«Мистецтво що, кому i скiльки»

У Тетяни Дем’янiвни Попової час розписаний по хвилинах. Лекцiї, конгреси, зустрiчi з зарубiжними метрами гомеопатiї й прийом пацієнтів — скрізь якимось неможливим чином встигає ця тендiтна жiнка. Заслужений лiкар України, почесний президент Асоцiацiї гомеопатiв України, видатний гомеопат, учнi якої працюють в Українi, Росiї, Польщi, Молдовi, Угорщинi, Австрiї, Ізраїлi. Її iм’я вiдоме далеко за межами України.

Тетяна Попова — представник знаменитої династiї лiкарiв–гомеопатiв Попових. Її батько Дем’ян Попов свого часу прийняв близько мiльйона пацiєнтiв з усiх–усюд колишнього Радянського Союзу. У самої Тетяни Дем’янiвни — три сини, всi — гомеопати.

Феномен Дем’яна Попова

— Тетяно Дем’янiвно, ваш батько Дем’ян Попов за свою багаторiчну практику лiкаря–гомеопата прийняв близько мiльйона пацiєнтiв. Менi здається, що це — поза межами людських сил. Чи це все–таки легенда?

— Це правда. І бiльшостi хворих вiн допомiг. Свого часу йому докоряли, що надто швидко приймає пацiєнтiв, але ж треба робити висновки за результатами. Колишнi пацiєнти i зараз згадують: Дем’ян Попов був скупий на слова, швидко працював i успiшно лiкував. Колишнi хворi назавжди залишилися прихильниками гомеопатiї: цю вiру вони передали родичам, знайомим. Тисячам людей. До Дем’яна Попова по допомогу зверталися члени полiтбюро ЦК КПРС, українськi можновладцi тих часiв. Коли його не стало, цю естафету перебрала я. Але батько нiколи не роздiляв, чи то член полiтбюро, чи звичайнiсiнький слюсар. Вiн учив: «Гомеопатiя — проста наука. Головне в нiй — правильно пiдiбрати лiки. Але для цього потрiбно мати надзвичайну чутливiсть, гарну пам’ять, глибокi знання iсторiї медицини, бути тонким спостерiгачем».

Я завжди пригадую слова Леонардо да Вiнчi: «Треба робити так, щоб твоя праця була непомiтною...» Батько був прикладом цього. Його успiхам у гомеопатiї сприяло й те, що вiн прийшов до неї вiд хiрургiчного столу. Батько був хiрургом вiд Бога! Звiдси його надзвичайно точнi дiагнози. Вiн знав усi таємницi людського тiла i психiки. Я теж прийшла в гомеопатiю з хiрургiї i не раз брала скальпель до рук. За його порадою...

Не завдаючи шкоди органiзму людини

— Так що це за наука — гомеопатiя? У чому її вiдмiннiсть вiд традицiйної терапiї чи фiтотерапiї?

— Гомеопатичнi лiки ґрунтуються на мiкродозах: вони не завдають шкоди людському органiзму великою кiлькiстю хiмiчних речовин, що iнодi обертається для хворого бiдою. Гомеопатiя своїми мiкродозами викликає зворотну реакцiю органiзму — мобiлiзує його власнi захиснi механiзми. І тодi хвороба вiдступає. Не можна плутати гомеопатiю з фiтотерапiєю. Фiтотерапiя — це лiкування травами, а гомеопатiя — лiкування мiкродозами за особливими принципами, типовими лише для неї. Цi принципи ґрунтуються на законi подiбностi й означають, що для лiкування вiдбирають такi речовини, котрi самi можуть спричинити хворобливий стан. Гомеопатiя використовує весь арсенал природи: вiд простого кремнiю до золота, вiд комахи до кита, хоча бiльшiсть лiкiв усе ж має рослинне походження. Лiки в гомеопатiї добирають iндивiдуально — враховують не лише дiагноз захворювання, а й симптоми недуги: фiзiологiчнi, психологiчнi особливостi людини, спадковiсть. Я завжди уважно спостерiгаю за пацiєнтом, котрий уперше приходить до мене на прийом: вивчаю його обличчя, мiмiку, жести, його ходу. Такi спостереження дають менi дуже багато...

— Панi Тетяно, трохи детальнiше, будь ласка, про «закон подiбностi».

— Вiзьмiть звичайнiсiньку цибулю. Цей харчовий продукт може призвести до печiї у слизовiй оболонцi, болю у шлунку. У виглядi гомеопатичного препарату спроможний вилiкувати те саме явище. Скажiмо, при сезонному катарi. Отрута змiї уражає серцево–судинну та кровотворнi системи живого органiзму, а в мiкродозах може бути корисною при гiпертонiчнiй хворобi, капiляротоксикозi. Свинець може стати причиною невритiв i навпаки — лiкувати їх.

У наш час ми все частiше зустрiчаємося в побутi з рiзними хiмiчними речовинами: сполуками фосфору, мiдi, алюмiнiю. Одного разу до мене прийшла молода жiнка, вона страждала на вiдсутнiсть апетиту, болi у шлунку, скаржилася на сухiсть шкiри, в’ялiсть. За дiагнозом був гiпоацидний гастрит: звичайнi лiкарськi засоби не допомагали. Усе вказувало на отруєння алюмiнiєм. Я запитала, чи не було у хворої контакту з цим металом. З’ясувалося, що жiнка фарбувала волосся фарбою, до складу якої входив... алюмiнiй, причому в значнiй кiлькостi. Я виписала гомеопатичний препарат, до складу якого також входив алюмiнiй — мiкродози. Невдовзi вона одужала. Ось так спрацював «закон подiбностi».

Згадаймо про улюблений напiй мiльйонiв — каву. Вона може бути i харчовим продуктом, i лiками, i... отрутою. Навiть невелика порцiя кави здатна завдати шкоди, а велика, навпаки, користь. Усе iндивiдуально. Кофеїн звинувачують у тому, що вiн уражає шлунково–кишковий тракт, дiє негативно на очi. Серед мiжнародного товариства гомеопатiв навiть побутує думка, що деякi сюрреалiстичнi картини — результат вживання надмiрної кiлькостi кави. Вона може гранично збу­джувати серцево–судинну i нервову системи. А ми, гомеопати, часто вмiємо так приготувати цей напiй, використовуючи мiкродози кавового зерна, що напiй стане заспокiйливим, ефективним засобом вiд безсоння. Це мистецтво — що, кому i скiльки.

«У гомеопатiї завжди була складна доля»

— До речi, вiдомi люди культури теж не цуралися гомеопатiї, — продовжує Тетяна Дем’янівна. — Мистецтвом гомеопатiї володiв наш земляк, вiдомий письменник, лексикограф, етнограф Володимир Даль. Батько знаменитого фiзика П’єра Кюрi також був гомеопатом. Лiкар за фахом i талановитий письменник Михайло Булгаков добре знав гомеопатiю i користувався цим методом. У Паустовського є роман «Велике життя», а в ньому роздiл «Порцiя отрути». Герой роману давав своїм пацiєнтам у мiкродозах рослину, за допомогою якої лiкував тяжкi хвороби. У значнiй кiлькостi ця болотна рослина була отруйною. Ось вам прихована форма використання гомеопатiї. Костянтин Паустовський говорив: «Письменництво — це стан, а не заняття...» Я те саме хочу сказати про гомеопатiю: для мене вона більше, нiж професiя. Це спосiб мислення i бачення. Моє вухо саме слово «гомеопатiя» сприймає чiткiше за iншi слова. Гомеопатична лiкувальна система завжди зайнята всiєю людиною. У цьому її найперша вiдмiннiсть вiд iнших систем лiкування. Ми лiкуємо лю–ди–ну. Не виразку, не головний бiль, не аденому простати — ми лiкуємо людину, в якої виразка, головний бiль, iншi негаразди. І гомеопатiя допомагає людинi одужати своїм, природним шляхом, притаманним лише їй.

— Будь ласка, окреслiть спектр хвороб, якi лiкує гомеопатiя.

— Найчастiше пацiєнти звертаються до нас iз хронiчними проблемами свого здоров’я. Це алергiйнi захворювання, шкiрнi недуги, неврози, депресiя, розлади сну, хвороби суглобiв, ревматизми, шлунково–кишковi та ендокриннi проблеми, широкий спектр дитячих недуг.

— Тетяно Дем’янiвно, яке ставлення традицiйної медицини до гомеопатiї?

— За багато рокiв вiдбулося мало змiн. Зараз не iснує такої спецiальностi, як лiкар–гомеопат. Та в нас i за кордоном постiйно зростає кiлькiсть лiкарiв, якi використовують гомеопатiю.

— Наскiльки менi вiдомо, при вашому гомеопатичному центрi iменi Дем’яна Попова вже десятки рокiв iснує школа, яка готує спецiалiстiв–гомеопатiв.

— Так, її заснував ще мiй батько. Тут навчалися i навчаються представники далекого та близького зарубiжжя, з багатьох країн Європи i не тiльки... Вони вивчають основи гомеопатiї, потiм приїздять на курси пiдвищення квалiфiкацiї. Існує по­стiйний професiйний обмiн знаннями школи київської з вiдомими гомеопатичними центрами захiдних країн, США, Канади.

Нам не потрiбно особливого ставлення до гомеопатiї з боку офiцiйних кiл. Знаєш гомеопатiю — застосовуй на здоров’я. Узагалi, у гомеопатiї завжди була складна доля. Їй уже понад 200 рокiв i весь час точилася боротьба за iснування. Знаєте, що рятувало її? Сильнi свiту цього вдало лiкувалися завдяки гомеопатiї ще в iсторичнi часи.

«Спiвчуваю людям, якi з вiком не стають добрiшими»

— Батьковим шляхом одразу вирішили піти?

— Не вiдразу. Спочатку вступила на фiлологiчний факультет унiверситету. В першому семе­стрi зовсiм молодий викладач дав завдання написати твiр про свого улюбленого поета. Для мене це був Сергiй Єсенiн. Наступного дня на лекцiї викладач запитав невдоволено: «Кто написал о Есенине?!». Запанувала тиша, i я зрозумiла, що це iм’я — крамольне в державi. Я пiшла з аудиторiї i бiльше не повернулася... Хотiла стати викладачем, однак доведеться працювати за певною визначеною програмою. Але ж хотiлося самостiйної професiї. Батько порадив iти в медицину. І я не жалкую. Гени Дем’яна Володимировича перемогли...

— Тетяно Дем’янiвно, у вас є своя формула життя, довголiття, людського успiху?

— Спiвчуваю людям, якi з вiком не стають добрiшими. Якi не вмiють терпiти, не розумiють, що вiк — це не лише бiда, а якоюсь мiрою щастя. Я нiколи не скаржуся на роботу, хоча й втомлю­юся. Я не радитиму, як харчуватися, рухатися, працювати. Нехай кожний поведе розмову з собою: про своє життя, про те, що вiн зробив доброго i не дуже... Якщо зробив бiльше негативного, ще є час стати iншим, навчитися користуватися власним життєвим досвiдом. Адже чужi помилки не вчать.

ДО РЕЧІ

Пані Тетяна є великою шанувальницею театру. Тому коли наша розмова виходить за рамки медицини і ми переключаємося на мистецтво, зокрема виставу за творами Лесі Українки, не втримуюся, щоб не поцікавитися: якби Леся була нашою сучасницею, чи можна було б вилiкувати її за допомогою гомеопатiї?

— Якось пiсля спектаклю пiшли з подругою до музею Лесi Українки — я довго вдивлялася в її портрет. Дома проаналiзувала хворобу поетеси i зробила висновок: гомеопатiя могла б допомогти їй. Я навiть написала у своїх нарисах, що якби Даль не сидiв так просто бiля вмираючого Олександра Пушкiна, а лiкував тiєю самою гомеопатiєю, то, можливо, врятував би його...