Віртуальний патріарх

Багаторічні артефакти Шевченкіани тепер не припадатимуть пилом під музейним склом, а оселяться у всесвітній мережі. Проект «Віртуальний архів Шевченка» днями було презентовано у Національному музеї Шевченка. За два місяці оцифрований архів документів про життя і творчість поета буде представлений широкій громадськості.

У рамках проекту заплановано відсканувати 138 архівних справ, пов’язаних iз Тарасом. За попереднім підрахунком, загалом оцифрований матеріал складатиме понад 2,5 тисячі сторінок. «У нас є багато матеріалів, які доступні лише вузькому колу людей, навіть не всі працівники нашого музею бачили їх, а серед документiв є й унікальні: прижиттєві твори з автографами, листування держслужбовців у період заслання Тараса Григоровича, метрична книга села Моринці 1795 року із записом про народження поета, рапорт в Академію мистецтв 22 березня 1845–го, — розповіла головний хранитель музею Юлія Шиленко. — Всі ці документи мають обмежений термін зберігання, вони зшиті у справи і не розшиваються».

За словами дирекції музею, зшиті справи з особистими документами Шевченка їм передали в 1939 році. Відтак в експозиції відвідувачі могли бачити, скажімо, лише одну сторінку з метричної книги із записом про народження Шевченка. Тепер усі бажаючі зможуть побачити сторінки сестер та братів поета. Окрім автографів Кобзаря на прижиттєвих виданнях, є тут і розписка поета про використані кошти, виділені тимчасовою комісією Київського національного університету. Рукою Шевченка на документі, наприклад, вказано, що 10 карбованців він витратив на зошит та олівці. Серед безцінних архівів — легендарні рядки «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями» у рукописному варіанті від творця. Поміж паперів особистого характеру можна віднайти архіви історичного значення: справа Міністерства Воєнного департамента імператорського «По отношению командующего Імператорской главной квартирой, об определении на службу, за возмутительные соченения, художника Санкт–Петербургской Академии Художеств Шевченку рядовым с правом вислуги», справа канцелярії Чернігівського цивільного губернатора «По отношении Санкт–Петербургского оберполицермейстера об учреждении полицейского надзора за назначеным в Академики Тарасом Шевченком» тощо.

Ідея проекту «Віртуальний архів» присвячена святкуванню 200–річчя від дня наро­дження Тараса Шевченка, що відзначатиметься в 2014 році, і спрямована на популяризацію постаті поета. Копітку роботу з оцифровування документів планують виконати за допомогою високоякісних німецьких сканерів. Директор компанії «Електронні архіви України» («ЕЛАУ») Тетяна Беляєва розповіла, що сканування відбуватиметься безконтактно, з мінімальним освітленням, яке не нагріває документи: «Головна вимога — сканувати документи тільки раз, більше не дозволено. Ускладнює справу те, що розшивати документи суворо заборонено, бо вони можуть зруйнуватися».

За словами директора музею Дмитра Стуса, «Віртуальний архів» покладе початок створенню страхового фонду, в основі якого закладена ідея оцифрування всього обсягу матеріалів, якi зберiгаються у фондах музею: «Дуже важливе завдання, яке музей зараз виконує — і за допомогою фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», і завдяки компанії «ЕЛАУ», — це створення електронного страхового фонду. Я думаю, що до 200–рiччя ми значною мірою, відсотків на 40—50, з цим завданням впораємося». Пан Стус висловив надію знайти додаткове фінансування для перекладу документів англійською та російською мовами. «Вся Шевченкіана мусить бути доступна, бо про постать поета і знають, і говорять усі, але доступ до таких матеріалів мають хіба що у столичних містах на кшталт Києва, Львова, Харкова. Необхідно, аби артефакти могли прочитати і за межами України», — пояснив директор.

Утім проект має очевидні недоліки. Так, досі не впроваджено практику оцифрування музейних цінностей на державному рівні, немає нормативно–методичної бази. Музейники б’ють на сполох не перший рік — облік музейних цінностей відбувається за ще радянською інструкцією 1985 року. Наразі музеї почали процес оцифровування самостійно, проект «Віртуальний Шевченко» — найяскравіший тому приклад. «Тепер програму музейники розробляють самі, або купують за кордоном, у Росії, наприклад. Але це хибний шлях, — вважає голова правління Центру розвитку музейної справи Владислав Піоро, — бо, якщо кожен створює якісь електронні каталоги на власний розсуд, їх потім буде важко звести в один єдиний національний реєстр, немає єдиних засад, єдиної методики. І тут держава мусить якомога швидше долучатися до процесу оцифровування».