Присмерк Заходу?

Суботнього вечора призи 63–го міжнародного кінофестивалю у Берліні було вручено. «Золотого ведмедя» віддали румунській картині «Поза ембрiона» режисера Каліна Петера Нітце, що є справедливим. Рідкісний випадок: критики, себто журі ФІПРЕССІ, також визнали цей фільм найкращим. Гран–прі журі — «Срібного ведмедя» — вручено боснійському режисеру Данісу Тановичу («Випадок із життя збирача металобрухту»), і це так само мотивовано. Деякою несподіванкою є присудження призу за краще виконання чоловічої ролі непрофесійному актору з тієї ж боснійської стрічки — Назіфу Мунджичу. А от «Срібний ведмідь» як кращій актрисі фестивалю Пауліні Гарсіа із фільму «Глорія» виглядає цілком закономірним. Драма про двох лесбійок «Вік+Фло бачили ведмедя» канадського режисера Деніса Коте таки справді побачила не просто приз імені фундатора фестивалю Альфреда Бауера, а й «Ведмедя», звичайно, срібного — «за фільм, що відкриває нові перспективи». Очолюване відомим режисером Вонгом Карваєм журі побачило перспективи й у комедійній «роуд муві» «Принц Авеланч» американця Девіда Гордона Гріна (кажуть, аж надто схожій на ісландську стрічку «Інший шлях»). А відтак «Срібний ведмідь» за кращу режисуру віддали Гріну — хай американці хоч чимось утішаться. Дебютна картина 28–рiчного казахського режисера Аміра Байгозина «Уроки гармонії» була відзначена за видатну операторську роботу Азіза Джамбакієва, що теж правильно. І, нарешті, «Срібний ведмідь» за кращий сценарій віддано (заочно) іранцю Джафару Панахі (фільм «Закрита завіса») — політично вмотивоване рішення; не дати нічого стрічці було би якось некоректно, хоча на загальному тлі великого конкурсу фільм виглядав не надто конкурентоспроможним.

Головне враження од цьогорічного Берлінале — незвично сильна конкурсна програма. Останні років десять тільки й чулися нарікання на те, що «Берлін занепадає», а «команда Коссліка не відає, що творить», обираючи часом не просто слабкі картини, а й ті, що ніяк не вписуються у декларовані принципи фестивального програмування. І ось маємо зовсім інші враження — серед призерів з десяток сильних фільмів. Що відрадно для нас: фільми зі Східної та Центральної Європи виглядали сильнішими за американські, французькі чи німецькі стрічки.

Простий приклад пісного західного кіно — останнього «трудового» фестивального дня показали конкурсну французьку стрічку «На моєму шляху» режисерки Емманюель Берко. У головній ролі мегазірка Катрін Деньов, яка грає жінку під 60, чиє життя застигло в одній рутинній точці, й аніруш. Кращий спосіб щось поміняти — вирушити в дорогу. І все перевернеться, все набуде нового сенсу. Аж до приємного сексу під фінал зi своїм ровесником (усе частіше бачиш на екрані, як люди пенсійного віку з молодим завзяттям займаються «цим ділом»; такий собі «агітпроп» на користь тези про те, що сексу будь–який вік людський надається)... Матеріал багато в чому схожий на ту саму «Глорію». Схожий, одначе історія виглядає провінційно у повному сенсі слова. Страшно сказати — це стосується і Деньов, якій вочевидь не під силу було здолати схематичність режисури, що просто фотографує мандри своєї героїні. У підсумку — нудно, заледве утримуєшся в глядацькому кріслі до фіналу. Хіба що з поваги до Катрін Деньов.

Ще катастрофічніше виглядає фільм «Перед опівніччю» Річарда Ланкастера, який кожні дев’ять літ зводить своїх героїв у новій країні. Навіщо він це робить? Таке враження, що режисер уже й сам не знає. Так, звичка.

Натомість фільми з Румунії, Боснії, Польщі («В ім’я...» Малгошки Шумовської), Казахстану (стрічка «Уроки гармонії» Еміра Байгазина — це безкомпромісно жорстка картина сучасного казахського суспільства), Росії (фільм Бориса Хлєбнікова «Довге щасливе життя» не отримав жодного призу, що не применшує ні його блискучого професіоналізму, ні жорсткої рефлексії щодо стану Росії і росіян, які прошкують до «загибелі всерйоз») вразили як високим рівнем мистецтва, так і відвагою в аналізі життя як такого — в усій його необробленості, жанрово–стильовій неоформленості. Враження, що східноєвропейське кіно, яке Берлінале в останні роки не надто балувало увагою, нині набирає очки. Хотілося б вірити, що це надихне і наших кінематографістів на подвиги, і не тільки фестивальні.

P.S. Докладніше про підсумки фестивалю, що відкрив світовий кіносезон–2013, читайте у найближчих числах «УМ».