Богдан Бенюк: Вас тут 450, а там тисяча глядачів чекає!

Богданові Бенюку як політику скептики відводять у парламенті роль «весільного генерала». Мовляв, його основна заслуга — відоме й улюблене народом обличчя, яким він має поліпшувати імідж своєї партії.

Однак від більшості «зірок» у виборчих списках народний артист України Бенюк усе–таки відрізняється. У політику він прийшов не випадково і не перед самими виборами. До лав ВО «Свобода» Богдан Михайлович вступив ще 2004 року, коли політична сила Олега Тягнибока була непопулярною, а сам лідер партії мав чи не від’ємний рейтинг через свої різкі висловлювання на Яворині. Після того рейтинг націоналістів зростав, і в 2010–му Бенюк став одним із п’яти депутатів Київської облради від «Свободи», а тепер — пройшов до парламенту як другий номер списку ВОС.

Такі привілеї Бенюк має пропри те, що не є найбільшим активістом «Свободи». Артист хоч і проводить зустрічі з виборцями та їздить з агітаційними турами, але його рідко зустрінеш на масових акціях протесту за участю однопартійців. І причина тут не лише у зайнятості в театрі. Попри спільні з Тягнибоком ідеологічні погляди, Бенюк не є радикалом у діях. Його не побачиш у сутичці біля парламентської трибуни, із пилкою біля огорожі ВР чи в натовпі штурмувальників Київської міськадміністрації. Зате знаменитого націоналіста–лицедія можна зустріти на різних подіях з ідеологічно неблизькими політиками. Свого часу набув розголосу відеоролик, у якому опозиційний Бенюк залюбки співає караоке разом з «регіоналом» Добкіним та міністром культури Кулиняком.

Добряк, гуморист, усюди свій — ці риси відрізняють його від більшості «свободівців». Чи не заважають вони в депутатській роботі, Богдан Бенюк розповів в інтерв’ю «УМ».

«Для мене робота у Верховній Раді припиняється о 18:15»

— Пане Богдане, чи у вас зараз змінилися пріоритети — спочатку робота народного депутата, а вже потім — актора?

— Головне для мене — сім’я, дружина, діти, а потім уже — купа роботи. Якби мені сказали — вибираєш дружину чи Верховну Раду, я б, ясно, обрав дружину. А якщо театр чи дружину? Ясно, що теж дружину!

— Але все ж уявімо ситуацію: в парламенті розглядають надважливий спірний законопроект, засідання затягується до пізнього вечора, а у вас на вечір запланована вистава. Що будете робити?

— Я скажу: все, для мене робота припиняється о 18:15. Бо вас тут (у сесійній залі) 450, а там понад тисяча глядачів чекають.

— Офіційно вам довелося звільнятися з театру через заборону сумісництва. А неофіційно — все по–старому?

— Я ту кількість вистав, яку грав, граю далі. На лютий у мене 14 вистав заплановано, на березень — 16, ми ще з театральною компанією їздимо. Змінилося лише в репетиційному плані. Бо я тепер шукаю час на репетиції, від того страждають мої партнери, які мусять під мене підлаштовуватися, коли я буду вільним.

Але в той тиждень, коли Верховна Рада працює в комітетах, — легше. Бо комітет мій знаходиться прямо над театром, на Банковій — і я бігаю туди–сюди, воно все поруч. Потім іде тиждень роботи з виборцем, так що можна знаходити час.

— А хоч була на мить думка зовсім залишити акторство на користь політики?

— Театр буде постійно в мені, поки живу я на цьому світі. Остання моя прем’єра була в «Чайці» за Чеховим на початку лютого. Невдовзі художній керівник нашого театру Станіслав Мойсеєв ставитиме виставу нашого українського класика, думаю, в травні буде прем’єра, але наперед назву не кажу — думаю, вона ще буде змінена.

Найближчі мої плани в кіно — фільм «Урсус», це німецько–грузинсько–український фільм про революцію 1991 року, яка відбувалася в Тбілісі. Я гратиму грузина українського похо­дження на прізвище Гоголь.

І театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» живе. На день незалежності ми обов’язково будемо мати нову виставу.

«Наскільки вкрав гроші, така і машина в мене є»

— А статусу підприємця із власною компанією довелося позбутися?

— Так, я був приватним підприємцем. Але закрив свій рахунок, де в мене було 4,5 тисячі гривень. То треба було закрити, бо не можна з такими грошима входити у Верховну Раду, треба їх мати набагато більше (сміється. — Авт.).

Коли я на своєму автомобілі, а в мене «Нива–Шевроле», приїжджаю до парламенту, то виглядаю білою вороною на тлі тих машин, які там стоять. Але мене це тішить. І коли ДАІшник мене зупинив і побачив, що я за кермом, він так скривився і сказав: «Це ви?..» На що я йому відповів: «Наскільки вкрав гроші, така і машина в мене є». Він мене зрозумів, кивнув головою і відпустив.

— Але все ж таки, як вам здається, чи робота артиста й депутата не заважають одна одній — не лише в питанні часу, а й у питанні ідеології? Згадаймо історію з Русланою, яка в статусі депутата від «Нашої України» виступала на концерті на замовлення компанії Рената Ахметова… Як ви будете чинити в таких випадках?

— Я в цьому нічого страшного не бачу. Руслана виконувала свою роботу артиста, а артист живе на сцені і за рахунок сцени. Якщо я виступатиму на концерті, де в залі буде сидіти Ахметов, то що тут страшного? Я відмовлятимуся від виступів лише тоді, якщо їх замовлятимуть вороги України.

— А як у партії ставляться до такої позиції? Керівництво «Свободи» часом не сварило вас за пісні з Добкіним та Кулиняком?

— А чого мали сварити? Ви вважаєте Добкіна чи Кулиняка ворогами України? І що — це була погана пісня «Рідна мати моя»?

Я вам більше скажу — я знайомий і з Президентом Януковичем, і з Ющенком. Всіх знаю, але це не заважає мені дотримуватися тієї точки зору, якої треба дотримуватися в нашій країні, і вказувати опонентам, що їхній спосіб існування не має перспективи в моїй нації.

— У Верховній Раді ви бачите хоч одного ворога?

— Якби ми були з усіма заклятті вороги, які б не могли знайти спільної мови, то нам треба було б у збройному конфлікті це з’ясовувати, а не в парламенті.

Люди в Партії регіонів, КПУ, «УДАРі» чи «Батьківщині» — вони є різні, не буває святих людей. Але знайти порозуміння навіть із тим, хто абсолютно іншого світогляду, — це найважливіше, що треба робити. І якщо треба буде, то Партія регіонів ітиме з нами на те, щоб підтримати той чи інший законопроект. І навпаки: нам що, не голосувати з ними тільки тому, що вони — Партія регіонів? Ми тоді нічого не зробимо в парламенті.

— Вас від однопартійців відрізняє саме ця особлива дипломатичність та комунікабельність. Як ви взагалі ставитеся до бійок у парламенті, які спалахують з ініціативи «Свободи»?

— Ну таке буває в усіх парламентах світу — коли вже не можуть знайти спільної мови, то як аргумент у хід ідуть кулаки.

А коли мене питають, чому я не б’юся, я відповідаю: мені та Кличку промоутер забороняє це робити.

А якщо серйозно, я не є бійцем, бо мені 56 років. Якщо ми будемо пхатися туди, де тридцятирічні та сорокарічні хлопці, то будемо лише заважати.

«Кожен народ має свою толерантність»

— Власне, майже всі ваші колеги зі «Свободи» — люди значно менш толерантні. А ви ще й є членом Комітету ВР з прав людини. Як ви ставитеся, наприклад, до вимог людей з іншою сексуальною орієнтацією?

— До речі, до «Свободи» пишуть листи різні організації. Зокрема, з побажаннями, як ми маємо перетворюватися на європейську державу. Є лист і про законопроект, що був прийнятий у першому читанні з приводу заборони пропаганди гомосексуалізму. Пишуть, що він дискримінує геїв, бісексуалів та трансгендерів і цим суперечить європейським та міжнародним договорам у сфері прав людини. Просять, щоб ми цей законопроект скасували.

Але ніхто у світі не відміняв найважливішого — традицій, які існують в тому чи іншому народі. Кожен народ має свою толерантність і свою духовність. І в нас з приводу цих речей є свої традиції, які ми маємо шанувати та під них підлаштовувати всі ті закони, які існують у цілому світі. Треба дивитися, чи вони нам підходять чи ні, а не просто казати, що ми обов’язково повинні це зробити.

— А чи толерантно, на вашу думку, вживати слово «жид»? Це теж наші традиції, з іншого боку, євреї кажуть, що їх це ображає.

— Я знаю євреїв, яких це слово не ображає. Але є велика кількість тих, яких дійсно ображає, тому, коли я з ними спілкуюся, я це слово не вживаю, ось і все.

— Ви часто граєте роль Жида у вертепі. Кілька років тому у Львові порушували питання, що треба відмовлятися від цього персонажа, бо це ображає єврейську націю…

— Про таке кажуть — «не приший кобилі хвіст». Чого це раптом треба втручатися у ті речі, які складають наше коріння і наш фольклор?

Звісно, будь–яку націю можна зачепити за якісь болючі точки, якщо хочеш це робити. А якщо на цьому не акцентувати увагу, то це нормальні речі, які говорять про історію нашого співіснування. Перейменовувати окремих персонажів вертепу — це те саме, що взяти і перейменовувати їх у творах наших класиків. Таку тему не можна чіпати, бо тоді доведеться дійсно і класику переписувати.

— Графа «національність» у паспорті, яку лобіює «Свобода», багатьох лякає — мовляв, це буде дискримінація за національною ознакою. Який у цьому сенс?

— Є сенс. Ми Українська держава, і ми повинні мати в усіх державних структурах в керівних органах такий відсоток українців, який проживає в Україні. І цього можна досягти лише тоді, коли буде графа про національність. Нічого іншого людство не придумало.

«Висувати в президенти ми обов’язково будемо Олега Тягнибока»

— Ви у ВР очолюєте підкомітет з питань міграційної політики, а також у зв’язках з українцями, які проживають за кордоном. Які питання для вас є пріоритетними в цій царині?

— Потрібно прийняти цілу низку законів, які будуть пов’язані з національними меншинами і тими людьми, які були насильно переселені. Це наші українці, і сатисфакція після того — грошова виплата. Це ті закони, які мають підтримати тих людей, які мають статус репресованих.

— А з приводу програмної засади «Свободи» щодо створення умов для повернення українців додому? Чи вже маєте якісь заготовлені законопроекти?

— Усе дуже просто: коли тут будуть робочі місця і відповідні умови, які дозволятимуть жити краще тут, ніж там, то хто тоді буде там, за кордоном, сидіти? Українці самі приїдуть, це така нація, яка не потребує спеціально для того виплат і гарантій. Вони приїдуть, як у 1991 році прилітали з Росії, з усіх усюд поверталися додому, бо постала незалежна держава. Справа в потрібності. Коли люди відчують, що вони державі потрібні, — будуть повертатися.

— І наостанок про ситуацію з президентськими виборами. Ваші колеги по об’єднаній опозиції раніше заявили про намір підтримати Тимошенко супроти Януковича. Чи готова «Свобода» поступитися амбіціями в цьому питанні?

— Згадаймо нашу любов, яка потім переростала у нелюбов. В нашій історії є багато таких моментів у ставленні до лідерів. «Не сотвори собі кумира», бо кумир з’явиться у той відповідальний момент, у який він повинен з’явитися, і він відіграє свою історичну роль для Української держави. Повірте, це станеться. І тому не треба жити історією — нам треба думати завтрашнім днем. Люди нові, які прийдуть, — вони вже поруч з нами ходять, велика сила йде за нами.

Зараз ми протистоїмо тим речам, які не можуть бути в правовій державі, трьома силами [опозиції]. Зараз ці сили мають порозуміння, і будемо молити Бога, щоб далі трималися разом. Але ми розуміємо, що наша політична сила — самодостатня. Інакше «Свободі» не варто було б іти до Верховної Ради. Ми бачимо вихід, і думаємо, що в кінці тунелю є не світло зустрічного потяга, а власне те світло, куди ми пробиваємося. І висувати в президенти ми обов’язково будемо Олега Тягнибока. А як далі складатиметься ситуація — побачимо. Я думаю, наші партнери підуть нам назустріч і підтримають рейтинг Олега Тягнибока, який постійно зростає.

ДОСЬЄ «УМ»

Бенюк Богдан Михайлович

Народний депутат України від ВО «Свобода» (з грудня 2012 р.). Актор театру й кіно.

Народився 26 травня 1957 р. в селі Битків Надвірнянського району Івано–Франківської області.

Закінчив Київський держ. інститут театрального мистецтва ім. Карпенка–Карого (1978). Працював у Київському ТЮГу. Із 1980 р. — актор Національного академічного драматичного театру ім. Франка.

Народний артист України (1996).

Одружений, має трьох дітей.

Разом з Анатолієм Хостікоєвим є співзасновником «Театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».