...Там три гетьмани

Наступні вибори починаються на завтра після попередніх — це відома аксіома. Відштовхуючись від цього твердження, робимо висновок, що президентські вибори–2015 уже два місяці як тривають, і про їх тенденції можна робити певні висновки. Парламентські «великі перегони» опозиція програла (адже не отримала більшості у Верховній Раді). І якщо вона хоче виграти боротьбу за посаду Президента у 2015 році — значить, має виконати роботу над помилками та відкоригувати свою поведінку. Але, на жаль, поточні події змушують розчаровуватися в діях антивладних сил загалом та фракції ВО «Батьківщина» зокрема як флагмана опозиції.

Тривожні дзвінки перед 2015 роком

Спершу опозиція намагалася захистити вибір громадян на її користь у багатьох мажоритарних округах. Тенденції були обнадійливі, зокрема в сенсі готовності громадян організовувати «локальні Майдани». Але, не рахуючи кількох округів у Києві та передмісті, ці «міні–революції» успіху не мали. Зрештою опозиція погодилася на так звані повторні вибори в п’яти округах, які ще не відомо, коли будуть.

Потім було струшування повітря на тему «обнуління списків». Однак опозиціонери взяли мандати й одразу подарували світові двох нових «тушок». Після показового побиття батька й сина Табалових у перший день роботи нової Ради все повернулося на круги своя: «тушки» зберегли статус депутатів і чудово працюють «під куполом» та в «хлібних» комітетах.

Голову парламенту й керівника Нацбанку призначили теж без участі опозиції, хоча Партія регіонів і не має самостійної більшості в Раді. Також опозиція погодилася на сумнівний у сенсі справедливості розподіл комітетів ВР, дозволивши владі, всупереч логіці домовленостей попереднього скликання, отримати керівні посади в головних комітетах із контрольними функціями — бюджетному та регламентному. А це плацдарми, від яких дуже великою мірою залежить підготовка до наступних виборів.

На старті другої сесії, як бачимо, опозиція намагається втримати чи не останню свою козирну карту — примус до особистого голосування. Поки не з’явилися нові «тушки», «регіонально»–комуністична більшість не надто переконлива в кількісному вимірі. І оскільки заможні «регіонали» не схильні до щоденного виси­джування в парламенті, можна створити їм проблеми у прийнятті постанов та законів, спонукавши дотримуватися Конституції й голосувати з розрахунку «одна людина — один голос».

Така вже в нас політична традиція: хто на даний момент перебуває у ВР у меншості — той і вимагає від прибічників влади персональних голосувань. У минулій каденції, в часи уряду Тимошенко, «кнопкодавами» залюбки були БЮТівці. Тепер кон’юнктура змінилася. А що відповідальності за «гру на піаніно» в нас немає ніякої — це факт. І бешкетливі руки Нестора Шуфрича, прикриті газеткою, його підтверджують.

До чого призведуть нинішні опозиційні заклики й блокування, можна лише гадати, але ж що в «Регіонів» є дійсна більшість та контроль над Регламентним комітетом, який забезпечує систему «Рада–3» та інші «сенсорні кнопки», — теж факт. Нескінченно ж блокувати Раду з цього приводу — означає виключити парламент із числа активних політичних гравців та вкотре перетворити на посміховисько, де в одну купу змішуються і влада, й опозиція.

Щодо останньої, то вона демонструє головну загрозливу тенденцію: вождізм своїх лідерів. Наразі очевидно, що в президенти збираються балотуватися і Віталій Кличко, і Олег Тягнибок, і Арсеній Яценюк. При цьому в «Батьківщині» «єдиним кандидатом від опозиції» називають ув’язнену Юлію Тимошенко, а сама вона, якщо вірити «зв’язковій» Олександрі Кужель, закликає — у випадку свого невиходу з тюрми до 2015 року — об’єднатися навколо Арсенія Яценюка. Того самого, який провалив кампанію–2010, відібравши важливі голоси в Тимошенко.

Хто з олігархів стоїть за Кличком, і чи не навмисно влада розігрує сценарій другого туру виборів Янукович проти ультраправого Тягнибока? Ці питання також доречні. Але, крім них, останніми днями актуалізувалися й питання про загрозу розколу в самій «Батьківщині».

«Батьківщина» — за сценарієм «НУНС»?

«Я вважаю, що перемогти цей режим опозиційні сили можуть лише одним шляхом — єднанням і очищенням. А на цей момент у нас відбуваються дуже дивні речі — інколи здається, що це гра в піддавки», — говорить народний депутат Олесь Доній.

У минулому скликанні він входив до фракції «НУНС» як висуванець «Народної самооборони», однак після розпаду структури Юрія Луценка Донієві не знайшлося місця у фракції ВО «Батьківщина». Він виграв ви­бори як мажоритарник в умовах протидії з боку Яценюка й вочевидь ображений на Арсенія. Але Олесеві ще пощастило. Натомість Юрію Гримчаку, Тарасові Стецьківу, Андрієві Шкілю та кільком іншим знаковим особам з опозиційного середовища взагалі не знайшлося місця у новому скликанні ВР.

Заява Донія про «гру в піддавки», виголошена на засіданні опозиційних фракцій минулого четверга, була хоч і неприємною для лідерів «системної опозиції», але мала під собою певні підстави. Що б там не казали про сваволю спікера Рибака, а частина підписів за скликання позачергової сесії справді була підроблена, і енна кількість заможних опозиціонерів дійсно перебувала на закордонних курортах. Заступника голови «Батьківщини» Олександра Турчинова вписали в бланк як «Васильовича», хоча насправді він Валентинович. «Другий момент — це те, що після оприлюднення такої ініціативи (про позачергову сесію) дуже дивним чином довго не починали збирати підписи», — каже Доній у коментарі «УМ». Голова ВР Володимир Рибак в інтерв’ю нашій газеті теж стверджував, що опозиція не дуже–то й хотіла проведення додаткової сесії посеред канікул. Просто створила черговий піар–привід.

Єдиним виходом за нинішніх обставин Доній бачить гуртування опозиційних депутатів на кшталт «Народної ради» 1990—1991 років. Натомість спостерігаємо зворотні процеси.

Минулого уїк–енду народні депутати від «Батьківщини» В’ячеслав Кириленко, Ксенія Ляпіна, Іван Стойко та Олег Медуниця відновили своє членство в партії «За Україну!». Варто нагадати, що вони виходили з цієї партії перед виборами, оскільки мали стати під виборчий прапор–бренд «Батьківщини». Здавалося, це мало б стимулювати опозиціонерів до тіснішого єднання на базі однієї політичної сили. Але натомість доводиться констатувати початок поділу фракції «Батьківщина» на «удільні князівства».

«Саме так, як сьогодні розвалюється об’єднана опозиція, у попередній каденції розвалювалася фракція «НУНС», — констатує в коментарі «УМ» позафракційний народний депутат Сергій Міщенко. Його після минулого скликання теж витурили з «Батьківщини», і Міщенко, вигравши вибори на «мажоритарці», тепер хоч і голосує синхронно з опозицією, але очолив власну партію — «Справедливість».

Ще одним показовим моментом стало пікірування двох чільних діячів об’єднаної опозиції на сторінках ЗМІ. Анатолій Гриценко пішов проти Арсенія Яценюка.

«Перш ніж ставити питання про єдину партію, потрібно створити атмосферу взаємної довіри та підтримки, довести не закликами, а справами, що разом працювати комфортніше і ефективніше. Далеко ми просунулися по цьому шляху? Ні. А після виборів, навпаки, швидше пішли відцентрові рухи, — заявив Гриценко в інтерв’ю газеті «2000». — Підписи партнерів стоять, але поїзд іде не туди. Яценюк із Турчиновим вирішують удвох, ні з ким особливо не радячись. Не тільки думка чи пропозиції Гриценка, а й Тарасюка, Катеринчука, Соболєва, Гримчака та інших точно так само не затребувані або не беруться до уваги. З ключових питань і думка Юлії Тимошенко ігнорується або взагалі замовчується, ховається».

Ця заява дисонує з висловлюванням голови фракції Яценюка в інтерв’ю журналу «Кореспондент»: «Разом ми пройшли непростий період передвиборної кампанії, показали, що можемо домовлятися, як це було з висуненням єдиного кандидата по округу. У нас кожен має свою позицію і відстоює її. Ніяких комунікаційних проблем у нас немає».

Утім, за даними «УМ», проблеми з комунікацією таки є. Тепер в апараті фракції «Батьківщина» більшість становлять «люди Сєні», тоді як старих перевірених працівників «тимошенківського призову» попросили на вихід. І в політичному оточенні Яценюка залишається дедалі менше людей з інших партій (не «Фронт змін»), які можуть коригувати його позицію. У місцевих осередках об’єднаної опозиції владу теж перебирають представники «Фронту змін», які далеко не завжди мають реноме послідовних, стійких опозиціонерів.

«Яценюк узяв чіткий курс на використання чужого розкрученого бренду «Батьківщина». Він лобіює представників «Фронту змін» на керівні посади, маючи приціл на вибори Президента 2015 року. При цьому він прикривається лозунгами типу «Я все це роблю для того, щоб Юлю звільнили з тюрми». Але коли Юлю звільнять — Яценюк знову впаде в рейтингу. Тому насправді йому це не потрібно», — аналізує нардеп Міщенко.

«Що таке «за Юлю»?» — продовжує тему Анатолій Гриценко. За його словами, у складі фракції людей 20–25 абсолютно щиро підтримують Юлію Тимошенко, вони стовідсотково хотіли б, щоб вона вийшла на свободу. А решта (три чверті фракції), на погляд Гриценка, радше імітують боротьбу за визволення Тимошенко. Включаючи і керівництво фракції.

«Я мав довгу розмову з Яценюком, — зазначає керівник партії «Громадянська позиція». — Сказав йому: (...) ти — голова фракції, можеш радитися, а можеш вирішувати все сам. Хочеш бути авторитарним керівником — немає питань, будь. Але за однієї умови — якщо ти запропонуєш команді стратегію перемоги і забезпечиш її досягнення... Та оскільки стратегії перемоги не запропоновано, а одна за одною йдуть лише поразки, тому й виникають питання. І на них потрібно давати чесні відповіді. Найголовніше — ми як команда під твоїм керівництвом втрачаємо довіру людей! Тому що не діємо, імітуємо, пропустили, не реалізували низку сильних рішень, на яких, врешті–решт, Юлія Тимошенко наполягала... А якби діяли, не чіплялися за мандати і швидкий поділ посад та кабінетів, ішли попереду людей — вони б нам вірили! І тоді не було б проплачених мітингів. І не стояли б 150 бабусь, за гроші, з плакатами на захист Тимошенко. Це при тому, що тільки в її партії числяться 600 тисяч осіб і десятки тисяч депутатів».

ОЦІНКИ

Не все так погано в опозиційному домі

Переймаючись риторикою Гриценка, потрібно враховувати, що і він має лідерські амбіції та особисті образи на того ж Яценюка. За деякими даними, Анатолій Степанович був би не проти, якби саме його висунули від «Батьківщини» кандидатом у президенти. Тому й каламутить воду.

Керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко зазначає: «Загалом, Гриценко ніколи не був лідером фракції і не може ним стати. В опозиційних силах справді існують ґрунтовні розбіжності, які почали проявлятися одразу після виборів: з одного боку — Яценюк і Турчинов, з другого — Гриценко. Відокремлена позиція Гриценка демонструє його як «опозиціонера всередині опозиції». Але більшість опозиційних депутатів не поділяють такої радикальної і публічно активної позиції Гриценка... Багатьох опозиціонерів дратує, що Гриценко зі своєю індивідуальною позицією виступає на публічному рівні. Насправді сама опозиція не хоче розколу. А такі заяви лідерів опозиції — радше на руку владі. Опозиції ж варто у ході дискусій не звинувачувати одне одного, а шукати шляхи до порозуміння і способи разом активно впливати на парламентську ситуацію».

Нардеп від «Батьківщини» Сергій Соболєв в інтерв’ю «Коментарям» теж намагається пригасити пристрасті: «У нас чомусь будь–яка критика завжди сприймається як чвари. Вчора було чергове засідання, перед початком нової сесії, практично в повному складі фракції. Там все це обговорювалося... Опозиція відрізняється від Партії регіонів, зокрема, тим, що для нас можливість висловитися відкрито у вічі завжди є прийнятною, і ми цим пишаємося. Інша справа — етика відносин. На мій погляд, такі речі краще говорити на засіданнях фракції, в очі один одному, ніж спілкуватися через Facebook або через інтерв’ю, як ми це зараз робимо».

При цьому політолог Фесенко визнає: «Той факт, що кілька членів фракції «Батьківщина» відновили членство в партії Кириленка, — дуже небезпечна тенденція для єдності опозиції. Якщо за Кириленком підуть й інші, і представники партії «Фронт змін» утворять власну фракцію, це становитиме велику загрозу для опозиції з точки зору інтеграції. Представникам опозиційних сил варто замислитися над реанімацією партійної ідентичності».