Трагедія Тимошенко чи наш iз вами діагноз?

Важко писати цей матеріал, але, напевно, потрібно. Розумію, що він викличе величезну емоційну реакцію. Емоційну, однак чи розсудливу? Реакцію, яка більше стосуватиметься автора чи, точніше, авторів цього матеріалу, ніж суті справи, — така вже політична культура нашого суспіль­ства. Бо все, що пов’язане з Юлією Тимошенко, нею ж iз самого початку сформатовано винятково як емоція.

Навіть та розправа, яку над нею чинять, породжена не так холодним розрахунком, як бездумною емоцією, яка є реакцією на нею ж заданий посил. Емоцією, яку в тих, хто її зараз мордує, зародила вона сама. Бо ж це вона примусила так безмежно боятися і ненавидіти себе. Так заздрити і зловтішатися, що вона у в’язниці. Але і так безоглядно любити. Це вона відсікала всякі спроби глянути на неї не з огляду на емоцію — захоплення чи ненависть, а розсудливо і на рівних. Рівним вона собі нікого не вважала — ну от така сильна жінка. На свою біду.

Проте найголовніше не те, а те, що судилище та ув’язнення Юлії Тимошенко у всій потворності показало глибину людської та моральної деградації всього нашого суспільства. Повторюю — всього, а не лише теперішньої влади.

Тимошенко є і вже, здається, залишиться такою, якою вона є і була у буремних 90–х та 2000–х. Ув’язнення, як і всiляка трагедія людини, часто облагороджувало і перероджувало багатьох. Як–от Нельсона Манделу, який вийшов з ув’язнення мудрим, добрим і сильним, хоча в юності таким не був — радше нагадував Тимошенко чи юного Бандеру. Однак Юлію Тимошенко ув’язнення, здається, не змінює. А жаль. Іншого кандидата, просто сильної людини в Україні немає. Проте, окрім сили, потрібна ще й мудрість та доброта — це якщо йдеться про національного лідера. Злобний троль чи тролиха загальнонаціональним лідером не стане. Злобним і мстивим національними лідерами не бути — це всім — від Януковича до Фаріон. Ненависть породжує тільки ненависть і безповоротно спотворені нею обличчя.

Це судилище показує остаточну деградацію влади, яка не лише «мочить» свого супротивника, а й опустилася до того, щоб підглядати за жінкою в туалеті й ледь не показувати знайдені таким способом «вещдоки» по національному телебаченню. Принаймні в інтернет–простір такі «докази» та фальсифікати вкидають. Здається, що вона вже «мочить» не Юлю, а свої штани. І навіть того не зауважує, хоча всім це очевидно — невже не ясно? Де ті їхні політтехнологи?! Сильні так не роблять. Це я про штани:)

Це судилище показує остаточну деградацію рахітичної опозиції, яка паразитує на тому, що Тимошенко сидить в ув’язненні. Тільки коли вона у в’язниці — вони ще «хтось» чи «щось». А як вийде, то їм першим вона відгризе те, що в них, за штатним розкладом, мало б бути вже у їхніх штанах. І вони це чудово розуміють.

Це судилище показує остаточну деградацію самого суспільства, яке дозволяє «втуляти» собі таку гидоту, видаючи її за високу політику. Бо не може бути здоровим суспільство, яке або зловтішається із цього знущання як над цією жінкою, так і над своєю долею. Не може бути здоровим суспільство, долю якого прив’язують то до долі цієї жінки, то до успіху її опонентів!

З огляду на останнє я рішуче відмовляюся ставити знак рівності між Україною і цією владою. Однак так само я рішуче відмовляюся ставити знак рівності між цією жінкою і Україною. А про це сьогодні постійно лементує парламентська опозиція. Україна була і буде і до нас, і до цієї влади, і до цієї справді сильної жінки. А також буде і після. Ба, більше — вона має бути, не зважаючи ні на що, що б не сталося з тим чи іншим Вітею чи Юлею! Замість лементувати опозиції потрібно робити свою справу. Це за умови, що в них дійсно щось там у штанах ще залишилося.

Тому я не сприйму тези «або воля Юлі, або Україна» — до того йдеться у деяких недалекоглядних політиків парламентського розливу, які вже кілька каденцій справжньої України не бачили. Це я про заклики відкинути підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Тільки у майбутній європейській Україні і може бути воля для Юлі. І не тільки для Юлі, а й для тисяч і тисяч людей, які караються ні за що. А в Україні теперішніх можновладців, в Україні, яку і вона вільно чи невільно, свідомо чи несвідомо сформувала, волі їй не бачити — невже не зрозуміло?

Що стосується самої Юлії Тимошенко, то, попри те, що я одним iз перших, не будучи її прихильником, — на другий день після її арешту — підписав листа на її захист iз тим, що її переслідують не з правових міркувань, а з огляду на те, що вона є політичним опонентом, її трагедія у тому, що вона плоть від плоті нашого суспільства, яке дозволяє так поводитися з політичними опонентами. Ну ніяк не може піднятися над слабкістю цього нашого покаліченого і деградованого суспільства. Показати шлях. Хоча вона таки має право на справедливий суд. Та де його в Україні, нашій iз вами та її Україні, знайти? Не тільки теперішня влада робила Україну такою, якою вона є.

Чи не Тимошенко розбещувала його, це суспільство, своїм безмежним популізмом, чи не вона тим самим перетворювала його на безсовісного інфантильного паразита, який тепер тільки очікує на чергову «юліну чи вітіну тисячу» і ніколи не виступить в обороні не те що Юлі, а й себе самого? І... мовчить...

Чи не вона є плоттю від плоті нашої влади, до якої вона не раз належала і політичну культуру якої формувала? Яка її... мочить...

Чи не вона є плоттю від плоті нашого політичного тераріуму, який вона нерозбірливо і бездумно рекрутувала з різного роду мерзотників — скільки її «питомців» тепер є її катами? Катами у правничих мантіях... І теж... мочать...

Чи не вона є плоттю від плоті нашої пігмейської за рідкісними винятками опозиції? Не один писав, що вона не піднімала тих, хто до неї наближався, а валашила — перетворювала на політичних євнухів. А євнухи заздрісні й зрадливі. Зрадити Юлю і було їхнім потаємним підсвідомим — невже не розуміла... благородний кінь, огир може бути товаришем, але безплідний мул — лише тягловою силою і тільки жде, щоб копнути тебе копитом... — мститься за імпотенцію... Ну тут усе ясно... мовчки мочать...

Цей мій текст є тільки реакцією та преамбулою до текстів, що гуляють у Facebook’у. Ці тексти (нижче подаємо один iз цих коментарів. — Ред.) болючіші й страшніші — почитайте, задумайтесь нарешті — і ті, що у владі, і ті, що в опозиції, і ті, що прикидаються білим та пухнастим народом.

Тарас ВОЗНЯК, український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї» (сайт «Українська правда»)

КОМЕНТАР

Юрій Романенко:

У чому трагедiя Тимошенко? Реальна

У тому, що її команда — дебiли. Перманентним шоу з муками Тимошенко в тюрмi вони перетворили її з лiдера нацiї на альтернативного героя Дому–2.

Лiдер нацiї має вказувати шлях i вести ним. Замiсть цього нас щодня годують принизливими фактами про якiсь шприци, прокладки, мило та Бог знає чим iще. Це, а не влада, знищує Тимошенко як лiдера.