Гарем по–українськи

«В «Україні молодій» ви розповідали історію про чоловіків, які сорок років тому помінялися дружинами і щасливі тепер. А моя донька живе в українському гаремі. Приїжджайте, розповім, може, когось із дівчат це вбереже від такої помилки, яку зробила моя Оля», — говорить по телефону черкащанка, яка називає себе «давньою читачкою» нашої газети. Вона ставить одну умову — не називати в публікації її прізвище. Тож ми домовляємося зустрітися з нею в її черкаській квартирі по вулиці Руставі.

«Він дуже добре влаштувався — має аж дві жінки»

«Я у вашу газету ще того року хотіла подзвонити, та не наважилася. А коли почитала статтю «Помінялися дружинами», то набралася духу», — каже Олена Михайлівна, коли заходжу до вітальні у її квартирі.

«Не зважайте, що плачу», — витирає червоні від сліз очі. Каже, вчора випадково зайшла до доньки на квартиру і зіштовхнулася з так званим зятем Сергієм. «Зазвичай, я знаю, коли він приїздить iз Києва і стараюся не зустрічатися з ним. Бо так після того нервую, що аж тиск скаче, — важко зітхає вона. — А вчора він був у Черкасах у відрядженні, звільнився раніше та прийшов до Олі».

Жінка зізнається, що така «дика» ситуація у сім’ї її доньки триває п’ять років поспіль. Але додає, що ніхто зі знайомих навіть не знає, що її Оля — одна з двох жінок Сергія. Всі вірять у розповсюджену «казку», ніби його робота пов’язана з відрядженнями, тому вдома його важко застати. Хоча насправді він десять років живе в Києві, офіційно одружений, має дружину та доньку. А в Черкасах завів ще одну сім’ю.

«Він дуже добре влаштувався. Має дві жінки — такий собі гарем по–українськи. А те, що моя Оля через нього не має нормальної родини, це його не обходить», — обурюється пані Олена.

Вона каже, що не раз намагалася переконати доньку, бо йдуть роки і замість того, аби влаштовувати особисте життя, вона витрачає час на одруженого чоловіка. Такі стосунки, переконана пані Олена, не мають жодної перспективи, але донька її не слухає. «Каже, люблю Сергія, і ніхто інший мені не потрібний», — Олена Миколаївна від безсилля тільки розводить руками. Каже, що намагалася знайомити Олю з іншими чоловіками, але та тільки дратується і просить не втручатися в її особисте життя.

«Оля так важко пережила його зраду»

«Господи, і треба ж було нам у ці Черкаси переїхати. Але чоловікові запропонували хорошу роботу, тож відмовитися було нерозумно», — каже вона. І припускає, мовляв, аби залишилися у рідному Кіровограді, може, тоді б Оля не потрапила в одну школу із Сергієм і їхні долі не зійшлися.

«Вони почали зустрічатися ще в десятому класі. Взагалі хлопець він хороший, мама класним керівником була в їхньому класі», — пригадує жінка. Проти нового друга доньки батьки не заперечували. Адже Сергій був вихованим, добре вчився. Оля iз Сергієм разом ходили не лише до школи, а й на підготовчі курси для вступу в університет. «Сергій часто у нас удома бував. Ми до нього добре ставилися», — пригадує Олена Миколаївна.

Звісно, коли Оля й Сергій вирішили разом вступати до столичного університету, батьки не заперечували. Але вийшло так, що Оля не пройшла за конкурсом, а Сергія, який був здібним математиком, прийняли.

«Оля залишилася у Черкасах, пішла працювати і лише наступного року вступила до місцевого університету», — веде далі пані Олена. Сергій на перших двох курсах часто приїжджав у Черкаси. Всі вихідні проводив разом з Олею. Але на другому курсі ситуація почала змінюватися. Він дедалі частіше пояснював, що не може приїхати, казав, що знайшов роботу і підпрацьовує у вільний час. «Я вже тоді підозрювала: щось тут не так. Бо й дзвонити він перестав, як це бувало раніше, по кілька разів на день», — зауважує жінка.

Ближче до літа все з’ясувалося: хтось з однокласників розповів Олі, що в Сергія в Києві є дівчина. Вони навчаються на одному факультеті й разом знімають квартиру. Оля не повірила, пояснювала ті балачки плітками заздрісників. А потім не витримала й прямо запитала Сергія про ту дівчину. І він зізнався...

«Оля так важко пережила його зраду, що я навіть боялася за неї», — пригадує минуле пані Олена. Адже донька тоді дуже змінилася, стала мовчазною. Поверталася додому після занять в університеті й практично ні з ким не розмовляла. Мало не весь час лежала в ліжку обличчям до стіни — такою була депресія. Часто плакала. Ще більшим ударом стало для неї те, коли вона дізналася, що Сергій одружується.

«Мамо, сама розберуся»

«Вони кілька років не бачилися і мені навіть здавалося, що Олина душа почала відтавати. Після університету вона пішла працювати в одну фірму, там у неї з’явилося чимало друзів», — веде дала Олена Миколаївна.

Вона мріяла, аби донька забула Сергія і швидше влаштувала своє особисте життя. Але нічого кардинально не мінялося. І достукатися до доньчиної душі було дуже важко, вона не йшла на жоднi розмови на цю болючу тему. «Мамо, я сама розберуся. У старих дівках не посивію, не турбуйся», — сердито відмахувалася на всі материні запитання.

А п’ять років тому пішла на зустріч однокласників у свою школу. Там і побачилася з Сергієм. Уперше після його одруження.

«Я бачила, як після вона змінилася. Повеселішала, а згодом повідомила, що йде на побачення з молодим чоловіком», — каже пані Олена.

А приблизно через півроку після того донька заявила, що вирішила жити у бабусиній квартирі, що стояла порожньою. Мовляв, ви давно мріяли, аби я мала особисте життя, то ось воно й починається. При цьому знайомити з новим другом, наголошує Олена Миколаївна, донька не обіцяла.

«Мене такий таємничий товариш дуже непокоїв, — пригадує жінка. — Котрогось дня прийшла до Олі, а двері відкрив... Сергій. Скандал був такий, що, певно, й сусіди чули».

На всі закиди Оля відповідала: «Мамо, я кохаю його!». А згодом повідомила, що вагітна... Нині моєму онуку вже три роки. Малий дуже схожий на Сергія.

«Ми з чоловіком обожнюємо нашого Славчика. Але я не можу змиритися, що наша донька тепер у ролі другої дружини, як у серіалі про «Роксолану», — знову плаче Олена Миколаївна.

Жінка зізнається, що не раз умовляла зятя дати спокій їхній Олі. Адже в нього є сім’я в Києві. «Та він стверджує одне й те, мовляв, Олю любив і люблю. А одружився «по дурості». А тепер не можу її залишити, бо дитину шкода», — переказує ту розмову пані Олена.

Жінка навіть думала розшукати в Києві дружину Сергія і все їй розповісти. Але потім відмовилася від свого задуму. Побоялася, що Оля їй ніколи цього не пробачить. «Боюсь втратити доньку, ще відвернеться від мене,— каже на прощання Олена Миколаївна. — Оце вам розказала — може, хоч полегшає на душі».

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Світлана Лежньова, психолог:

— Що у такій ситуації скажеш? Звісно, матері неприємно, що в її доньки все так склалося. Адже вона малювала зовсім іншу картинку її майбутнього — щоб вдало вийшла заміж, щоб був чоловік та діти. Але, на жаль, не в усіх так складається. Тому вона й дає тепер своїй доньці поради, вчить її. І робить це, звісно, з кращих спонукань.

Але виходить так, що бабуся нервує, донька також після розмов з нею, й усе це передається маленькому онукові. Я б порадила бабусі прийняти ситуацію такою, якою вона є. Оскільки донька вирішила, що цей чоловік її влаштовує, то це її рішення, її життя. Якщо вона щаслива з цим чоловіком, онук також не страждає, то бабусі, котра виконала свій материнський обов’язок, треба зберігати хороші стосунки у родині. Тож краще не втручатися, а займатися онуком. Бо для розвитку дитини важливо, що його люблять мама і татко, бабуся та дідусь.

Оксана Марків, фахівець з питань планування сім’ї:

— Є такий анекдот: мати каже своїй доньці, яка виходить заміж: «Не розповідай мені про свої сварки з чоловіком. Бо ти його вибачиш, а я — ніколи». Найімовірніше корінь проблеми захований ще в тих часах, коли Сергій зрадив Олю. Жодна мати не витримає, якщо її дитині зробили боляче. Оля про це вже забула, а мати пам’ятає і не може пробачити зятю. Вона не сприймає його в цій ролі. Навіть якщо Сергій завтра покине свою першу родину, стосунки з тещею від цього не покращаться. Бо вона вважає, що її доньці потрібний інший чоловік. От і все.

Їй здається, що зять добре влаштувався, маючи дві дружини. Їй і на думку не спадає, що йому, напевно, не так уже й добре розриватися між двома містами і двома сім’ями. І те, що він не кидає ні одну, ні іншу родини, між іншим, позитивно його характеризує — чоловік відчуває відповідальність перед обома жінками і дітьми.

Мати все намагається підшукати своїй доньці іншого чоловіка, але навіщо? Оля по–своєму щаслива в цьому непростому життєвому трикутнику, її все влаштовує, дитина має люблячого батька. Не влаштовує це тільки її матір, бо «все не як у людей». Але чи зробить бабусю щасливішим те, що її онук житиме з вітчимом, а донька з нелюбом? Припускаю, що жінка боїться повторення ситуації: уявімо, що Сергій вирішить повністю повернутися в київську родину, як удруге з цією зрадою впорається донька? Тому й шукає варіанти, щоб уберегти її від цього. Забуваючи, що її дівчинка давно вже доросла і має право сама будувати своє життя. Всім учасникам цієї історії треба дати час, щоб визначитися зі своїми почуттями. Може статися так, що тій же Олі ця ситуація набридне і вона вирішить покінчити з такими стосунками. Але то буде її рішення, а не нав’язане матір’ю. Матері слід спрямувати свою енергію в інше русло. Не руйнувати доньчину родину, а підтримувати, нагадувати: ми з батьком поруч і, щоб не сталося, ми допоможемо.