Гастротур Польщею: рецепти питного борщу, журека та солодких мазурків
Ну що ж, продовжимо наш гастротур. Цього разу Польщею. >>
Фото з сайта blog.meta.ua.
«В «Україні молодій» ви розповідали історію про чоловіків, які сорок років тому помінялися дружинами і щасливі тепер. А моя донька живе в українському гаремі. Приїжджайте, розповім, може, когось із дівчат це вбереже від такої помилки, яку зробила моя Оля», — говорить по телефону черкащанка, яка називає себе «давньою читачкою» нашої газети. Вона ставить одну умову — не називати в публікації її прізвище. Тож ми домовляємося зустрітися з нею в її черкаській квартирі по вулиці Руставі.
«Я у вашу газету ще того року хотіла подзвонити, та не наважилася. А коли почитала статтю «Помінялися дружинами», то набралася духу», — каже Олена Михайлівна, коли заходжу до вітальні у її квартирі.
«Не зважайте, що плачу», — витирає червоні від сліз очі. Каже, вчора випадково зайшла до доньки на квартиру і зіштовхнулася з так званим зятем Сергієм. «Зазвичай, я знаю, коли він приїздить iз Києва і стараюся не зустрічатися з ним. Бо так після того нервую, що аж тиск скаче, — важко зітхає вона. — А вчора він був у Черкасах у відрядженні, звільнився раніше та прийшов до Олі».
Жінка зізнається, що така «дика» ситуація у сім’ї її доньки триває п’ять років поспіль. Але додає, що ніхто зі знайомих навіть не знає, що її Оля — одна з двох жінок Сергія. Всі вірять у розповсюджену «казку», ніби його робота пов’язана з відрядженнями, тому вдома його важко застати. Хоча насправді він десять років живе в Києві, офіційно одружений, має дружину та доньку. А в Черкасах завів ще одну сім’ю.
«Він дуже добре влаштувався. Має дві жінки — такий собі гарем по–українськи. А те, що моя Оля через нього не має нормальної родини, це його не обходить», — обурюється пані Олена.
Вона каже, що не раз намагалася переконати доньку, бо йдуть роки і замість того, аби влаштовувати особисте життя, вона витрачає час на одруженого чоловіка. Такі стосунки, переконана пані Олена, не мають жодної перспективи, але донька її не слухає. «Каже, люблю Сергія, і ніхто інший мені не потрібний», — Олена Миколаївна від безсилля тільки розводить руками. Каже, що намагалася знайомити Олю з іншими чоловіками, але та тільки дратується і просить не втручатися в її особисте життя.
«Господи, і треба ж було нам у ці Черкаси переїхати. Але чоловікові запропонували хорошу роботу, тож відмовитися було нерозумно», — каже вона. І припускає, мовляв, аби залишилися у рідному Кіровограді, може, тоді б Оля не потрапила в одну школу із Сергієм і їхні долі не зійшлися.
«Вони почали зустрічатися ще в десятому класі. Взагалі хлопець він хороший, мама класним керівником була в їхньому класі», — пригадує жінка. Проти нового друга доньки батьки не заперечували. Адже Сергій був вихованим, добре вчився. Оля iз Сергієм разом ходили не лише до школи, а й на підготовчі курси для вступу в університет. «Сергій часто у нас удома бував. Ми до нього добре ставилися», — пригадує Олена Миколаївна.
Звісно, коли Оля й Сергій вирішили разом вступати до столичного університету, батьки не заперечували. Але вийшло так, що Оля не пройшла за конкурсом, а Сергія, який був здібним математиком, прийняли.
«Оля залишилася у Черкасах, пішла працювати і лише наступного року вступила до місцевого університету», — веде далі пані Олена. Сергій на перших двох курсах часто приїжджав у Черкаси. Всі вихідні проводив разом з Олею. Але на другому курсі ситуація почала змінюватися. Він дедалі частіше пояснював, що не може приїхати, казав, що знайшов роботу і підпрацьовує у вільний час. «Я вже тоді підозрювала: щось тут не так. Бо й дзвонити він перестав, як це бувало раніше, по кілька разів на день», — зауважує жінка.
Ближче до літа все з’ясувалося: хтось з однокласників розповів Олі, що в Сергія в Києві є дівчина. Вони навчаються на одному факультеті й разом знімають квартиру. Оля не повірила, пояснювала ті балачки плітками заздрісників. А потім не витримала й прямо запитала Сергія про ту дівчину. І він зізнався...
«Оля так важко пережила його зраду, що я навіть боялася за неї», — пригадує минуле пані Олена. Адже донька тоді дуже змінилася, стала мовчазною. Поверталася додому після занять в університеті й практично ні з ким не розмовляла. Мало не весь час лежала в ліжку обличчям до стіни — такою була депресія. Часто плакала. Ще більшим ударом стало для неї те, коли вона дізналася, що Сергій одружується.
«Вони кілька років не бачилися і мені навіть здавалося, що Олина душа почала відтавати. Після університету вона пішла працювати в одну фірму, там у неї з’явилося чимало друзів», — веде дала Олена Миколаївна.
Вона мріяла, аби донька забула Сергія і швидше влаштувала своє особисте життя. Але нічого кардинально не мінялося. І достукатися до доньчиної душі було дуже важко, вона не йшла на жоднi розмови на цю болючу тему. «Мамо, я сама розберуся. У старих дівках не посивію, не турбуйся», — сердито відмахувалася на всі материні запитання.
А п’ять років тому пішла на зустріч однокласників у свою школу. Там і побачилася з Сергієм. Уперше після його одруження.
«Я бачила, як після вона змінилася. Повеселішала, а згодом повідомила, що йде на побачення з молодим чоловіком», — каже пані Олена.
А приблизно через півроку після того донька заявила, що вирішила жити у бабусиній квартирі, що стояла порожньою. Мовляв, ви давно мріяли, аби я мала особисте життя, то ось воно й починається. При цьому знайомити з новим другом, наголошує Олена Миколаївна, донька не обіцяла.
«Мене такий таємничий товариш дуже непокоїв, — пригадує жінка. — Котрогось дня прийшла до Олі, а двері відкрив... Сергій. Скандал був такий, що, певно, й сусіди чули».
На всі закиди Оля відповідала: «Мамо, я кохаю його!». А згодом повідомила, що вагітна... Нині моєму онуку вже три роки. Малий дуже схожий на Сергія.
«Ми з чоловіком обожнюємо нашого Славчика. Але я не можу змиритися, що наша донька тепер у ролі другої дружини, як у серіалі про «Роксолану», — знову плаче Олена Миколаївна.
Жінка зізнається, що не раз умовляла зятя дати спокій їхній Олі. Адже в нього є сім’я в Києві. «Та він стверджує одне й те, мовляв, Олю любив і люблю. А одружився «по дурості». А тепер не можу її залишити, бо дитину шкода», — переказує ту розмову пані Олена.
Жінка навіть думала розшукати в Києві дружину Сергія і все їй розповісти. Але потім відмовилася від свого задуму. Побоялася, що Оля їй ніколи цього не пробачить. «Боюсь втратити доньку, ще відвернеться від мене,— каже на прощання Олена Миколаївна. — Оце вам розказала — може, хоч полегшає на душі».
— Що у такій ситуації скажеш? Звісно, матері неприємно, що в її доньки все так склалося. Адже вона малювала зовсім іншу картинку її майбутнього — щоб вдало вийшла заміж, щоб був чоловік та діти. Але, на жаль, не в усіх так складається. Тому вона й дає тепер своїй доньці поради, вчить її. І робить це, звісно, з кращих спонукань.
Але виходить так, що бабуся нервує, донька також після розмов з нею, й усе це передається маленькому онукові. Я б порадила бабусі прийняти ситуацію такою, якою вона є. Оскільки донька вирішила, що цей чоловік її влаштовує, то це її рішення, її життя. Якщо вона щаслива з цим чоловіком, онук також не страждає, то бабусі, котра виконала свій материнський обов’язок, треба зберігати хороші стосунки у родині. Тож краще не втручатися, а займатися онуком. Бо для розвитку дитини важливо, що його люблять мама і татко, бабуся та дідусь.
Оксана Марків, фахівець з питань планування сім’ї:
— Є такий анекдот: мати каже своїй доньці, яка виходить заміж: «Не розповідай мені про свої сварки з чоловіком. Бо ти його вибачиш, а я — ніколи». Найімовірніше корінь проблеми захований ще в тих часах, коли Сергій зрадив Олю. Жодна мати не витримає, якщо її дитині зробили боляче. Оля про це вже забула, а мати пам’ятає і не може пробачити зятю. Вона не сприймає його в цій ролі. Навіть якщо Сергій завтра покине свою першу родину, стосунки з тещею від цього не покращаться. Бо вона вважає, що її доньці потрібний інший чоловік. От і все.
Їй здається, що зять добре влаштувався, маючи дві дружини. Їй і на думку не спадає, що йому, напевно, не так уже й добре розриватися між двома містами і двома сім’ями. І те, що він не кидає ні одну, ні іншу родини, між іншим, позитивно його характеризує — чоловік відчуває відповідальність перед обома жінками і дітьми.
Мати все намагається підшукати своїй доньці іншого чоловіка, але навіщо? Оля по–своєму щаслива в цьому непростому життєвому трикутнику, її все влаштовує, дитина має люблячого батька. Не влаштовує це тільки її матір, бо «все не як у людей». Але чи зробить бабусю щасливішим те, що її онук житиме з вітчимом, а донька з нелюбом? Припускаю, що жінка боїться повторення ситуації: уявімо, що Сергій вирішить повністю повернутися в київську родину, як удруге з цією зрадою впорається донька? Тому й шукає варіанти, щоб уберегти її від цього. Забуваючи, що її дівчинка давно вже доросла і має право сама будувати своє життя. Всім учасникам цієї історії треба дати час, щоб визначитися зі своїми почуттями. Може статися так, що тій же Олі ця ситуація набридне і вона вирішить покінчити з такими стосунками. Але то буде її рішення, а не нав’язане матір’ю. Матері слід спрямувати свою енергію в інше русло. Не руйнувати доньчину родину, а підтримувати, нагадувати: ми з батьком поруч і, щоб не сталося, ми допоможемо.
Ну що ж, продовжимо наш гастротур. Цього разу Польщею. >>
Костянтина Грубича немає сенсу представляти. Він — одне з найупізнаваніших медійних облич. >>
Запит українських споживачів на власний продукт зростає: Bacota Hills — молодий бренд українського крафтового вина з Поділля, популярність якого стрімко йде вгору. >>
У Терешківському ліцеї, що є опорним навчальним закладом Терешківської територіальної громади Полтавського району, учитель інформатики Віталій Помаз розробив комп’ютерну програму «Шкільна їдальня», що дає змогу батькам замовляти сніданки, обіди для своїх дітей із телефона через мобільний застосунок. >>
Днями у столиці побратими вкотре вшанували пам’ять члена Проводу НВР «Правий сектор» Тараса Бобанича. >>
У День захисників і захисниць, Володимир Зеленський вручив "Золоту Зірку" родині полеглого на «Азовсталі» Героя України Андрія Суботіна. >>