Що таке колекція «Градобанку», в Києві відомо кожній людині, яка хоча б трохи знається на мистецтві. Історія колекції безцінних картин пензлів видатних українських та зарубіжних художників потрапила в усі ЗМІ. Десятки полотен були сховані від людських очей у схронах Національного банку України, куди картини потрапили як застава за борги колишнього власника «Градобанку» Віктора Жердицького. Народний депутат Валерія Заклунна наголошувала на тому, що полотна слід віддати Національному художньому музею, тобто повернути в державну власність, але Президент двічі не підписував відповідний законопроект. Дебати йшли, картини лежали у схронах майже десять років. У квітні цього року НБУ урочисто передав Національному художньому музею незначну кількість робіт із колекції. Проте графічні роботи Далі, Модільяні, Пікассо, картини Маріо Кореньо, Тараса Шевченка все-таки залишалися за сімома замками. І ось позавчора, 14 липня, Леонід Кучма підписав закон про передачу колекції образотворчого мистецтва «Градобанку» в державну власність. Тепер безцінні твори художників французької школи, а також українських художників 20 років XIX століття можна буде побачити в Національному художньому музеї. В останньому ще не знають, як саме прийматимуть дорогих — у прямому сенсі — гостей, чи будуватимуть для колекції нове надсучасне приміщення, чи переобладнають старі. Проте вже зараз ясно: після того, як картини пройдуть оцифрування, їх одразу зможуть побачити українці. До речі, Президент, підписуючи закон про передачу колекції, запропонував внести до тексту положення, за яким, якщо експертна вартість полотен перевищуватиме борги АТ «Градобанку», сума перевищення буде передана в розпорядження АТ. Злі язики подейкують, що, оскільки картин такої мистецької якості в Києві ще не було і оцінювати їх страшенно важко (в Європі вони коштували б мільйони), Національному банкові України доведеться перерахувати «Градобанкові» чималу суму. Проте це вже зовсім інша історія.
ДУМКИ З ПРИВОДУ
Юрій Онух, директор Центру сучасного мистецтва, мистецтвознавець:
Сама подія — супер! Але багато залежить від того, як це все Національний художній музей покаже. Можна зробити виставку, як у Європі, на два місяці з показом усіх полотен (на Заході заведено, що кожна виставка експонує принаймні 20 відсотків картин). А можна показати, як це завжди робить Національний музей, тільки вісім відсотків колекції. Для більшого обсягу експозиції в музею нема місця. То я запитую: яка різниця, де буде сховано картини, в банку чи в музеї? Адже банк, як і музей, за статусом теж національний. Перш ніж передавати колекцію в державну власність, треба було вирішити проблему приміщення.
Людмила Березницька, директор галереї L-Аrt, мистецтвознавець:
Як на мене, завжди дуже добре, коли концептуальне зібрання картин потрапляє саме в музей. Коли не за зачиненими дверима, а перед людьми. Це перший позитивний досвід, який, хотілося б вірити, не буде останнім. Дуже важливо, що колекція «Градобанку» потрапила саме в Національний художній музей. Адже за радянських часів його колекція була позбавлена частини картин, які становили справжню мистецьку вартість. Тому колекція «Градобанку» заповнить порожню нішу, і це, безперечно, позитивно.