Слава, слава гегемону!

Американські кіноакадеміки згадали, що вони американці. Минулого року гору «Оскарів» отримав фільм, знятий у стилі чорно–білого німого ретро — «Актор», а тріумфаторами нинішньої, 85–ї, церемонії вручення найпрестижніших кінонагород США і, вважай, світу стали також стрічки «про те, як колись бувало». «Операція «Арго», «Лінкольн», «Джанго вільний» — усе це фільми історичні, точніше — фільми про історію США. Голлівуд є гегемоном кінематогрофічного ширвжитку майже у всьому світі. Черговим виплеском на екрани згаданих оскароносних стрічок він тепер понесе просвітньо–підручникову функцію — глядач вивчатиме кулуарну роботу президента Лінкольна над проведенням у Конгресі 13–ї поправки до Конституції США, яка відмінила рабство, і шпигунські справи ЦРУ під час Іранської революції 1979 року. Чи всі ці «історії про історію» є кіношедеврами після оскарівської церемонії — вже не суть важливо.

Кривавий вестерн «Джанго вільний» критики називають не найсильнішим у доробку Квентіна Тарантіно. Власне, ця картина і в попередній боротьбі номінантів не визначалася як претендент на головний «Оскар», претендував лиш її «висуванець» — новий фаворит Тарантіно Крістоф Вальц — на звання кращого актора другого плану. Несподіванок не сталося, і свою статуетку Вальц отримав.

Неамериканцю дивно, як могла картина «Лінкольн» претендувати на перемогу в десяткові номінацій. (Врешті, у сухому залишку після позавчорашнього вечора, фільм відзначено двома статуетками — за кращу чоловічу роль та кращому художнику–постановнику). Добротний, детальний, ідеологічно вивірений і водночас політично відвертий фільм про національного героя США з погляду глядача Старого світу є задовгим і нудним. Для нас це — фрагмент всесвітньої історії, для них, американців, — «їхнє все». (Такі самі характеристики, напевно, могли б дати «янкі», приміром, «Молитві за гетьмана Мазепу»). Недарма «родзинкою» церемонії в Лос–Анджелесі стало відеопривітання Деніелу Дей–Льюїсу, виконавцю ролі президента–визволителя, від першої леді США Мішель Обами. Країна, де трохи більш як півтора століття тому негри ще були рабами, має вже другий термін поспіль чорношкірого президента. Тож для внутріамериканського кіноспоживача стрічка «Лінкольн» — справді подія, яка несе радше не художнє, а символічне значення.

Шпигунські пристрасті, закрита тема, яка тільки–но відкрилася, і то завдяки старанням режисера Бена Аффлека, тема і виконання кінодектектива, зчитаного з життя спецслужб, — це стало запорукою успіху «Операції «Арго», названої кращим фільмом. Лише в 2004 році тодішній керівник ЦРУ Джон Тенет дозволив агенту Тоні Мендесу розповісти про події 1979 року — операцію зі звільнення в Тегерані американських дипломатів, які стали заручниками після встановлення в Ірані нової влади. Власне, йдеться не так про дипломатів, як про шістьох співробітників спецслужб, які працювали в країні. Саме для їх звільнення і вивезення з країни «посталого ісламського фундаменталізму» ЦРУ задіює карколомний план — операція порятунку відбувається під прикриттям начебто зйомок голллівудського фільму, дія якого розгортається в Тегерані. Іноді правда буває неправдоподібною. Але достовірність подій засвідчує і сам Тоні Мендес, який знявся у стрічці Бена Аффлека в епізодичній ролі. Сам режисер, як розповів Мендес у інтерв’ю Бі–Бі–Сі, виїздив на місце подій, йому показували ЦРУ і місця, де зустрічалися в 1979–му агенти, він проштудіював томи справи з iще не знятим грифом «цілком таємно». І — заслужив тріумф: «Оскар» за кращий фільм, а також за адаптований сценарій та кращий монтаж. Однак — знову–таки — «Операція «Арго» не є контраверсійним прочитанням подій іранської революції і гармонійно вписується у нинішній етап конфронтації Вашингтона з Тегераном.

Найбільше статуеток позавчора зібрав мальовничий, драматичний і добрий водночас фільм «Життя Пі» — чотири. Енг Лі, його «батько», був визнаний кращим режисером. Шкода, що не дають преміальних за виконання ролі кращої тварини — бенгальський тигр, який плив у одному човні з юнаком Пі, котрий дивом врятувався від корабле­трощі, на те заслуговує!

У натовпі нових оскароносців і повідомленнях про їхню радість якось загубився Міхаель Ханеке. Не дати йому за «Кохання» «Оскара» як за кращий зарубіжний фільм було просто непристойно. Тим часом сумну стрічку Ханеке про вічне, увінчану «Золотою пальмовою гілкою» Канна, напередодні «позолотили» ще й французи — «Кохання» зібрало аж п’ять переможних номінацій у національній кінопремії «Сезар».

В «обоймі» кіноакадеміків США ще лишалися роботи, які треба було якось відзначити. І натомість, наприклад, Еммануелі Ріва зі згаданої «Любові» кращою актрисою обрали Дженніфер Лоуренс («Мій хлопець — псих» реж. Девід Рассел). А щоб не образити творців «Знедолених», кращою актрисою другого плану назвали Енн Хетевей.

ПОІМЕННО

Кращий фільм — «Операція «Арго» (реж. Бен Аффлек)

Кращий режисер — Енг Лі («Життя Пі»)

Краща жіноча роль — Дженніфер Лоуренс («Мій хлопець — псих»)

Кращий актор — Деніел Дей–Льюїс («Лінкольн»)

Кращий фільм іноземною мовою — «Любов» (реж. Мiхаель Ханеке)

Краща чоловіча роль другого плану — Крістоф Вальц («Джанго вільний»)

Краща актриса другого плану — Енн Хетевей («Знедолені»)

Кращий оригніальний сценарій — «Джанго вільний» (реж. Квентін Тарантіно)

Кращий адаптований сценарій — Кріс Теріо («Операція «Арго»)

Кращий короткометражний анімаційний фільм — «Паперовий роман» (Джон Карс)

Кращий анімаційний фільм — «Вiдважна» (Марк Ендрюс, Бренд Чапмен)

Краща операторська робота — Клаудіо Міранда («Життя Пі»)

Кращі візуальні ефекти — «Життя Пі»

Кращий дизайн костюмів — Жаклін Дюрран («Анна Кареніна»)

Кращий макіяж та зачіски — Джулія Дартнел і група дизайнерів («Знедолені»)

Краща короткометражка — «Зараз або ніколи» (реж. Шон Крістансен)

Кращий монтаж — Вільям Голденберг («Життя Пі»)

Кращий художник–постановник — Рік Картер та Джим Еріксон («Лінкольн»)

Кращий саундтрек — Майкл Данна («Життя Пі»)

Краща пісня — «Скайфолл» у виконанні Адель (фільм «007: Координати «Скайфолл»

ГІРШЕ НЕ БУВАЄ

«Сутінки» отримали «Золоту малину»

Перед оголошенням лавреатів «Оскара» антипремія «Золота малина», до «журі» якої входять 650 осіб — як кінокритики, журналісти, так і глядачі, — назвала своїх «переможців». За підсумками голосування більшості «золотомалинників», а також інтернет–опитування, найгіршим фільмом року названо «Сутінки. Сага. Світанок: частина 2». Конкурували з «другими Сутінками» стрічки «Морський бій», «Велика пригода на повітряній кулі». Відповідно, найгіршим режисером став автор «Сутінків» Білл Кондоу. Найбільшим невдахою серед акторів названо Адама Сендлера, а серед актрис — Крістен Стюарт.