Буде «аж» два Кобзарi?

З нагоди Шевченківських днів очільники регіону здмухнули порохняву з давніх, у тому числі й своїх, обіцянок — спорудити в обласному центрі пам’ятник Тарасу Шевченку. Здмухнули вимушено — у рамках всеукраїнської культурологічної акції «Великий син великого народу», що крокує країною з нагоди 200–річчя від дня народження поета.

Обіцянку було озвучено на розширеній нараді в Запорізькій облдержадміністрації. Її очільник Олександр Пеклушенко нагадав, що на Хортиці є «Тарасова стежка», біля Шевченківської райдержадміністрації — бюст Тараса Шевченка, однак «пам’ятник цій яскравій особистості, духовному лідеру теж повинен бути на нашій землі, бо ж у творчості Великого Кобзаря наш запорізький край і його волелюбні запорожці згадуються сімдесят з лишком разів... Поняття «Україна», «Шевченко», «запорозьке козацтво» і «Хортиця» взаємопов’язані».

Присутній на нараді відомий поет–сатирик Петро Ребро відреагував на пафосний виступ «губернатора» іронічним нагадуванням: «Колись у якомусь виступі ви вже казали, що «пам’ятник Шевченку у Запоріжжі — це тест на нашу зрілість». Ці слова, розтиражовані ЗМІ, тоді всі ми запам’ятали. Сьогодні ж змушені констатувати, що питання затягнули».

Зволікають з увічненням Кобзаря у Запоріжжі, як з’ясував і на нараді повідомив Петро Ребро, ще з 1917 року. Саме цим роком датоване звернення до міської думи запорізького (тоді — олександрійського) товариства «Просвіта» з проханням створити комітет з контролю за спорудженням пам’ятника Тарасу Шевченку, передавши для цього кошти,зібрані на монументальне увічнення Олександра Другого. Що б не казали про царський режим, однак нашим українським бюрократам він може слугувати взірцем оперативності. «Того ж таки дня, 19 травня 1917 року, — дещо спантеличив Петро Ребро поважних учасників наради, — міська дума Олександрівська ухвалила відповідне рішення (його поет процитував мовою оригіналу): «В отношении ходатайства товарищества «Просвита» поручить управе собранные ею средства на устройство памятника Александру–ІІ, находящиеся в перехожих суммах, перечислить в депозиты управы и хранить до тех пор, пока не выяснится вопрос о месте для установки памятника поэту Шевченко». Та за неповні півроку пальнула «Аврора» — і багато що переінакшилось...

Сучасний меморіал планують встановити у сквері біля обласного українського музично–драматичного театру. Сквер попередньо реконструюють, облаштувавши його не лише фонтанами, а й скульптурами художніх героїв iз творчості Кобзаря. Власне меморіал складатимуть дві частини — увічнений у мармурі 29–річний Тарас і кобзар, що сидітиме біля його ніг. Міський голова Запоріжжя Олександр Сін повідомив журналістам, що художник і скульптор Владлен Дубинін розробив проект пам’ятника Кобзареві, на часі — презентація макета скульптурної композиції. З казни міста заплановано виділити близько двох мільйонів гривень; розраховує влада і на внески меценатів та громадських організацій.

Водночас на згаданій нараді в облдержадміністрації було озвучено версію появи в Запоріжжі не одного, а відразу двох (!) пам’ятників поету. Бо ж існує, образно кажучи, дещо «молодша» обіцянка влади. Її озвучив генеральний директор національного заповідника «Хортиця» Максим Остапенко: «Доцільно згадати, що на честь 150–річчя від дня народження Кобзаря, себто далекого 1964 року, на нашому острові у парку імені Шевченка було висаджено 500 дубів і встановлено стелу — як свідчення того, що тут повинен стояти пам’ятник Великому Поету. У наступному році — ювілей, цьогоріч минає 170 років від днів його перебування на острові. З огляду на ці дві дати всі повинні стати відповідальнішими перед пам’яттю Кобзаря». Поміж інших очільник заповідника мав на думці, ясна річ, і Мінкульт, якому дирекція спрямувала клопотання щодо долучення столиці до фінансування проекту (це Максим Остапенко підтвердив у розмові з кореспондентом «УМ»).

Чи ж «підпряже» міністерство бю­джетну гривню до коштів, які вже почали стікатися, нехай ще й «несміливими» струмками, до цільового благодійного фонду «Хортиця»? Для відомства це буде своєрідним тестом на патріотизм і духовність. Бо ж коштів з держбюджету потрібно буде небагато. Як переконував Максим Остапенко владу обласну: пам’ятник на Хортиці буде «зроблений з душею, але «скромнішим» від того, що постане у сквері біля театру». Це керівник заповідника засвідчив візуально, презентувавши учасникам наради макет майбутньої скульптури.