Укол обов’язку і страху

Недавно Україною прокотилася хвиля судових процесів, ініційованих батьками дітей, яких відмовилися приймати до дитячого закладу через відсутність щеплень. Ці випадки знову привернули увагу до однієї з найгостріших у вітчизняній медицині тем — профілактичної імунізації дітей. З одного боку, держава зобов’язує населення вдаватися до профілактичної вакцинації проти важких інфекційних недуг через відповідні законодавчі норми, календарі щеплень (якими керуються педіатри у дитячих поліклініках) і можливість відвідувати дитячі освітні заклади лише за наявності довідки про щеплення. З іншого — громадяни не мають ні певності щодо якості запропонованих медичними закладами вакцин, ні гарантій безпечних наслідків для здоров’я після таких втручань.

Вакцини в бідонах і право на вибір

Факт загальновідомий: Конституція України гарантує кожному право на освіту. Водночас Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко вказує: дітям, яким не зробили профілактичного щеплення, відвідувати дитячі заклади заборонено. Навіть у межах Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» є суперечності. Стаття 10 закону зобов’язує громадян робити щеплення, а стаття 43 цього ж нормативного акта надає пацієнту право відмовитися від лікування (за дітей рішення приймають їхні батьки). Тож ситуація неоднозначна.

— Згідно з чинним законодавством, вакцинація є обов’язком, з іншого боку, це — медичне втручання (методи профілактики відносять саме до такої категорії). Тому люди мають право відмовитися від неї. Отже, маємо колізію у самому законодавстві, — говорить президент «Фундації медичного права та біоетики України» Ірина Ксенюта.

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) називають вакцинацію найбільш ефективним способом профілактики інфекційних хвороб. Цивілізований світ давно розглядає її як спосіб забезпечити біологічну безпеку держави і її жителів. Однак нині в Україні склалася ситуація, коли люди більше бояться вакцинації дітей, ніж самих хвороб. Випадки відмови батьків проводити дітям та підліткам обов’язкові щеплення почалися після того, як 2008 року 17–річний школяр помер після вакцинації від кору. За звітами створеної Міністерством охорони здоров’я комісії, смерть юнака не була пов’язана з якістю вакцини. Та через рік після інциденту Генеральна прокуратура визнала: смерть школяра таки стала наслідком щеплення. Пізніше індійську вакцину назвали «вбивцею», оголосивши про утилізацію дев’яти мільйонів її доз. Відтоді довіра до щеплень в суспільстві значно похитнулася.

Донедавна виробники вакцин запевняли, що за останні роки в Україні не зафіксовано жодного летального випадку через неякісну вакцинацію. Однак у грудні 2012–го Держслужба лікарських засобів заборонила вакцини від гепатиту В. Під час перевірки виявилося, що фірма–виробник на Харківщині виготовляла вакцини з десятками порушень. Саме ці препарати підозрюють у низці дитячих смертей. Їх якість не раз ставили під сумнів, однак iз ринку препарат не зникав. Голова Комітету ВР iз питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва тоді ж оприлюднила інформацію, що вакцину нібито постачали в Україну з Куби в бочках і бідонах, а потім фасували. І просила Генеральну прокуратуру з’ясувати обставини.

«Це дуже серйозна проблема, — погоджується Уповноважена ВР з прав людини Валерія Лутковська. — Адже, коли зупиняється виробництво вакцин, суспільство має знати: що стало підставою для цього? І яка вакцина є заміною, і наскільки новий препарат якісний і безпечніший, ніж попередній».

Бажання щепитись є, ін’єкцій — катма

Доки компетентні органи з’ясовують обставини скандалу, чиновники від медицини заспокоюють: без ін’єкцій українські діти не залишаться, оскільки на ринку є кілька фірм, які виробляють вакцину від гепатиту В. Та все ж «авторитет» щеплення інцидент підірвав неабияк. Більшість батьків навідріз відмовляються щеплювати дитину (а першу ін’єкцію проти гепатиту В малюк має отримувати ще в пологовому будинку, в перший день життя). І хоча, згідно з рекомендаціями ВООЗ, вакцинація саме проти гепатиту В в Україні не обов’язкова, а щеплювати треба лише дітей, чиї мами інфіковані, вітчизняні фахівці застерігають: п’ята частина малюків, яким під час лікування переливають кров, підхоплює цей вірус. Навіть чужа зубна щітка часом може стати переносником зарази. І нагадують: гепатит В смертельно небезпечний насамперед для дітей, оскільки серйозно вражає печінку і здатен викликати навіть цироз.

Водночас у державі впродовж останніх років неодноразово виникала проблема, коли вакцини, гарантованої державою, місяцями не було в поліклініках та пологових будинках. Відтак батьки мусили власним коштом оплачувати імунізацію, вартість якої сягає тисячі гривень. Багато сімей пішли іншим шляхом: батьки купували в лікарів фіктивні довідки, аби не мати проблем із влаштуванням дитини до дитячого садка.

Мама чотирьох дітей киянка Галина Слуцька таких довідок не «діставала», оскільки потреба дитсадка для їхньої родини не стоїть. Галина відмовилася вакцинувати своїх дітей через проблеми зі здоров’ям, які, вважає жінка, в малюків виникали саме внаслідок щеплення. «У старшого сина реакцією на щеплення став атопічний дерматит, який переріс у бронхіальну астму. Після того як у сім років відмовилася вакцинувати — жодного нападу недуги не було. У другого сина — та ж ситуація: після щеплення — нагноєння на шкірі голови, шок після антибіотиків, реанімація, балансування між життям і смертю... Потім кілька років «воювали» з екземою. Тому для мене це питання дуже болюче. Найменші — п’ятирічний Назар і двомісячна Дана — мають лише щеплення БЦЖ, яке обов’язково роблять у пологовому будинку. Щоправда, за вакцину для доні нам сказали заплатити, я навіть не запитала чому, хоча знаю, що це — державна програма».

«Я проти щеплень, бо переконана: це небезпечно для дитини, — каже полтавка Валентина Корнієнко, мама двох дівчаток, 3 і 6 років. — Нині в інтернеті багато інформації як «за», так і «проти» вакцинації. Однак мене більше переконують приклади, коли діти після введення вакцини хворіють, є навіть випадки інвалідності, смертності...»

Через такі побоювання частина людей почала відстоювати право на відмову від щеплень у судах. Після піку «антивакцинної» кампанії в 2010 році у Міністерстві охорони здоров’я заявили, що кількість відмов від вакцинації зросла майже втричі.

Судова практика зазвичай виступає на боці батьків. Усунути проблему, пов’язану з реалізацією громадянами двох можливостей — права на освіту та права на відмову від вакцинації, спробували на відомчому рівні. МОНмолодьспорту надіслало в освітянські заклади листа, зобов’язавши керівників дитячих закладів допустити до навчання дітей за наявності позитивних медичних довідок (де вказано, що дитина може відвідувати дитячі заклади). Однак, наголошують фахівці, лист міністерства не є нормативно–правовим актом, відтак має лише рекомендаційний характер. Кроком до вирішення проблеми може стати законопроект, уже прийнятий у другому читанні на сесії парламенту. Громадськість має надію, що після його ухвалення невакцинованим дітям нарешті дозволять на законодавчому рівні відвідувати дитячі заклади.

Ні інформації, ні уявлення про наслідки

Експерти нарікають також на недосконалість інформації щодо захворювань у країні, яку надає Міністерство охорони здоров’я України. «На сайті МОЗ можна побачити статистику захворювань лише на туберкульоз та дифтерію, і жодної згадки про інші небезпечні хвороби. Відсутність інформації заважає батькам усвідомити всю небезпеку недуг, на які хворіють діти», — зауважує Андрій Роханський, голова експертної групи Консультативної ради при Уповноваженому з прав людини. Водночас українські медики переконані: вакцинація — єдиний шлях забезпечити здоров’я.

— Україна вільна від поліомієліту тільки завдяки плановій вакцинації від недуги, — переконаний Сергій Платов, керівник сектору імунопрофілактики Управління громадського здоров’я МОЗ. — Так само завдяки масовій імунізації у світі ліквідовано таку інфекційну недугу, як віспа. На одному семінарі мене вразило фото повоєнної Данії — люди шикувалися у величезні черги перед інститутом, де виробляли вакцини, аби зробити щеплення проти поліомієліту. Адже вони бачили жахливі випадки цієї хвороби і прагнули будь–що захистити себе і дітей від можливого лиха. Сьогодні ж ми не уявляємо, до яких страшних наслідків призводять захворювання, від яких організм не має імунітету».

Микола Янович «шукає» імунологів

З іншого боку, існує проблема реєстрації інфекційних захворювань, а також ускладнень внаслідок вакцинації. Відомий педіатр Євген Комаровський вважає, що задля «збереження іміджу», аби «не псувати статистики», у країні систематично і безкарно приховують очевидні факти інфекційних захворювань. «Особливо це показово у випадку такої хвороби, як кашлюк, — зауважує Євген Олегович. — Наслідок очевидний — реальне поширення захворювання нікому невідоме, проблема замовчується, і не дивно, що на цьому тлі масово скорочують заклади санітарно–епідеміологічного профілю».

Лікаря дивує ставлення держави до такого актуального питання. Те, що Україна — «за» вакцинацію, наші керівні структури регулярно інформують і ВООЗ, і ЮНІСЕФ, а ось пересічні громадяни про це нічого не знають. І що думають наші керівники з приводу вакцинації — загадка, каже Комаровський. Щоправда, після того як педіатр озвучив свої думки під час «круглого столу» в Києві, своє ставлення до теми висловив на засіданні Кабінету Міністрів Микола Азаров: «Коментувати тему імунопрофілактики не може будь–хто. Ці питання мають пояснювати лише фахівці–імунологи...».

— Хотілось звернути увагу тих, хто пише промови Прем’єр–міністру: лікар–імунолог — рідкісна (у багатьох країнах — екзотична) медична спеціальність, а вакцинація — повсякденна реальність кожного педіатра і кожного сімейного лікаря, — зауважує Євген Комаровський. — Тож звертати першочергову увагу на підвищення кваліфікації дуже вузьких фахівців (імунологів) — це суперечить суті медичної реформи. Реформа стверджує, що тепер питаннями імунопрофілактики займатимуться навіть не педіатри, а сімейні лікарі.