Дивітеся — побачите

Відкриття одночасно трьох нових виставок плюс реекспозиція постійної колекції PinchukArtCentre — звична практика для інституції Віктора Пінчука. Яка «змазує» навіть теоретичну можливість осмислити і проаналізувати експортний «виставковий продукт» і наш, вітчизняний. Як ви уявляєте собі побіжний аналіз кількох проектів англійських концептуалістів, побратимів Деміена Хьорста по групі «Молоді британські художники» Джейка та Діноса Чепменів, кількох проектів дивовижного гуру мультимедіамистецтва Тоні Оурслера, хрестоматійно відомих і нових, і свіжого проекту Олексія Салманова «У лісі дешевше»? Для глядача це чотири поверхи ребусів і кросвордів, які часто, на жаль, залишаються в пам’яті у вигляді атракціонів. На велелюдних світських вечірках відкриття, де тусуються creme de la creme української арт–сцени та публічні люди Києва, і страшні діорами з тисячами олов’яних потішних гестапівців і їхніх жертв («Усе зло світу»), і переведені в скульптуру жахіття Гойї («Секс І») братів Чепменів, і трансові «Замки» та огидно–прекрасні відеоскульптури «Карикатури» Оурслера здаються веселими і забавними. А от задокументований перформанс Олексія Салманова у Нью–Йорку видається концептуально серйозним від початку: київський художник ходив по Манхеттену з табличкою «Куплю Манхеттен за 25 юанів», таким чином намагаючись відновити історичну справедливість (колись європейці купили цей острів у індіанців за пригорщу намиста, що коштувало 24 долари) і повернути серце Нью–Йорка аборигенам. Фотографії і відео дають змогу і спостерігати за процесом, і порефлексувати на теми історичної справедливості й глобальної капіталізації.

Що за формальні придирки, скажуть співробітники Pinchuk­ArtCentre, це наш звичний формат, усі критики і журналісти підлаштувалися під нього. Насправді якраз колосальна наповненість смислами і багатошарові асоціативні ряди циклів Чепменів і Оурслера змушують жалкувати за неможливістю повноцінно пройтися лабіринтами мистецьких фантазій — давно не було таких сильних і щільних виставок! Чепмени, які в 2000 році вперше «збудували» з олов’яних гітлерівців своє «Пекло», ніби зліпили, переставили місцями і по–своєму розфарбували картини Босха, у 2008 р. відновили втрачену в пожежі інсталяцію під назвою «Трикляте пекло», для Києва в новій версії зліпили пекло Бабиного Яру. Їх славнозвісний чорний гумор у Росії, наприклад, викликав протести (почекаємо, поки наші ортодокси дійдуть до виставкової зали), а самоіронія подобається всім і завжди — інсталяцію зі зменшеними копіями своїх робіт із пап’є–маше брати назвали «Лайноспектива»..

Класик відео–арту Тоні Оурслер, який називає себе діджеєм ідей, крім іншого, пропонує переглянути в окремій кімнаті... власні музичні кліпи на композиції Sonic Youth, Beck, Кіма Гордона, Стівена Вітелло, Гленна Бранка і останню відеороботу на новий сингл Девіда Боуї Where Are We Now?.

...Замість висновку я потішуся з того, що вхід у ПінчукАртЦентр безкоштовний, бо для осягнення виставлених творів потрібно зробити «кілька підходів до снаряда».

Виставка триватиме до 21 квітня.