Незвичний урок громадянської освіти влаштували для старшокласників Решетилівської гімназії ім. І. Олійника. Юнаки і дівчата прийшли на нього не з підручниками та зошитами, а з родинними реліквіями — вишитими рушниками, серед яких були й ті, що зберігалися у прабабусиних скринях. Саме рушник як оберіг роду й народу став головним героєм небуденного дійства, організованого вчителькою історії, фундаторкою музею гімназії Валентиною Кошовою. Про рушник і вишиті на ньому долі борців за волю України, шанованих громадою земляків розповідали і педагоги, й учні. Останні ж бо відвідують гурток «Дивоцвіт», де знайомляться з технікою вишивки й водночас вивчають її історію, збирають старожитності, «докопуються» до першовитоків українського етносу.
Тим паче що все те не якась далека, а їхня, домашня, історія. Бо ж решетилівська вишивка та килимарство — то наш загальнонаціональний бренд, а тамтешнє вишивання «білим по білому» узагалі унікальне світове надбання. На жаль, вітри перемін остаточно «добили» засновану ще в 1905 році місцеву фабрику художніх промислів. Але в Решетилівці залишилися профільне профтехучилище, знані народні майстри, подвижники цієї справи з числа підприємців. А в тій же гімназії розуміють: щоб славні традиції селища–райцентру не згасали, їх треба постійно підживлювати молодою кров’ю, зміцнювати сув’язь поколінь.
Тож найзворушливішим моментом «вишиваного» уроку стало «обрамлене» відомою піснею у виконанні Дмитра Гнатюка внесення рушника гімназійної дружби. Його почали плекати тут чотири роки тому тодішні випускники гімназії з ініціативи тієї ж Валентини Кошової. Відтоді всі класи, які випурхують із гнізда рідної гімназії, за допомогою голок і ниток залишають власні сліди на полотні. При цьому кожен випуск має вишити на ньому свою кількість сантиметрів: оскільки нинішній уже 44–й для їхнього навчального закладу, то й підніматимуть сьогоднішні одинадцятикласники 44 см білосніжної «цілини»...
А перший цьогорічний стібок на тому рушникові під час згаданого уроку доручили зробити досвідченій решетилівській майстрині Катерині Таранець. Окрім того своєрідного майстер–класу для юних земляків, жінка розповіла їм багато цікавого про свою роботу і правічне ремесло. Далі старшокласники–випускники вишиватимуть полотно самостійно і до дня народження Тараса Шевченка передадуть до музею гімназії.
За словами Валентини Кошової, коли в гімназії тільки починали такі уроки, старшокласники навіть соромилися вдягати вишиванки, вважали їх пережитком минулого, архаїкою. «Тепер же наші учні охоче долучаються до створення прикрашених вишивкою костюмів для себе, — продовжує пані Валентина. — А найголовніше, до них приходить усвідомлення неперервності поколінь і традицій, закодованих у подібних символах і оберегах. Бачу, з яким захопленням у нашому музеї сьогоднішні учні переглядають випускні альбоми, датовані 1966–м і пізнішими роками, знаходять там фото своїх бабусь і дідусів. Хочу, щоб нащадки нинішніх випускників колись із таким же душевним трепетом вишивали рушник гімназійної дружби, який зберігатиме тепло рук і сердець їхніх батьків, дідів, прадідів».