Напевно, кожна господиня хоч краєм вуха чула про шкоду синтетичних пральних порошків із фосфатами. Але постійна заклопотаність: робота, дім, діти заважають розібратися детально, у чому річ. Та й усталена заангажованість про те, що будь–яка альтернатива обов’язково дорожча, не сприяє пошуку достовірної інформації про буденний побутовий процес. І даремно. Бо йдеться про серйозний вплив залишків фосфатів на випраних речах на здоров’я людей. Ці невидимі речовини на візуально чистих простирадлі, наволочці, сорочках, футболках і сукнях можуть спричиняти у того, хто ними постійно користується, високий рівень холестерину або цукру у крові, захворювання легенів, розлади нервової системи, алергії. За кордоном, у країнах Європейського Союзу, обмеження фосфатних мийних засобів, як і зниження викидів небезпечних хімічних сполук у навколишнє середовище, регулюються на законодавчому рівні. До речі, поінформовані іноземці, приїжджаючи у Київ, Одесу чи Львів, віддають перевагу ще не чисельним готелям, які гарантують наявність постільної білизни і рушників, випраних безфосфатними порошками.
За результатами одного споживчого дослідження, 68 відсотків українців віком від 20 до 65 років, яким ставили запитання, відповіли, що взагалі ніколи не думали про небезпеку пральних порошків. Більшість переконана, хоч обпікається трохи не на кожному кроці, що все, що продається у магазинах, є безпечним і не шкодить здоров’ю. Насправді ж у вітчизняних крамницях реалізують товари (у кращому випадку) вiдповiдно до встановлених нормативiв. А стандарти безпеки синтетичних мийних засобів в Україні застарілі.
Взагалі, сучасні пральні порошки так званого другого покоління містять більш як два десятки компонентів. Один з основних діючих складників, про який ще кілька років тому активно згадували у телерекламі, — поверхнево–активні речовини. Вони, ПАР, послаблюють зв’язок між тканиною і брудом на ній та перешкоджають його повторному «прилипанню». «ПАР —надзвичайно активні хімічні сполуки не лише щодо бруду, — пояснює кандидат хімічних наук Ольга Цигульова, керівник напряму «Хімічна безпека» всеукраїнської громадської організації «МАМА–86». — Будучи певним чином хімічно спорідненими з окремими компонентами мембран клітин людей і тварин, потрапляючи в їхні організми, поверхнево–активні речовини скупчуються і покривають їхні клітинні мембрани тонким шаром. При певній концентрації ПАР здатні спричинити порушення найважливіших біохімічних процесів, порушити функції і цілісність клітини. Дія ПАР подібна до дії деяких отрут. Вони пошкоджують клітини легенів і печінки, завдають серйозного удару імунній системі. Ці речовини створюють умови для проникнення в організм без перешкод небезпечних важких металів і бактерицидних токсинів. Учені також стверджують, що в середньому у мозку людини накопичується 1,9 відсотка загальної кількості ПАР, у печінці — 0,6 відсотка».
Поверхнево–активні речовини бувають чотирьох видів: аніонні, катіонні, амфотерні та неіоногенні. Особливо агресивні — перші, а–ПАР. У країнах Заходу існують стосовно наявностi їх у пральних порошках суворі обмеження: не більше 2—7 відсотків. У тих засобах, які продаються в Україні, їх вміст здебільшого — до 15 відсотків. Аніонні поверхнево–активні речовини, якщо їх багато у пральному порошку, на бавовняних, вовняних і напіввовняних речах зберігаються до 4 діб. Упродовж цього часу існує велика ймовірність інтоксикації (отруєння) організму людини, особливо дітей.
Другим основним компонентом синтетичних пральних порошків є фосфати. Це пом’якшувачі води, без яких поверхнево–активні речовини та відбілювачі не можуть ефективно взаємодіяти та якісно прати речі. Одночасно саме фосфатні домішки у пральних порошках посилюють токсичну дію аніонних ПАР. Фосфати сприяють активнішому проникненню поверхнево–активних речовин в організм людини через шкіру; інтенсивно знежирюючи її та руйнуючи мембрани, різко знижують бар’єрну функцію шкіряного покриву. З допомогою фосфатів ПАР через мікросудини всмоктуються у кров, яка транспортує їх до всіх важливих органів. Дехто з учених вибудовує навіть залежність між інтенсивним використанням фосфатних пральних засобів та зниженням народжуваності.
Спеціалісти стверджують, що навіть 10–разове виполiскування у гарячій воді повністю не позбавляє речі від а–ПАР, якщо їх прали порошком, щедро «збагаченим» ще й фосфатами. До того ж, варто враховувати, що небезпечні компоненти синтетичних мийних засобів в організм людини потрапляють кількома шляхами. Безпосередньої токсичної дії зазнають руки, якими ми перемо чи відчищаємо брудний посуд (тому важливо надягати гумові рукавички і змащувати шкіру захисним кремом). Шкіра майже всього тіла контактує з недостатньо виполосканими речами (більшість пральних машин має автоматичні програми, на жаль, тільки кількаразового полоскання, а окрему функцію по 6—8 разів навряд чи хто запускає). Значну частину злитих у каналізацію фосфатів ми вживаємо з питною водою. Окремі «порції» просто з’їдаємо з тарілок. (Вважається, щоб повністю змити з посуду невидимі залишки мийних засобів, тримати його під проточною водою треба щонайменше 15 секунд). Ще порошкоподібні пральні порошки потрапляють в організм через дихальні шляхи. (Тому перевагу варто віддавати гранульованим засобам).
Нині у світі існує кілька основних напрямів зниження токсичності пральних порошків. Перший — заміна фосфатів, які пом’якшують воду і сприяють відмиванню бруду, цеолітами. Такі безфосфатні засоби активно використовують домогосподарки і пральні у більш ніж 50 країнах світу. В Україні вони також є. Але навіть у великих містах знайти еко–порошки можна не в усіх магазинах, де є відділи побутової хімії. За словами Олексія Веренікіна, директора підприємства, що просуває на український ринок екологічно чисті пральні засоби, є складнощі представлення такого товару в торговельних мережах. Своє небажання реалізувати пропоновану продукцію менеджери пояснюють, зокрема, тим, що українці зневірилися у якості вітчизняної продукції.
Хоча цеоліти — це також не панацея. Порошки з цим замінником фосфатів — екологічно безпечніші. Але мають і гігієнічні недоліки: недостатньо виполіскуються з тканин; мають високий вміст силікатів, які спричиняють знежирення шкіри; містять більше 7 відсотків а–ПАР замість гігієнічної норми 2 відсотки. Мийна здатність порошків iз цеолітами нижча за нормативні вимоги; вони можуть пошкоджувати тканини і їхнє забарвлення; мають наднормативний вміст пилу. Але як перехідний варіант у період пошуку принципово нових пральних порошків третього покоління цеоліти влаштовують учених і споживачів більше, ніж фосфати. А тим часом, щоб знизити токсичність фосфатних пральних порошків, у багатьох країнах вводяться щодо їх виробництва законодавчі обмеження і будуються нові заводи.
Нiмеччина, Італія, Австрія, Норвегія, Швейцарія і Нідерланди уже більше 10 років не використовують фосфати у виробництві пральних порошків. Норми про заборону фосфатів у прально–мийних засобах діють у Південній Кореї, на Тайвані, у Гонконгу, Таїланді і Південно–Африканській Республіці, частині штатів США. В Японії фосфатів у пральних порошках не було вже у 1986 році.
В Україні законопроект щодо обмеження використання фосфатів у пральних засобах «Про державне регулювання синтетичних мийних засобів та товарів побутової хімії» активно обговорювали перед минулими парламентськими виборами. Але на сайті Верховної Ради досі немає інформації, що його зареєстрували.
«Мені здається, головна причина того, що до цього часу в Україні немає закону про обмеження використання фосфатів у пральних засобах, — загальна байдужість до екологічно–споживацьких проблем, — каже Ольга Цигульова. — Виробники кажуть: навіщо нам змінювати технології, якщо законодавство дозволяє випускати порошки з фосфатами. А основна частина споживачів непоінформована, отже, й невибаглива і зі свого боку не формує попиту. За результатами опитування, яке проводила «Мама–86», є немало людей, які готові платити трохи більше за так звані еко–порошки. Хоча насправді різниця в ціні фосфатних порошків і цеолітних чи малофосфатних не дуже велика. Зокрема й тому, що еко–засобу для прання потрібно менше».
Купуючи пральні засоби, обов’язково звертайте увагу на їхній склад. Гігієнічно безпечні пральні порошки не повинні містити фосфати, хлор, сульфати, силікати, аміак і бор. Якщо таких засобів ви не знайшли на прилавках, віддавайте перевагу тим, які мають не більше, ніж 5 відсотків поверхнево–активних речовин і фосфатів. Запам’ятайте, що найнебезпечніші а–ПАР — аніонні.
При пранні використовуйте малопінні синтетичні мийнi засоби, в яких вміст поверхнево–активних речовин є мінімальним. Одна з відмінностей порошків «для ручного прання» і «автомат» — саме інтенсивність піноутворення. Для пральних машин воно не має бути надмірним, оскільки зайва піна заважає речам вільно циркулювати у барабані.
Для прання краще використовувати безфосфатні порошки третього покоління з низьким вмістом ПАР, що не містять ензимних та хлорних добавок.
Можна вважати, що синтетичні мийнi засоби святкують своє сторіччя: саме у 1913 році вчені почали вивчати мийнi ефекти поверхнево–активних речовин. Хоча перший комерційний продаж детергента (загальна назва засобів від бруду походить від латинського слова, яке означає «прати») датується 1917 роком . Тоді, під час Першої світової війни, у Німеччині нова суміш Nekal мала компенсувати дефіцит мила. Різко зросло використання синтетичних мийних засобів у світі наприкінці 40–х років минулого століття: після закінчення Другої світової війни заводи авіаційного пального у США певним чином демілітаризувалися і почали виробляти тетрапропілен, який використовували для побутових мийних засобів. А вже у 60–х роках науковці почали активно досліджувати проблему безпечності синтетичних мийних засобів.
Якщо копнути глибше в історію, то виявимо, що один iз найдавніших мийних засобів — натуральне мило, яке раніше варили з тваринного жиру, води і попелу. Вовну в прадавні часи мили несвіжою сечею. Також люди використовували для боротьби з брудом волячу жовч та так звані рослинні сапоніни — безазотисті глікозиди, які містяться у різних частинах рослин.
Раніше до солі більшість господинь ставилася взагалі за залишковим принципом: яка потрапить під руку, таку і клали у споживчий кошик. Уже не один рік, як стали придивлятися, йодований мінерал в упаковці чи ні. Інше питання: що криється за написом «йодована», чи насправді сіль є такою? У цьому спробували розібратися експерти Центру незалежних споживчих експертиз «Тест». >>
У назвах можна заплутатися. Є українське слово «накладанець» — зрозуміло: накладені на переважно хлібну основу шматок сала, ковбаси, сиру чи іншої смакоти. Бутерброд — у перекладі з німецької «хліб із маслом». Найпопулярніші в американців бургери-гамбургери — різновиди сендвічів. >>
Приправляючи борщ чи печеню чорним меленим перцем, ми рідко згадуємо (або не завжди знаємо), з якої рослини ця приправа. Piper nigrum — така загальновідома у світі назва — це напівздерев’яніла вічнозелена ліана завдовжки аж до 15 метрів. Має велике, довгасте, м’ясисте, зверху темно-зелене, знизу зеленувато-сизе листя. >>
У період економічної кризи — це саме зараз, коли зарплати й пенсії застрягли на місці, а ціни на все підскочили у два-три рази, — зрозуміло, більшість людей намагається економити. Просто змушені купувати дешевші продукти. >>
Інколи хочеться уявити себе на урочистій чайній церемонії: японській чи китайській — із правильним заварюванням, спеціальним чашечками і приємною музикою. Домашнє смакування чаєм дуже часто, особливо вранці, відбувається поспіхом. >>
Напередодні свят захотілося мені привітати одну хорошу жінку. Подарунок мав бути символічним і бюджетним — якнайкраще в ці рамки вписувалася коробка цукерок. Звичайно, хороших. Похід у найближчий супермаркет і ретельне вивчення етикеток дещо приголомшили. >>
