Верба нагодує?

Нещодавно на Волині відбулася презентація Національного проекту «Енергія природи» — «Енергія біомаси», яку представили депутатам обласної ради працівники ДП «Грін–Енерго». Перспективи для волинян, намальовані в цьому документі, вражають своєю масштабністю. Вирощувати енергетичні рослини тепер хочуть і на Поліссі — у шести районах області. На Волині мають ввести в дію аж три ТЕЦ, що працюватимуть на біопаливі.

Салікс — не сало, але теж дороге задоволення

Столичні «свати» вважають поліський регіон благодатним для вирощування саліксу, або енергетичної верби, мовляв, земля тутешня наділена властивостями, яких немає в інших регіонах. Щоправда, якими саме — не уточнили. Хоча справа, напевне, не лише у чудодійних властивостях волинської землі. Волинь цікавить інвесторів через свій прикордонний статус. Бо звідси до європейського ринку збуту біопалива — рукою подати. Майбутні економія на транспортних витратах і немалі прибутки змушують їх ризикувати й вкладати кошти у нову справу. На реалізацію цього проекту треба аж 1 мільярд 200 мільйонів гривень. Зрозуміло, бюджет таких грошей не дасть, отож розраховують на приватні інвестиції. Окупити проект планують не раніше ніж за чотири роки.

Поліщуки вважали, що їхні бідні піски, кадастрова оцінка яких суттєво відрізняється від чорноземів, нікому не цікаві. Бо щоб узяти із них щось, треба і вкласти немало. Виявляється, охочі взяти все ж є. Хоча обнадійливими перспективами мешканців Полісся не здивуєш. Чого їм тільки не обіцяли за ці двадцять років! На зміну знищеним під корінь льонарству й тваринництву, тобто базовим галузям сільського господарства, за рахунок яких виживали тутешні села, не прийшло щось нове, прибутковіше. Поліський люд і далі вирощує картоплю, моркву та трохи м’яса, які все важче продати без збитків. Не стало Полісся й тваринницьким регіоном, як прогнозували. Хоча кліматично–природні фактори тут для цього сприятливі. Вже уявлялися величезні породисті стада худоби на щедро засіяних луках, екологічно чисте, майже альпійське молоко від поліських корівок. Не вистачило «дрібнички» — бажаючих вкладати кошти у м’ясо та молоко. Тепер із регіону тваринницьких перспектив поліські райони можуть перетворитися на випробувальний майданчик для відпрацювання нових енергетичних iдей.

Впевнена: мої земляки поняття не мають, що таке салікс. Вони звикли свої печі й котли опалювати дровами, торфом, кому пощастило більше — газом. Запрацювали тут і цехи з переробки на паливо відходів деревообробки. І ось тепер їм хочуть показати, що таке енергетична верба. Бо у планах інвесторів — засіяти на Волині нею до 50 тисяч гектарів. Щоправда, обіцяють засівати лише землі, не придатні для сільгоспробіт. Таких тут вистачає, бо чимало меліорованих земель, що не оброблялися роками, вже позаростали лісом. Але чи насправді інвестори готові вкладати кошти тільки в порослі бур’янами та чагарниками заболочені площі? І де гарантія, що верба на кілька десятиліть не окупує найкращі поліські ґрунти, які потім відновити для землеробства буде вкрай важко?

На презентації проекту звучали застереження від екологів, які посилалися на досвід най­ближчого сусіда — Польщі. Там набагато раніше почали реалізовувати подібний проект і спостереження за вербовими площами начебто показали, що склад поживних речовин у ґрунті щороку падає на 1 бонітет. Тобто ґрунти перевиснажуються і щоб відновити необхідну кількість поживних речовин, доведеться на кілька років відмовитись від їх використання. Що вже казати про поліські землі, які і так бідні? Волинські науковці з цього приводу нічого сказати не можуть, бо таких досліджень не проводили, оскільки ця культура для області нова. Що ж, окрім прибутків приватному бізнесу, дасть реалізація цього проекту місцевому населенню? Поки що 180 нових робочих місць. Зважаючи на традиційно високий рівень безробіття на Поліссі через надлишок робочих рук, це крапля у морі. Плюс ще якісь гроші за користування землею.

Компанії, які в Україні почали вкладати кошти у проекти з відновної енергетики, зрозуміло, заперечують небезпеку, мовляв, ступінь виснаження ґрунту вербою в три–п’ять разів менший порівняно iз зерновими культурами. Окрім цього, приблизно 60—80% поживних речовин на плантаціях із енергетичною вербою повертається назад у ґрунт разом із опалим листям. Але що вони мають казати, коли йдеться про величезні затрачені кошти і ще більші заплановані прибутки?

«Землю, на якій 30 років нічого не росло, гріх не використовувати»

На Волині одним із перших засіяв пробні гектари цією культурою фермер із села Секунь Старовижівського району Олександр Веремчук. Він захопився цією ідеєю років зо п’ять тому. Але поки що так і зупинився на площі 55 гектарів. Більше не садив, бо не було попиту. Спочатку інвестори обіцяли збудувати у районному центрі завод із переробки, але не збудували, та й землі для розширення площ не знайшлося. Хоча польські ТЕЦ зацікавлені в своєчасному та безперебійному постачанні біопалива. За використання екологічно чистих відновних джерел енергії їм надають суттєві пільги при оподаткуванні прибутків.

— Ми возили свою вербу до Польщі. На ТЕЦ її подрібнюють спеціальними дробилками й відразу подають у піч. Поляки вирощують цю культуру по ярах, купують неродючу дешеву землю для цього. Підготувати заліснену площу під посадку не так то просто, і справа ця затратна. Треба рекультивацію зробити, ліс викорчувати, подискувати, виорати, щоб потім можна було вербу комбайном збирати. У нас доцільно використовувати для цього колишні торфовища. Таку землю, на якій 30 років нічого не росло, де вже вовки завелися, гріх не використовувати. Землі, на яких ростуть буряк, кукуру­дза, зерно, ніхто вербою засівати не дасть. Бо салікс — це лісова культура і, щоб її посадити на сільськогосподарських площах, треба змінювати призначення земель.

Замість хліба — верба?

З останнім, як виявилося, у нас проблем немає. Міністерство агрополітики своїм листом у регіони роз’яснило, що верба, яку вирощують на землях сільгосппризначення, вважається не лісовою, а сільгоспкультурою. Якщо ж на заліснених площах — це вже лісова культура. Це щоб місцева влада не ставила палиці в колеса інвесторам, які хочуть вирощувати вербу на родючих землях, не витрачаючись на обробіток облогуючих та заліснених ділянок. Приїхав, взяв у людей паї в оренду — і сади на здоров’я хоч вербу, хоч буряк, хоч ріпак. Перші енергетичні свати з’явилися на Волині кілька років тому. Розвідку боєм взялася робити фірма SALIX energy від групи «ТАС», яку пов’язують із віце–прем’єром Сергієм Тігіпком. Вона реалізує в Україні проект iз виробництва твердого біопалива з енергетичної верби й до 2015 року планує засіяти цією культурою 3 тисячі гектарів, щоб отримувати по 40—50 тисяч тонн такого палива щороку. Продавати продукцію компанія має намір твердопаливним ТЕЦ та за кордон. На Волині вона засіяла вербою пробні ділянки площею кількасот гектарів у трьох районах області, зокрема і на землях волинської житниці — на Горохівщині. У сільській раді села Підбереззя поцікавилася, які землі засіяно вербою у них: малопродуктивні із земель запасу чи людські паї?

— Чому тільки землі запасу? Люди свої паї здали в оренду. Не пасовища, а ріллю. Гроші за оренду виплатили. Ціна пристойна — по 935 гривень, а на руки вийшло у межах 875, — повідомили в сільраді.

У Локачинському районі, де землі менш родючі, платять по 350 гривень за гектар.

— У нас уже засадили одну площу. Колись там корів пасли, а за колгоспів овес сіяли. Тепер там людські паї, сінокоси. Шматочки по кілька десятків соток. Люди задоволені, бо якусь копійку за них отримали і робота є, хоч і сезонна. Навеснi знову хочуть садити вербу. Люди просяться, бо таких площ, що заростають, є немало. Але інвестори ще думають, — розповів сільський голова села Зубильне Микола Івасюк. — Скільки вони туди грошей вклали! Корчують, дискують, орють, техніка потужна, «Джон діри»... Я казав їм, щоб тут фірму відкривали. Нам у бюджет якісь гроші капали б, і їм було би простіше. У нашому районі ніби до тисячі гектарів хочуть цією культурою зайняти.

...Із року в рік ми все більше платимо за російський газ. І ось тепер, коли передові технології прийшли й до нас, можна порадіти. Але знову сумніви: в погоні за прибутками чи не перетвориться наше Полісся знову на суцільне непролазне болото, захаращене вербою, хай і енергетичною? Прагнучи отримати землі, інвестори обіцятимуть, як завжди, золоті гори. Бідні люди віддаватимуть свої паї за кілька сотень гривень. І за двадцять років, взявши з вербових плантацій усе, що запланували, покинуть поліщуків із виснаженою, не придатною для землеробства землею. І знову корчуватимуть поліщуки ліс, як корчували їхні прадіди, щоб мати клаптик землі–годувальниці. Якщо ліс до того часу ще не перейде у приватні руки...

А ЯК У НИХ?

Новій справі, якою є відновні джерела енергетики, нам є у кого повчитися. Європа вже давно цим займається. У планах Євросоюзу до 2020 року забезпечити вирощування біомаси для спалювання і виробництва рідкого палива по 10—12 мільйонів тонн щорічно. Щоб забезпечити такі обсяги, на думку експертів, потрібно задіяти майже 1,5 мільйона гектарів землі. Частка земель, що не використовуються чи не придатні для використання, за різними оцінками, становить від 40 до 45 відсотків від площі орних. Тобто дефіциту своїх земель для вирощування біомаси в Європі немає. Йдеться лише про їх ефективне використання. Малоймовірно, що там плантаціями верби засаджують родючу ріллю, на якій добре родить пшениця чи буряк. У європейських країнах салікс використовують для рекультивації земель, засаджують сміттєзвалища муніципальних відходів та стічних вод. А фермерів, які цим займаються, всіляко заохочують, дають ще й компенсації за переробку відходів. Заохочують і споживачів екологічно чистого біопалива. Деякі країни платять по 500—2500 євро кожному господареві, який встановлює котел або камін на біопаливі, практикують також пільгові кредити за низькими процентними ставками.