Розкол по «Фаренгейту 9/11»

      Від співвідношення прихильників чи противників фільму американського режисера Майкла Мура залежатимуть, як вважає більшість оглядачів, результати президентських виборів у США. За тиждень показу «Фаренгейт 9/11» зібрав 56 мільйонів доларів, це небувалий в історії випадок, коли прибутки від документального фільму зрівнялися з популярними блокбастерами. Журналісти жартують, обігруючи відомий фантастичний роман Рея Бредбері «Фаренгейт 451», що «Фаренгейт» Мура — це температура повітря, при якій плавиться асфальт, на якому стоять черги в кінотеатри на перегляд фільму. А температура напруги дискусій з приводу фільму перевершила недавні дискусії навколо «Пристрастей Христових» Мела Гібсона.

      Популярність фільму обумовило кілька факторів: по перше, його зміст. Сам режисер скупо відповідав інтерв'юерам: «Мій фільм — це мій погляд на події до і після 9/11 та пояснення, чому президент Буш мусить залишити Білий дім». Ідеться про те, як Буш прийшов до влади, передісторію трагедії «9/11», дні трагедії (без використання кадрів самої трагедії) і про справжні, на думку автора, причини війни в Іраку, які не збігаються з офіційною версією. Це жорстока, безкомпромісна критика політики президента США Джорджа Буша-молодшого.

      По-друге, найкращу рекламу фільму зробила компанія «Дісней», яка ще задовго до Канн відмовила своїй дочірній компанії «Мірамакс» випускати фільм на широкий екран. Їхній навіть миттєвий сумнів щодо показу зробив свою справу. Цікавість народу з цього боку була підігріта до кипіння.

      І довершив справу цьогорічний Каннський кінофестиваль, де «Фаренгейт 9/11» отримав найвищу нагороду «Золоту пальмову гілку» (другий в історії цього фестивалю випадок нагородження документального фільму). З Канн Мур повернувся додому героєм для одних і зрадником Америки для інших.

      Майже два місяці мас-медіа через своїх коментаторів нагнітали обстановку до виходу фільму, а сьогодні своє слово мовлять звичайні глядачі. Вислухала кілька радіодискусій і висловила свої думки. Повірте, стало моторошно від полярності думок, оцінок, категоричності. Від «Мур — брудна особа», «Мур зробив гидку роботу», «Фільм-брехня», «Вражений тупістю цього фільму» до «Фільм геніальний, правдивий, майстерний, який мусять подивитися всі без винятку».

      І таки, правда, що треба. Щоб задуматись над фактами, зібраними по темі за останні десятиріччя. І неправда, що у фільмі змонтовано лише відомі факти. І неправда, що фільм позбавлений журналістського розслідування. Хоч би з приводу сімейного нафтового бізнесу Бушів, який вивів президентську родину на дружні стосунки з верхівкою Саудівської Аравії, як головного постачальника оливи для Америки. Рябить в очах від національних вбрань гостей Бушів з цієї самої Аравії. І щонайменше дивно в контексті сьогоднішнього дня дивитися на цих офіційних осіб, яким Буші потискують руки (звичайно, ще до трагедії). Адже ми знаєм, що майже всі терористи, які викрали чотири авіалайнери і вбили три тисячі невинних, за походженням — аравійці, думаю, не всі глядачі знали до Мура і про бізнесові стосунки сім'ї Бушів та інших техасців-товстосумів з сім'єю бен Ладена. І ніхто із дискутуючих — захисників головного героя фільму — не пояснив поки що факт, показаний у фільмі: у перші після трагедії дні в небо, як виняток, піднявся літак із втікаючими родичами бен Ладена. Гуманність? Захист від самосуду? Можливо. Та в ці дні такого імунітету були позбавлені у США тисячі інших людей «східної зовнішності», яких поліція хапала просто на вулицях. А ті, що мали відношення до фінансування терористів, благополучно «вмили руки».

      А чи бачили ви, читачу, раніше, як виглядає і мислить вголос під час ділового зібрання, а потім напівприватної бесіди верхівка нафтової корпорації «Халібертон», до якої має безпосереднє відношення віце-президент Чейні? Та вони ще задовго до захвату Багдада підраховували майбутні прибутки! І ні словечка про дарунок свободи і демократії простому іракському народу і визволення його від диктатора Хусейна. Нічого нового: прибутки — ось головна і рушійна сила політики. Війна в Іраці — друга і найважливіша тема документальної стрічки Мура. Розслідування комісій і весь світ уже сказали своє слово: офіційна версія причин війни виявилася хибною.

      Як на мене, то це перш за все антивоєнний фільм. І я не можу не розділити його пафос. Не можна без сліз дивитися на пошматовані тіла, відірвані руки та ноги американських хлопців, слухати їхнi розгублені відповіді. А згадайте, хто вже подивився фільм, або зверніть увагу ті, хто збирається це зробити, на слова і почуття американської матері, яка зачитує останній лист загиблого сина... А кладовище, зняте згори, усіяне безкрайньо білими надгробками! Під кожним каменем — загублене молоде життя... Ви особисто і після цього фільму впевнені, що ці хлопці загинули, захищаючи американський дім? І що вони воювали там проти терористів? І що вони впроваджують там бажану демократію? Американець Мур своїм мистецьким твором висловив власне бачення проблеми: силою можна звільнити інший народ від тирана, але кров'ю свободу не насаджують.

      Прихильники політики адміністрації Буша сьогодні стали противниками Мура, називають його антипатріотом. Я як глядач фільму такого висновку не поділяю. Його можна назвати лише антибушівцем. Так, місцями можна відчути педалювання сарказму щодо свого героя і його оточення. Але це авторська позиція, і вона не дає підстави звинувачувати режисера у брехливості. Брехня чи правда у фільмі — ми скоро пересвідчимось. Якщо Джорж Буш подасть позов у суд проти Майкла Мура за брехливі факти... А якщо ні, то все зрозуміло. Мур антиамериканець? Згадайте або зверніть увагу на закінчення фільму: розумні обличчя молодих людей з типовими американськими посмішками. Вони та відповідне музичне тло створюють почуття впевненості, надії. Він все-таки підібрав кадри, які демонструють його красномовне позитивне ставлення до своєї країни. Ну хотів би він, щоб Америка не опинилася в такій критичній ситуації, коли сьогоднішню зовнішню політику США критикує не тільки Майкл Мур — простий, товстий, небритий дядько з Мічігану у вічній бейсболці , а заодно лауреат «Оскара» і каннського гран-прі «Золота пальмова гілка». І не він один критикує Буша, згідно з рейтингом, половина американців не буде за нього голосувати. А ще ж не вечір.

      Сьогодні «Фаренгейт 9/11» став соціальним явищем, лакмусовим папірцем, що розділив американське суспільство на два табори з діаметрально протилежними політичними поглядами. Одні — затяті противники республіканців на чолі з Бушем, інші — їхні заступники. Місяць іде фільм на екранах, і рівно стільки ж не вщухають щоденні запеклі дискусії в суспільстві, в усіх ЗМІ і на побутовому рівні. Виникають елементарні сварки між приятелями і колегами. Ось один красномовний факт, учора опублікований у пресі («Новое русское слово»): на днях відбулася щорічна зустріч представників Національної асоціації освіти США, її голова Рег Уївер в своїй промові різко критикував Джорджа Буша і міністра освіти Рода Пейджа та закликав усіх учителів країни голосувати проти Буша в листопаді ц. р. Усі учасники отримали листівки з запрошенням прийти на зустріч із кандидатом від демократів Джоном Керрі й одночасно на перегляд фільму Майкла Мура. І там же збунтувалися вчителі-республіканці, які складають четверту частину членів асоціації, заявивши: будете на нас тиснути антибушівськими промовами — зірвем збори! (До слова, Уївер назвав цифри: за рахунок коштів, уже потрачених на війну в Іраці, можна було б відправити в школу понад 17 млн. дітей, купити медичне забезпечення понад 51 млн. дітей, найняти ще 2 млн. вчителів).

      Безсумнівно, фільм Мура матиме вплив на листопадові вибори. В будь-якому випадку він стане документальним свідченням сьогоднішнього періоду американської історії, яку хочеться зрозуміти всім без винятку, незалежно від місця проживання.

Лідія КОРСУН.