Двоколісний Янус

      Цього чоловіка можна було б назвати дивакуватим. Здається, що йому не вистачає? Є дім у Римі, гроші в банку, та й за плечима уже 68 років — тільки відпочивай, радій та насолоджуйся життям. Але в нього невгамовна душа, яка не бажає спокою, а рветься у далечінь, до пізнання невідомого. За ці чотири роки італійський мандрівник Янус Рівер, який здійснює екстремальну кругосвітню подорож на велосипеді навколо світу, побував в усіх країнах Європи, у Мексиці, Центральній Америці, на Кубі. І ось тепер він в Україні.

      — Почалося усе з того, що 31 грудня 1999 року я сидів на березі моря й думав приблизно так: « Життя прожив цікаве, заробив трохи грошей. А ще хочеться зробити щось таке, чого до мене ніхто не робив. У своєму житті я ніколи не сидів на місці, завжди в русі. Доводилося працювати і військовим кореспондентом, тоді побував у багатьох «гарячих точках» планети, менеджером зі спорту, музичним продюсером, представником великих сільськогосподарських підприємств, багато поїздив по світу. А тому ідея подорожувати велосипедом прийшла сама собою. Не став із цим довго зволікати, й уже вранці 1 січня 2000 року купив велосипед, рюкзак, усе необхідне для дороги, й вирушив кораблем на Канарські острови. Ось саме звідти і розпочалася моя мандрівка світом. А взагалі, мрію відвідати як мінімум 100 країн світу.

      Чи не хочеться йому додому? Про це Янус Рівер і не задумується: «Мій дім — у тій країні, де зараз перебуваю. Називаю себе громадянином світу, адже і за національністю не можу визначити, хто я: батько — італієць, мама — полячка, бабуся — росіянка».

      Усі ці роки велосипедист жодного разу не ночував під дахом будинку. Його постіль — спальний мішок на лоні природи, під відкритим небом.

      Зупинятися на нічліг чи відпочинок Янус зазвичай намагається в сосновому чи ялиновому лісі, у руїнах замків, а ще — на ... кладовищах.

      У випадку негоди мандрівника завжди захистить міцний та надійний мексиканський брезент, який він завжди бере із собою. Іншою необхідною амуніцією його забезпечують виробники велосипедного і туристичного спорядження з усього світу.

      Під час подорожі велосипедист пересувається тільки грунтовими дорогами, відвідує лише села та невеличкі містечка.

      — Я вже зрозумів, що саме в таких населених пунктах живуть щирі, гречні люди, які готові з гостем поділитися останнім, — ділиться враженнями від подорожі італієць. В одному селі, вже в Україні, одна стара жінка зарубала для мене качку. Коли я дізнався, що вона отримує лише 100 гривень пенсії, хотів їй заплатити гроші, але вона і слухати не захотіла. А ще мушу визнати, що у вас чудова кухня, особливо щавлевий борщ, вареники, налисники з варенням.

      На своє харчування Янус витрачає не більше трьох доларів на день. Намагається лише снідати та обідати.

      Бували такі дні, що взагалі крихти в роті не мав, однак на своєму велосипеді почувався щасливішим за мільйонера.

      В Україні мандрівник уже місяць. Побував у Волинській та Рівненській областях, уже дістався Києва, а далі — вздовж Дніпра до Чорного моря. Хоче об'їхати Крим. Усе це Янус планує зробити до 1 жовтня, адже коли в нас настане холодна пора року, велосипедист вирушить у країну, де вічне тепло. Наступним етапом мандрівки — він уже вирішив — буде поїздка до Австралії та Нової Зеландії, а там — Індія, Непал, азійські країни.

      — Мрію завершити свою подорож у 2008 році в Пекіні, під час літньої Олімпіади. Хоча в житті все може трапитися, і дожити до того часу, може, не доведеться. У дорозі трапляються різні пригоди. Пригадую, коли подорожував Мексикою, у пустелі до мене підійшли бандюги й приставили пістолет до горла. Але, коли показав їм газети з розповідями про себе, вони мене нагодували, ще й дали 100 доларів на дорогу.

      Усе своє майно та гроші після смерті я заповідаю дитячим будинкам. Адже дуже люблю дітлахів і завжди під час подорожі із задоволенням з ними спілкуюся. А девіз мого життя — зустріти смерть не в ліжку перед телевізором, а в дорозі.

Ольга ДЕМ'ЯНЧУК.