Світовид — чи не єдина пам’ятка дохристиянських часів, що дійшла до нас неушкодженою. (Фото з сайта yatswish.livejournal.com.)
На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на пресконференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, найімовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини».
Як зазначає професор Володимир Перегінець, упродовж останніх років проти культових місць рідновірів було скоєно низку протиправних дій, жодна з яких не була належним чином розслідувана, винних, відповідно, так і не покарали. Пан Перегінець наводить приклади, коли тільки впродовж 67 березня було вчинено низку актів вандалізму проти українських героїв Степана Бандери та Романа Шухевича (про це «УМ» вчора повідомляла). «Це оголошена війна нашому минулому, україноненависники на цьому не зупиняться, — вважає професор Володимир Перегінець. — Тому за інформацію про зловмисників, причетних до руйнування статуї Світовида, я особисто обіцяю винагороду в розмірі 20 тисяч гривень». Отже, якщо міліція безсила, то нехай знайти і покарати винних допоможуть небайдужі громадяни.
«Нападом на нашу культуру й історію» назвав вищезгадане дикунство й відомий скульптор Анатолій Кущ. «Більш оригінального твору монументальної скульптури дохристиянських часів, ніж оцей Збручанський Світовид, немає і вже не буде. Це єдиний наш достовірний культурний пам’ятник тих часів. У мене в голові не вкладається, як його можна було знищити, — каже Анатолій Кущ. — З Інною Коломієць (авторка київської копії Збручанського Світовида. — Авт.) у нас були поруч майстерні. Це народний художник, талановитий скульптор. Я пам’ятаю, як до 1500річчя Києва нею була зроблена ця алея історичної пам’яті, що включала в себе чотири невеликі, але дуже ємні форми, що відображали дохристиянське і ранньохристиянське мистецтво. Це невеличкий фонтан із двох барельєфів першого Михайлівського Золотоверхого собору. Далі — левводолій, який колись був милим фонтанчиком, а зараз стоїть занедбаний. Третьою скульптурою композиції був Світовид. А завершував комплекс фонтан сонця, замість якого зараз стоять якісь дві незрозумілі глиби. Натомість маємо там цілу алею пивних генделиків».
Галина Лозко нагадує, що коли в минулому році біля Національного музею історії невідомі знищили статую Перуна, з міліції було отримано досить «вичерпну» відповідь. «Згідно з частиною 2 статті 11 Кримінального кодексу України не є злочином дія або бездіяльність, яка формально містить у собі склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, але у зв’язку з малозначністю не несе суспільної небезпеки, тобто не спричинила або не могла спричинити значну шкоду фізичним або юридичним особам, суспільству і державі», — цитує Галина Лозко міліцейську відписку. — Отака відповідь, з якої випливає, що знищення української культури й історії не становить жодної небезпеки. Тобто наші художники — митці високого рівня — вкладають у пам’ятки свою працю й талант. І що, вони беззахисні? Беззахисна їхня робота?».
А таки беззахисні, як випливає зі слів скульптора Анатолія Куща. «На НовгородСіверщині стоїть на княжих валах мій 5метровий Боян, — каже митець. — Кому заважала ця скульптура, не знаю, але там усе позрізали — меч, гуслі, двох величезних соколів із розмахом крил у два з половиною метри... Стоїть над Десною й моя бідна Ярославна з обрізаними крилами. Або інший приклад: у Моринцях встановлено скульптуру «Мені тринадцятий минало...», то й там бронзове ягнятко спиляли й украли. Зробив я інше ягнятко біля малого Тараса, то його тепер тільки на свято виносять, а далі — у хлів».
Слід визнати, за останній час в Україні відомі лише два випадки, коли за руйнування пам’ятників конкретні особи понесли конкретне покарання. Йдеться про пам’ятник Леніну в Києві та Сталіну в Запоріжжі. Тут правоохоронні органи примудрилися знайти і «суспільну небезпеку» і «значну шкоду». А коли нищать українську історію, справи одразу стають «глухарями»... «Ми так докотимося до «Талібану», представники якого зруйнували прадавні статуї Будди», — резонно наголошує письменник Володимир Петрук. Утім, здається, «Талібан» уже давно оголошено всьому українському — починаючи від мови і закінчуючи її історією...
Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>
До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>
Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>
Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бюджетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.
Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>
На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.
Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>
Нещодавно Україна подала до штаб–квартири ЮНЕСКО заявку на включення до Списку всесвітньої спадщини руїн древнього Херсонесу та дерев’яних церков Карпатського регіону. Подання щодо храмів готувалося спільно з Польщею (по вісім пам’яток від кожної країни). Незважаючи на «прописку», всі церкви по обидва боки кордону є українськими, отож їх у список ЮНЕСКО подають під автентичною назвою tserkva. Загалом у списку цієї поважної організації прийнято вживати нейтральне слово churches (з англійської — знову ж, «церква»), єдиний виняток — норвезька «ставкірха»...
Остаточне рішення ЮНЕСКО ухвалить у 2013 році. Відповідаючи на запитання про можливих конкурентів у боротьбі за місце у списку, Василь Слободян, один із авторів подання, провідний науковий співробітник інституту «Укрзахідпроектреставрація», каже: «Той же Херсонес хіба не конкурент?.. Важко уявити, щоб ЮНЕСКО включила у список відразу два об’єкти з однієї країни». >>
