Про кохання — пристрасно і … жартома

Цей веселий і жвавий фарс має відверто розважальний характер. Постановник вистави Михайло Резнікович відмовився від хрестоматійного прочитання і створив власну сценічну версію п’єси. Він поглибив деякі акценти у розвитку сюжету і характери персонажів, що надає виставі більше людяності й актуальності. У спектакль стрімко уриваються музичні, ліричні і драматичні новели. В основу зонгів, які органічно вплетені в канву вистави, покладені вірші авторів різних часів і країн — Війона, Беранже, Верлена, Бальмонта, Євреїнова, Аскіназі, Сороки.

Важлива роль тут відведена хору, якого немає в п’єсі. Це своєрідні дзанні, слуги просценіуму, що запозичені з італійської комедії масок. У кульмінаціях конфліктів хор разом із героями, а іноді самостійно, виконує зонги–новели.

Головну роль старого Альбера грає народний артист України Борис Вознюк. Психологічна характеристика і водночас блискучість комічної винахідливості характерна для образу, який створює артист. Він більш довірливий, ніж молоді, його фантазії наївні, і в цьому їх чарівність. Він теж щиро кохає у своєму віці, вірить, що може подобатися молодій дівчині і навіть мати від неї дітей. Виникає новий, не реньярівський акцент у виставі, — адже в п’єсі старий злий, скупий, буркотливий... А у виставі він викликає співчуття, і часом виглядає більш людяним і щирим, ніж молодь, яка інтригує і обманює, хай навіть iз благородною метою. Таке трактування образу старого вносить певні трагічні нотки в комедію, адже у житті кумедне і трагічне поряд.

Рушійна сила інтриги, комедійна динаміка характерні для образу юної Агати у виконанні Ганни Артеменко. Старий Альбер тримає її в домашньому ув’язненні, щоб юна «пташка» не дісталася молодому супернику. Прагнучи свободи і незалежності, дівчина з величезною енергією бореться за своє щастя, пускаючи в хід усі засоби жіночої винахідливості. Актриса надзвичайно артистична, пластична, зонги у її виконанні — це не окремі номери, а суть героїні, її таланту перевтілюватися.

Реньяр, на відміну від інших авторів тих часів, велику увагу приділяв слугам. В «Шаленстві кохання» слуги Лізетта і Криспен виголошують найбільш блискучі і дотепні тексти, вони постійно перебувають на сцені як рівноцінні персонажі. Лізетта, служанка Альбера, у виконанні Ганни Гринчак — яскрава особистість. Вона розумна, волелюбна, її гра сповнена гумору і доброї іронії.

Зміна пристрастей і почуттів , що відбуваються на сцені, виразно звучить у музиці заслуженого діяча мистецтв України композитора Юрія Шевченка. Музика створює настрій кожної сцени, вокальні номери, зонги і хоровий спів підкреслюють індивідуальну характеристику кожного персонажу, стан його душі.

Народний художник Марія Левитська вигадала яскравий сценічний простір, який одразу створює особливий радісний настрій і для акторів, і для глядачів. Це візитівка вистави. У гармонійній єдності тут представлені художники різних століть — Ватто та Матісс, костюми у французькому стилі — все це створює відповідну атмосферу того часу. На контрасті сприймаються сучасні костюми учасників хору, які підкреслюють зв’язок часів.

Тетяна МОЦАРЬ