Перша повнотривала платівка «БОРЩу» одночасно вийде в Білорусі й в Росії — саме про це зараз тривають переговори між гуртом та одним провідним московським видавництвом, ім'я якого до укладення всіх угод не розголошується. «А в Україні та на Захід ми будемо рухатися, швидше за все, самотужки», — робить припущення Михайло Друченко, управник ватаги, а заразом і власник незалежного видавництва McLaren Zoo. Поява повного дебютника «БОРЩу» планується на вересень-жовтень, і пан Михайло запевняє, що він разюче відрізнятиметься від першого малотривалого окремника гурту: жодної електронниці, весь запис зроблено вживу, причому писалися всі інструменти не окремо, а гамузом, як свого часу це робили «Лед Зепелін». Звуковпорядником незвичного, як на нашу добу, способу записування виступив молодий режисер на прізвисько Умка — його правдиве ім'я обіцяють оголосити згодом.
Доки до виходу платівки є час, хлопці здійснили першу спробу створення власної наочної агітації. Спроба вийшла більш ніж вдалою: футболки з нагрудним написом «Rock & Borshch / Borshch & Roll» та великими письменами «БОРЩ» на спині буквально розлетілися клубами Києва та Москви. «Ми навіть не встигли вивісити оголошення про футболки на нашій сторінці www.borshch.com», — задоволено «бідкається» Михайло. Зараз трійця випещує задум продовжити цю справу: розробляє нові малюнки до футболок, а також викохує задум наростити список товарів із знаками групи, скажімо, до шортів, капелюхів та значків. На переконання «бренькарів», одна майка «БОРЩу» на велелюдній площі зробить значно дієвіший і переконливіший розголос, ніж десятки пихатих і пісних «великих дощок». «Окрім всього, виготовлення подібних цяцьок приносить ще й задоволення і нагадує нам ті захоплення, крізь які ми всі пройшли в юності», — закриває балачку управник «Борщу» добродій Друченко.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
