Газета «Україна Молода» (8.11.2012, Василь Неїжмак, «Батькові чоботи в дорогу») змусила і мене ще раз згадати, що сімдесят років тому я в п’ятнадцятирічному віці також став остарбайтером. 16 червня минулого року я їздив у село відзначити це сімдесятиріччя самому собі, посидіти в тій хаті, з якої доля примусила піти у світ. Бо саме того числа мене разом iз сорока душами із нашого села погнали пішки до станції за тридцять кілометрів та потім відвезли на роботу в Німеччину.

Згадати! Не тільки згадати, а й замислитися. Ми були остарбайтерами у фашистській Німеччині. А ким ми були з 1945–го по 1989 рік? Як нас слід було називати? А важливо було б знати, бо П. Симоненко обіцяє, що Компартія ставить перед собою одним з основних завдань повернути нам державу. Треба думати — Радянський Союз. Тим більше що Д. Табачник радить жалкувати, що я втратив імперськість та якутські алмази.