українська правда» Сергія Лещенка, який уже кілька років веде розслідування щодо приватизації президентської резиденції «Межигір’я» й намагається з’ясувати, кому ж конкретно належать ці «хороми». Сергій пише інформаційні запити в державні установи, проте відповідей не отримує. Здавалося б, закон «Про доступ...» мав би допомогти в цьому питанні, але результату немає. «Останньою надією на розкриття цієї таємниці може стати Європейський суд з прав людини. На сьогодні моєму адвокату вже прийшло підтвердження зі Страсбурга, що справу взято до розгляду, їй надано номер. Коли ж буде рішення — поки не відомо, оскільки справи у Європейському суді можуть розглядатися п’ять— шість років», — сказав у коментарі «УМ» Сергій Лещенко після спільного перегляду новели «Межигір’я» режисера Володимира Тихого.

Ще чотири новели, здавалося б, побутового характеру. Проте, переглянувши стрічки, розумієш, що їх об’єднує єдине питання — де ж обіцяний владою доступ до публічної інформації?

Новела «Афганець» режисера Дмитра Коновалова розкриває історію ветерана афганської війни Геннадія Торкаченка. Він понад 20 років стоїть у черзі на квартиру, на яку має право як воїн–інтернаціоналіст, проте результатів у справі немає. «Історія Торкаченка — це історія розчарування, як у державній підтримці, так і в політичних обіцянках. На кожних виборах в обмін на його підтримку кандидати обіцяють Геннадію допомогти з квартирою, але після виборів забувають про нього», — розповідає режисер стрічки.

Фільм «Школа» Сергія Андрушка присвячено школам, які закривають у селах, тому що місцевим бюджетам невигідно їх утримувати. Стосовно цього створено купу актів, але рішення приймають з огляду на їхню вигідність керівництву. Сільському голові купують нове авто, а школу не відкривають, апелюючи, що в сільради немає коштів.

«Дім з химерами» — це зразок знущання над Києвом», — коментує головний герой стрічки Олександр Глухов. Він бореться за збереження пам’ятки історії «Садиба Мурашка» і протистоїть приватній компанії, яка незаконно придбала ці будівлі по вулиці Велика Житомирська 12—14.

«У кутку» — єдиний фільм альманаху, який закінчується «хепі–ендом». Мешканці села Панасівка Зої Шульзі все–таки вдається достукатися до чиновників і забезпечити село транспортом, оскільки раніше селянам доводилося іти пішки чи якось долати 10 км до най­ближчого населеного пункту.

Герої ж інших трьох стрічок усе ще чекають рішень щодо своїх запитів, проте ніхто з них не збирається опускати руки. Оскільки на прикладі наполегливої Зої Шульги можна побачити, що навіть недіючі закони починають працювати, якщо громадяни на тому наполягатимуть. Як сказав «УМ» після прем’єри фільму головний герой новели «Школа» Олександр Коршак: «Я радий, що завдяки наполегливості наших активістів, все–таки не закрили школу сусіднього села — Шарківщини, хоч у планах і цю школу мали закрити».