Глобально — всі ми жебраки...

Україна починає дедалі більше жити на позичене. Статистика за минулий рік виявилася ще тривожнішою, ніж передбачали аналітики. За оприлюдненими даними Мінфіну, загальний держборг за 2012 рік зріс на 5,3 млрд. доларів. Або на 8,9%. І становить нині 64,5 млрд. доларів. У 2011 році, нагадаємо, зростання було приблизно на цьому ж рівні — 9,1%, що дає змогу песимістично налаштованим жартівникам вести мову про досягнуту стабільність. Але найгірше, що у нинішньому році на зменшення цього показника можна не сподіватися: держава має заплатити за старими боргами 9 млрд. доларів, грошей у бюджеті нема, а значить, доведеться позичати ще більше.

Їхні мінус 200% кращі, ніж наші мінус 35%!

Готовність Кабміну Миколи Азарова й далі йти світом iз торбами опосередковано підтверджується закликами самого Прем’єра до Мінфіну і надалі активно працювати на світових ринках запозичень. Що, в принципі, зрозуміло: відступати їм нікуди. «Різке зростання заборгованості наприкінці минулого року спричинене випуском євробондів», — пояснює «УМ» експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь. Щоби закрити «дірку» у бюджеті, як ми пам’ятаємо, влада позичила чималу суму грошей.

Але при цьому Микола Янович уперто не хоче визнавати, що його стиль керівництва державою зовсім не відрізняється від епохи злих «папєрєдніків». Навіть більше, влада вперто робить вигляд, що жодної проблеми із зростанням боргу насправді не існує. Як аргумент наводиться співвідношення держборгу до ВВП. У нас воно становить близько 30—35%. Для прикладу наша влада наводить Грецію, де держборг перейшов межу 120% від ВВП. Чи Іспанію, де він становить близько 98%. Попутно можна навести ще приклад США, де борг перевищує 130% від ВВП, чи Японію, де цей показник балансує на межі 200%.

І формально наша влада права: число 30 є значно меншим, ніж 200... Але при цьому влада навмисне не враховує якісні показники боргу. Адже якщо проаналізувати, то вийде, що Україна перебуває у значно гіршому становищі, ніж Японія. «Наприклад, Німеччина може позичати на зовнішньому ринку під 0,2% річних. Ставка для Японії — також близько нуля, — пояснює Жолудь. — Наша ж держава може брати у борг щонайменше під 7,3%». Різниця в умовах — ступінь довіри банкірів до економічного потенціалу держави та її стабільності. Справжньої стабільності, а не з рекламних постерів Партії регіонів.

«Не варто забувати, що у структурі наших боргів велика частина є короткотерміновими, а це також додатковий фактор ризику», — додає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. Експерт нагадав і про такий неприємний нюанс, як суттєву заборгованість держкорпорацій, наприклад, «Нафтогазу України». А також приватних банків і корпорацій. І хоча за обов’язками останніх держава не відповідає, для їх погашення використовують валюту. «Для її купівлі позичальники виходять на міжбанківський ринок і створюють тиск на гривню», — каже Юрчишин.

Межа — через рік–два

«Не варто упускати й такий нюанс, як курсові ризики, — погоджується з ним Олександр Жолудь. — В експертному середовищі йдуть розмови про майбутнє ослаблення гривні на 10—20%. Враховуючи, що дві третини нашого державного боргу припадає на зовнішні зобов’язання, після такої девальвації наш борг зросте на 6%». В умовах високих абсолютних цифр таке зростання призведе до чергової «пробоїни» у бюджеті.

Але найгірше, як вважають експерти, це динаміка. Тобто наш борг просто зростає рік у рік — незалежно до економічної ситуації та декларацій політиків про наше вчора, сьогодні, плани і перспективи. «Якщо би наш держборг зріс у кризовий 2009 рік, а потім, коли економіка стабілізувалася, він зменшувався би, то такий процес виглядав би логічним, — каже Жолудь. — Насправді ми є свідками тільки зростання боргу».

Пояснити процес зовсім­ не важко: адже природа походження боргів прозора і чиста, мов сльоза. Якщо у бюджеті виникає «дірка», її можна заповнити або приватизацією, або запозиченнями. Доходи від роздержавлення у нашій країні останнім часом є досить низькими: всі ласі шматки відходять у потрібні руки за низькою ціною. Тож залишається єдине — позичати.

Зростає держборг і від негнучкого керівництва державою — а це вже не тільки економіка. Скажімо, до цифри «30% від ВВП» доклалося й охолодження наших стосунків з Міжнародним валютним фондом. Схема тут проста: чимало позичальників, у тому числі й державних, беруть нові кредити, щоби гасити колишні. Особливо це вигідно, якщо нові умови кращі за попередні. Скажімо, зростають інвестиційні індекси держави — банкіри позичають під нижчі відсотки. Відтак країна ніби отримує для свого розвитку безвідсотковий кредит. В Україні — все чітко навпаки! «Торік ми повертали борг МВФ, виданий під 4%, — каже Олександр Жолудь. — А оскільки нових траншів торік ми не отримували, то для повернення позичали під 7,6%». Як наслідок, боргова петля тільки міцніше стискувалася.

Й нарешті найцікавіше питання — який ще ресурс має держава, аби залишатися на плаву, здійснюючи таку економічну політику. «Я вважаю, що ми вже підійшли до критичної межі», — стверджує Жолудь. Точкою неповернення — якщо всі інші показники будуть незмінними — аналітики вважають співвідношення 50—60% держборгу до ВВП. Наразі країна повільно, але незворотно прямує до цього урвища, лише імітуючи внутрішню та зовнішню боротьбу.