«Нацики» та націоналісти

Нещодавно в Полтаві відбувся VII всеукраїнський збір «Молодіжного націоналістичного конгресу» — заснованої 12 років тому громадської організації, яка провадить свою діяльність на ідеологічних засадах ОУН (революційної). Йдеться не про ситуативних чи «потішних», а про справжніх націоналістів–бандерівців, якими їхні опоненти на сході, півдні та в центрі України продовжують лякати земляків. Та чи такі вже вони «страшні»? І чи не більш небезпечні для дискредитації націоналістичного руху всілякі «клони» подібних молодіжних об’єднань, патроновані професійними борцями з українським націоналізмом? Судіть самі.

Два роки роботи або... один «Ніссан»

На згаданому зборі МНКівці підсумували свою роботу за два попередні роки, обрали керівництво організації, окреслили завдання на наступну дворічку. Звітувати було про що. Серед багатьох справ найпомітнішим залишається літнє вишкільне таборування в різних куточках України. Минулого року один із таких таборів — «Відвага» імені Івана Гавдиди — вперше облаштували на Полтавщині. Щоліта «конгресівці» з усієї України з’їжджаються на три подібні таборування. Загалом за два роки через такий вишкіл, патріотичний гарт духу й тіла пройшли понад дві тисячі юнаків і дівчат із 22 регіонів країни.

А ще в МНК навчали активістів, презентували півдесятка нових книг патріотичної тематики, показували тематичні виставки й фільми, видавали свою газету, наприкінці 2011 року відкрили сайт. За чиї кошти це робилося? За інформацією секретаріату, в рамках фінансування розроблених МНК молодіжних програм із держбюджету на них виділили 140 тис. грн., ще 290 тис. надійшло переважно від спонсорів (імена жертводавців публікуються на сторінках згаданої газети). Багато це чи мало? Рівно стільки, скільки коштує джип однієї з модифікацій «Ніссана», фото якого вивели на екран для унаочнення фінансового звіту. От тільки на таких автівках «конгресівці» не їздять. Тож проблема фінансування заходів, за словами переобраного на другий термін голови МНК Сергія Кузана, залишається чи не найгострішою.

Зрештою, на переконання голови надпартійної громадської організації, поки що зроблено тільки «півкроку з необхідних десяти» для належного розвитку МНК. Представники з місць також наголошували на потребі активніше виходити за межі «тусовки для своїх», залучати до націоналістичного руху «неохоплену» молодь, працювати з нею не лише в обласних центрах і столиці, а й у невеликих містах, селищах, селах.

Мода на «вовчий гак»

На зборі не говорили про те, що автору цих рядків видається не менш важливим. Про дискредитацію молодіжного націоналістичного руху його лже–попутниками. Надто після того, як тупе українофоб­ство нинішньої влади, яловість «поміркованої» демократичної опозиції та виборчі успіхи партії «Свобода» народили своєрідну моду на націоналізм, додали йому не лише популярності, а й певних ресурсів та грошей. Тож зараз, скажімо, в Полтаві заходи прихильників цього руху відбуваються ледь не щотижня. Найрезонанснішими стають вуличні марші — з факелами й без них — до певних дат, подій, акцій протесту тощо.

В окремих таких заходах беруть участь і місцеві представники «Молодіжного націоналістичного конгресу». Однак після кожної подібної маніфестації на слуху в більшості пересічних полтавців опиняються зовсім не вони. І навіть не численніші та згуртованіші «свободівці». Говорять переважно про тих, хто приєднується до таких маршів або влаштовує свої. Атрибутом цих заходів стає так званий «вольфсангель», «вовчий гак». Рунічний символ у вигляді пере­хрещених літер I та N («ідея нації») багато хто сприймає як стилізовану свастику. Вона на прапорах, банерах, плакатах, а віднедавна — й нарукавних пов’язках. Їх несуть разом із червоно–чорними прапорами УПА поруч із портретами провідників визвольного руху. А також із «фаєрами», петардами й димовими шашками, які подекуди кидають просто під ноги перехожим.

Найчастіше йдеться про гурт переважно російськомовних юнаків і дівчат, рекрутованих із середовища футбольних фанатів, до яких зазвичай приєднуються до десятка дорослих дядьків. Серед останніх полтавці помічають і знаних у місті «політичних заробітчан», які перебрали, здається, всі більш–менш популярні партії та рухи, і провокаторів. Та й командують тими «парадами» зовсім не юнаки...

Самі «застрільники» резонансних ультраправих маршів називали себе то «незалежними» націоналістами, котрим не подобалися, скажімо, «примирювальні» свічки в руках учасників акцій ушанування жертв Голодомору (мовляв, навіть у такі дні треба демонструвати не похоронну атрибутику, а рішучість у прагненні відплати за злочини проти українців), то представниками якихось екзотичніших націоналістичних об’єднань.

«Фронт», який не помітив полтавських «битв»

Зокрема, останнім часом в обласному центрі «засвітився» досі не відомий тут «Народний фронт Полтавщини». Саме він улаштував свою, відокремлену від інших політсил ходу історичним центром міста на честь Героїв Крут через кілька днів після офіційної «крутянської» дати. Одразу по тому активісти–«фронтовики» виставили у соціальних мережах десятки світлин зі своєї акції, і ледь не на кожній другій — щити або прапори з «вовчим гаком». Яке він має відношення до УПА і до героїв Крут? Чи до Симона Петлюри, чия меморіальна дошка стала кінцевим пунктом згаданої ходи? Врешті, де були ці «націоналісти–фронтовики» зовсім недавно, коли в Полтаві за підтримки обласної та міської влади влаштовували українофобські акції на ­кшталт блокування встановлення пам’ятника Івану Мазепі, відкриття меморіальної дошки царському сатрапу Івану Паскевичу? І де будуть завтра, коли в улюбленому полтавському виші Дмитра Табачника відкриватимуть представництво заснованого Путіним фонду «Русскій мір»?

Мабуть, якби в Полтаві діяв справжній український націоналістичний фронт, україножери всіх мастей уже, як кажуть, і думати б забули про такі витівки...

Наразі ж мусимо міркувати над іншим: чи не є виступи новоявлених «супернаціоналістів» спланованими провокаціями для поновлення міфів–«страшилок» про «возрождєніє фашізма» перед наступними президентськими виборами? Власне, схожі політтехнологічні «заморочки» відбувалися й перед виборами 2004 року, коли наймані демонстранти носили стилізовані свастики в колонах УНА на чолі з Едуардом Коваленком. Тільки якщо тоді можновладцям потрібно було дискредитувати популярного політика, то тепер настала черга спрофанувати і заглушити націоналістичний рух реального опору «деукраїнізації» України.

РЕАКЦІЯ

«Ті, хто працює проти нас і України, діють за старими схемами, — говорить у коментарі «УМ» голова МНК Сергій Кузан. — Полтавської ситуації я не знаю, але раніше жив у Харкові й бачив, як там місцевих «cупернаціоналістів» одягали в однострої, давали їм червоно–чорні прапори, щоб вони марширували, кричали «Зіг хайль!» і тому подібне. Для нас будь–які псевдонаціоналістичні об’єднання є однозначно ворожими. Вважаємо, що їхня діяльність інспірована й фінансована з Росії за відомими кремлівськими технологіями. Там це спочатку відпрацьовують на своїх скінхедах, а потім поширюють той досвід і в Україні».

Пан Сергій зазначає, що за кожною заявою «повинна йти дія», а молодіжний націоналістичний рух в Україні ще «занадто слабкий» для того, щоб самотужки згадану профанацію подолати. Тому поки що викорінювати її доводиться переважно утвердженням справжніх ідеалів українського націоналізму в молодіжному середовищі.